Читать книгу Cьоме пророцтво Семіраміди - Марина Варич - Страница 5

Дощ, дощ, дощ… Чому планета плаче? Щоб дістатись в Голубу залу потрібно багато води. Отже, існує чимала ймовірність, що там, де сьогодні ллється дощ, готуються до фуршету у Голубої Леді. Для переміщення у просторі також можна скористатися морем. Але це привілей Дельфіна. Якщо не знаєте, яке море він обере, краще не ризикувати. Двох вода не перемістить.

Нек творив заклинаннями дощ. Цей дощ грав чарівні вальси і сонати. Опівночі музика стане магічною і здатною перемістити його в будь-який куточок всесвіту.

Дощ ллє безперервно. Звідки знати, де він штучний, де справжній?

Коли крапля на великій швидкості мчить в океан, найкраще розумієш, що таке спорідненість. Крапля падає довго. Часу достатньо, щоб збагнути, що вона частина моноліту води, що її більше не буде, та з’явиться безліч інших, які складатимуться з неї. Але і вони зникнуть, і вічним буде тільки океан, який впіймає в свої обійми кожну краплю, що хлюпнеться в нього.

Лайнери, люди на човнах, риба, піщані і кам’янисті береги – все це колись було краплями і стане краплями, щоб впасти в безмежний океан життя.

Нек плюснувся у воду, прочитав заклинання і набув звичних форм. Він пройшов контроль на кислотність, на вміст в організмі бактерій та радіації, вибрав собі нове ім’я і поплив до резиденції Голубої Леді.

Здаля її апартаменти нагадують широко розчахнуту пащу морської кішки. Колись йому, Неку, – а тепер Людині в масці довелось змагатись не на життя з таким хижаком. Та вже з півсотню років вони не зустрічаються в морських глибинах. Схоже, що той звір був останнім.

Навіщо Леді придумала таку форму своєму помешканню: щоб відлякувати небажаних гостей, чи щоб історія не забула зовнішність морської кішки, ніхто ніколи не дізнається. Проте, це завжди було темою для балачок серед просвітлених.

Більшість гадає, що кішку збудували за порадою психологів. Навіть коли вдесяте підпливаєш до апартаментів, перші кілька секунд кожного проймає холод, хоча ніхто в цьому і не зізнається. Вогники двох червоних очей у голубому просторі легенько посмикуються, а з пащі капає вода. Оволодіти емоціями вдається швидко. Дехто потім навіть посміхається. Мовляв, оригінальна лякачка, а, втім, перші кілька секунд були і їх не забудеш. Чим ближче наближаєшся до пащі-входу в апартаменти, ілюзія, що поруч з тобою морський хижак слабшає і скоро зовсім зникає. Бейжик пропускає запрошених до голубої зали, попискуючи.

Довга голуба зала залита блакитним світлом. У світлі плаває морський пил і різні види риб зіштовхуються одна з одною. Посеред кімнати круглі таці з морськими стравами. Медуза та Дельфін вже прибули. Вони лишили собі старі маски.

Гості вешталися між довгих зелених водоростей, провадили неспішну бесіду. Скидалось на те, що вони когось чекали. Дуже може бути, що цей хтось – Людина в масці.

Музика грала майже нечутно, вона гармонійно доповнювала стиль розмови запрошених і дизайну кімнати. Спершу навіть здалося, що це плескіт води фонтанів-дерев і спів морських риб, що гойдаються на вітах. Але вона линула з далекого кутка і розливалась по всій кімнаті.

Людина в масці помітив свого старого приятеля Сліпого Ліру. Він не змінився відтоді як вони востаннє розмовляли: тільки довге срібне волосся і борода стали ще довшими, а колись карі очі – ще зеленішими. Ліра грав на хвилях і кожна хвилька видавала новий м’який звук не схожий на всі попередні.

Колись Сліпий Ліра був навігатором японського корабля. Він проплив усі існуючі моря і океани і знав багато морських пригод. Життя Ліра обірвав шторм в Індійському океані. Коли він опинився на дні, то зіграв на хвилях довгу оду вдячності Правителю морського царства за те, що по смерті отримав можливість поглянути на підводний світ, де ростуть коралові рифи, розважаються найрозумніші дельфіни і кожен ранок розчісує оливкове волосся прекрасна донька Посейдона. Тої миті Голуба Леді якраз під’їхала на морському конику оглянути новий затонулий корабель і почула музику японського навігатора. Вона забрала затонулого моряка у свої апартаменти, щоб він вічно грав під зеленими фонтанами-деревами.

Зібрання не відзначалося оригінальністю: нічого не провіщало несподіванок. Але в останньому завданні вони втратили Йога, коли той намагався перемонтувати Колесо Енергії. Тоді вони спробували покласти край зухвальству енергетичних потоків і підпорядкувати їх конкретному закону, який спрямував би енергію на зародження добрих і справедливих задумів.

Для цього Йог розробив програму, яка мусила надати енергетичним потокам і добрим намірам протилежні заряди. Програма мала утворити між ними взаємне тяжіння. Та щойно Йог почав запуск свого шедевру – Колесо захопило його, прокрутило кілька раз на очах Нека, Медузи і Дельфіна і зникло у північно-східному напрямку.

Людина в масці струсив із плаща на підлогу останні краплі. Краплі впали і забриніли. Потім було стримане коротке привітання.

– Відтоді як ми зустрічались востаннє ти жодного разу не зв’язався ні з ким, – почала Медуза. – Ми кілька раз намагалися вийти на контакт, але ти не відповідав. Ми думали з тобою щось скоїлось.

– Я був надто заклопотаний однією важливою справою.

Він збрехав. На його пам’яті не було жодної спроби контакту – ні вікон, ні снів. Очевидно хтось свідомо відключав його пам’ять.

– Ми не могли ухвалювати рішення без тебе, – додала Медуза. – Адже в тебе право вето.

– Чудово. Що за рішення?

Медуза перезирнулася з Дельфіном.

– Леді нас покликала, щоб провести екстрене засідання Асамблеї. Ми самі поки що мало знаємо.

– Пліткують, що у Галактиці завівся космічний пірат, – шепнув Дельфін.

– На котру годину заплановане засідання? – Людина в масці поглянув на годинник. У мене увечері важлива зустріч.

– Це пов’язано з музикою? – запитала Медуза. – Ти здається складаєш ноктюрни?

Він обережно глянув на Медузу. Чи не намагається вона вдати, що знає найменше про його останнє життя? Якщо вони його розшукали, то їм все уже відомо. З нею треба бути насторожі. Втім, як і з Дельфіном.

Він спробував перевести розмову на інше:

– Йог не намагався вийти на контакт з кимсь із вас після історії з Колесом?

Вони похитали головами.

– Схоже, йому не вдалося врятуватися.

Людина в масці кивнув. Зустріч мала початися за чверть години.

– Дивну маску ти собі обрав цього разу, – сказав Ліра Людині в масці, перебираючи білими пальцями хвилі.

– Бачиш, Ліро, для мене самого загадка, до яких сил себе віднести – до лівих чи правих. Тому яку б маску не вдягнув, вона на відповідатиме моїй сутності.

– У кожному з нас є добре і лихе. Важливо, що переважає. Якби тобі довелося розчавити мураху, ти мав би збудувати мурашник, – мовив Ліра.

Людина в масці посміхнувся:

– Мені доводилося чавити не лише мурах. І не з власного бажання. Мене вистежували, я захищався…

– Вбивство під час захисту не вбивство.

– А приречений однак помре, бо закінчилось його земне життя, – продовжив Людина в масці. – Я знаю. Що у вас тут нового?

– Глухомань… – зітхнув Ліра. – великі кораблі давно не тонуть. Так, інколи маленькі човники з одним-двома рибалками. Флотилія Голубої Леді відчутно поріділа. Лише вчора через розпад ядерного палива розвалились 4 підводні човни і 2 шхуни.

Ліра заграв голосніше. Людина в Масці притулився до рожевого фонтану, вода якого пахла розмарином і прикрив очі…

– Тут, до речі, недавно була Лі, – сказав Ліра, не припиняючи гру…

Людина в масці уважно глянув на нього.

– Вона розмовляла з тобою? Давно?

– Років зо два тому. Ти що їй гроші винен?

– Ти про що?

– Ну, – протягнув Ліра, – людина може бути такою злою на когось тільки, якщо їй винні багато грошей.

– Я не… – Людина в масці обхопив голову руками.

Довга простора зала. Леді сидить у м’якому кріслі кольору бірюзи, лускає фісташки, п’є голубу воду з бульбашками і час від часу хитає маленькою ніжкою, взутою у розшитий діамантами черевичок. Цього разу її розкішне смарагдове волосся зібране у хвіст. Вона не поспішає починати розмову. Здається обмірковує, що сказати. У неї право першого голосу. Леді незворушна і байдужа, саме така, якою має бути Істина, сестра Свободи.

– Ви знаєте чому вас викликали у цю кімнату?

Питання, очевидно, риторичне.

Втім, вони відповіли:

– Ні, Леді.

– Всесвіт у небезпеці. У ньому з’явилися космічні пірати. Ви згодні захищати ваш Всесвіт?

– Наш Всесвіт. – поправив Людина в масці.

Посмішка ледь торкнулась її тонких губ.

«Ні» – не вимовив жоден із запрошених.

– У нас з Тадом є певні підозри. З диску ви дізнаєтесь як відбулися три вбивства в нашому Всесвіті. Застерігаю – це не імітація, а запис реальних подій. Отож, почнемо.