Отрывок из книги
Певно, ця книга почалася тоді, коли я вперше почув історію Сергія Алейнікова, російського програміста, який працював на Goldman Sachs, а потім, улітку 2009 року, вже після звільнення, був заарештований ФБР. Уряд Сполучених Штатів звинуватив Алейнікова у викраденні комп’ютерного коду Goldman Sachs. Я тоді подумав – дивно, особливо після фінансової кризи, у якій Goldman Sachs відіграли таку важливу роль, що єдиним працівником Goldman Sachs, якого звинуватили у подібному злочині, виявився чоловік, який щось забрав у Goldman Sachs. А ще дивнішою мені видалася вимога урядових прокурорів не відпускати росіянина під заставу – мовляв, у неправильних руках комп’ютерний код Goldman Sachs міг стати знаряддям «нечесної маніпуляції ринками». (А компанія Goldman – це правильні руки? І якщо Goldman Sachs можуть маніпулювати ринками, то інші банки, мабуть, теж?) Але найдивнішим аспектом у цій справі виявилось те, наскільки важко було пояснити (тим небагатьом, хто намагався зрозуміти), що робив росіянин. Я не про те, що він зробив не так, – я маю на увазі те, чим він займався. Його спеціальність. Зазвичай його описували як «програміста високочастотного трейдингу», але ж це не пояснення. То був професійний термін, якого до літа 2009 року більшість людей, навіть інсайдери Уолл-стрит, ніколи не чули. Що то за високочастотний трейдинг? Якщо той код був таким неймовірно цінним, таким небезпечним для фінансових ринків, то як росіянину, що пропрацював на Goldman Sachs лише два роки, вдалося його роздобути?
У певний момент я почав шукати людину, яка зможе відповісти на ці запитання. Мої пошуки завершились у кімнаті з видом на ділянку колишнього Всесвітнього торгового центру, в хмарочосі Ван-Ліберті-Плаза. У тій кімнаті зібралася маленька армія приголомшливо обізнаних людей з усіх куточків Уолл-стрит – великих банків, головних фондових бірж, компаній із високочастотного трейдингу. Більшість із них звільнилися з високооплачуваних робіт, щоб оголосити Уолл-стрит війну, а це, поміж іншим, означало розібратися з тією проблемою, яку Goldman Sachs доручили створити російському програмісту. До того ж вони стали експертами з питань, на які я шукав відповіді, а також із багатьох інших – яких я не додумався поставити. Й останні, як з’ясувалося, були набагато цікавішими, ніж я очікував.
.....
Навіть тоді жоден із творців лінії не знав напевне, для чого її використовуватимуть. Найбільше питання – навіщо? – залишалося недостатньо вивченим. Усі її творці розуміли, що люди з Уолл-стрит дуже сильно хотіли отримати до неї доступ, але водночас прагнули знайти спосіб не підпустити до неї інших. Під час зустрічі з однією впливовою компанією з Уолл-стрит Спайві повідомив її босу ціну лінії: $ 10,6 млн плюс витрати, якщо він платитиме авансом, або приблизно 20 мільйонів, якщо він розраховуватиметься на виплат. Бос відповів, що йому треба піти й подумати. Він повернувся з єдиним питанням: «Ви можете подвоїти ціну?»
Він прибрав ногу з порога й почав обмірковувати своє рішення. З кожним днем ринками керувало дедалі менше людей і дедалі більше машин. Звісно, за машинами наглядали люди, але майже ніхто з них не розумів, як ці машини працюють. Бред знав, що механізми RBC (не самі комп’ютери, а їхні програми) були третьосортними, але вирішив, що в усьому винен банківський відділ електронного трейдингу, незграбний і невмілий. Під час співбесід із працівниками провідних банків Уолл-стрит він збагнув, що вони мають набагато більше спільних рис із RBC, ніж він вважав раніше. «Я завжди був трейдером, – розповідає Бред. – А трейдери немов сидять у своїх окремих бульбашках. Тоді я вийшов зі своєї бульбашки й почав спостерігати за іншими трейдерами». Один із його добрих друзів торгував акціями у провідному хедж-фонді під назвою SAC Capital у Ґринвічі, штат Коннектикут. SAC Capital став відомим (а потім і славнозвісним) завдяки тому, що завжди був на крок попереду фондового ринку США. Бред вирішив, що як комусь і відома ринкова інформація, недоступна йому, то таких людей слід шукати саме там. Одного весняного ранку він сів на потяг до Ґринвіча і цілий день спостерігав, як торгує його друг. Й одразу ж помітив, що хоча той користується технологіями від Goldman Sachs, Morgan Stanley та інших великих компаній, він стикається з тими самими проблемами, що й RBC: дані на моніторах більше не відображають реальний стан ринку. Бредів друг тиснув на клавішу, аби купити чи продати акції, і ринок моментально змінювався не на його користь. «Коли я побачив, як цей хлопець торгує, а в нього нічого не виходить, то зрозумів, що справа не тільки в мені. Моє безсилля було загальним безсиллям на ринку. Я тоді подумав: “Еге, то справи серйозні”».
.....
