Читать книгу Інтронізація - Михайло Нечитайло - Страница 2

Вони вчотирьох стояли серед глибокого снігу. Перед ними сяяла білизною полога, але досить-таки висока гора.

– Ось, – наставник простягав чотири конверти кожному по одному, – ви повинні доставити це послання на он ту вежу на протилежному схилі гори. Бодай один з команди. Один конверт на вежі – й залік усій групі.

– А чому один? – не зрозумів Джо. – Наскільки я розумію, тут немає нічого складного, гора полога, без прямовисних скель та всіляких урвищ.

– У вас лишень одне обмеження, – не звернув уваги, продовжував наставник, – час.

– Скільки в нас часу? – запитав Летюк.

– Три години.

– А скільки тут кілометрів ходи по схилу? – цікавилася Суррена.

– Залежить від швидкості, – відповів наставник.

– То ми пішли? – перепитав Гвіам.

Наставник подлушпався в торбі, виволік звідтіль годинник, відмітив час.

– Можете, – дав дозвіл.

Швидко зодягнули принесені з собою лижі, рушили в дорогу.

Спершу взяли швидкий темп ходи, але шлях тягнувся хоч і навскоси по схилу, та все ж угору й угору. Швидко задихалися.

– Треба збавити темп, – порадив Джо. – До вежі не так і далеко, щоб не встигнути за три години. Маємо не поспішати, але йти впевнено.

– А як тут можна йти невпевнено? – перепитав нерозуміюче Летюк.

Відповіді не прослідувало.

Сопіли, тяглися до заповітної вежі.