Читать книгу Будівлі - Микола Бажан - Страница 1

У тіні пагорків, процвівши потай миру,

Звучить колона, як гобоя звук,

Звучить собор камінним Dies irae,

Мов ораторія голодних тіл і рук.

Встає огонь святобливої готики,

Як ватра віри,

як стара яса,

І по-блюзнірському піднеслись в небеса

Стрілчасті вежі —

пальців гострих дотики.

Рукою обійми холодні жили твору

І дай рукам своїм німим

Піднести серце власне вгору

На грановитих списах рим,

Щоб в очі скнарі темних веж

Заглянуло воно,

мов дзвін сухий, забилось.

І тінь впаде із пальців веж, як стилос,

І почерку її на серці не знесеш.

Немов кістляві й люті пута,

На серце ляже слів важкий узор.