Читать книгу Моменты - Надежда Карагаева - Страница 2
СВІТЛО ДУШІ
ОглавлениеУ кожній людській душі нуртує творче джерело. То і є основа духовності людини. Але немає двох однакових особистостей – ми кожен неповторний, хоч єднає нас саме здатність творити. Соціум сьогодення, прагматичний до цинічності, гасить творчі зусилля, джерела замулюються. Інколи назавжди… І зникають у небуття ненароджені шедеври духу людського.
Але яка неповторність, глибинність і витонченість людських творінь!..
Надія Корагаєва дуже точно назвала свою збірку поезій: «Моменти». Саме вибрані моменти так дивовижно філігранно подає автор на розсуд читача. Вражають своєю високою естетичністю картини, написані словами, такі щирі і безпосередні:
«Блестят на воде лучинки —
Это зоря.
А на земле оттепель.
Это весна»
Або таке:
«По углам прошелся дождь…
Волосы растрепаны,
Пробежала тенью ночь,
По траве пошлепала»…
Ще картинка:
«Уплывает солнце в даль морскую,
Оставляя в ней свой яркий свет.»
А як тепло, задушевно дзвенять слова про найдревніше в світі почуття:
«Лишь для двоих мир полон красок,
Луны рассвет дан лишь двоим.
Любимый мой, как ты прекрасен!
Красивий мой, как ты любим!»
Але не тільки почуття і красивості природи доторкає муза Надії. Як виважено, по-філософськи, короткими фразами подала автор момент виплеску духовної боротьби за кращу долю наших попередників і розгубленість та безпорадність їх нащадків у поезії «Предшественники»:
«Окрыленные люди – гении
Шли против ветра минувшего столетья.
Затемненные души грели разумом духа.
И после разрухи,
Потерянные во времени,
Мечемся мы – дети, правнуки».
Надія Карагаєва звертається до своєї музи, дякує за допомогу відчувати красу в кожному моменті життя.
«О муза! Ты свята!
Единая, как нить,
В тебе есть красота
И крепкий дар – кленить!»
Уміння відчувати красу миті, написати картину музикою, словом дало змогу Надії взятися за камеру і створити ряд короткометражних фільмів. Це своєрідні новели, здатні показати не тільки красу природи, слова, матеріального творіння, а й красу душі, духовного виплеску творчості.
До фільмів Надія додає прозову книгу, яку важко назвати прозою, бо її короткі етюди надзвичайно поетичні.
На диво чіпка пам’ять зберігає дивовижні миті дитинства, юності. Інтуїтивно відкидаючи неприємні, тяжкі, темні випадки життя. Натомість постають тільки світлі, прекрасні образки людського буття. Мабуть, так і припав до душі Надії засіб кіно, що тут можливо зупинити мить, всупереч Мефістофелівському твердженню, коли вимовиш:
