Читать книгу Агатангел - Наталка Сняданко - Страница 8

Перші серйозні праці з теорії галицького сепаратизму, написані в Тигирині, припадають на період самвидаву, тобто приблизно на 70-ті рр. ХХ ст. Уже тоді найбільш прогресивні історики та теоретики ідеї усвідомлювали, що навіть за умови швидкого краху імперії та здобуття Україною незалежності гармонійне співіснування Сходу і Заходу країни в межах однієї держави неможливе. Дехто з дослідників спрощував проблему, зводячи її до суто мовного питання. Це стосується зокрема рустикальних поглядів теоретиків ТРУБЗ(є). Але анахронічність їхньої позиції сьогодні очевидна, здається, навіть їм самим, і дотримуються вони своїх поглядів тільки за звичкою, із впертості чи інших незрозумілих причин. Про це яскраво свідчить масовий перехід членів та прихильників ТРУБЗ(є) до ТРУБЗ(нє) та ЛРУБЗ(нє), який рано чи пізно неминуче призведе до саморозпуску партії з причин недостатньої чисельності.

Попри бурхливий розвиток ідейних засад галицького сепаратизму у ранні 90-ті, на сьогодні ще не розроблено стрункої системи поглядів та теоретичної бази, необхідної для початку реалізації ідеї на практиці.

Найкраще досліджено історичний аспект сепаратистської теорії. Тут усі переважно сходяться на твердженні, що ідея бере свій початок у прадавні часи. Першим сепаратистом був засновник Тигирина, який хотів об’єднати довкола міста всі західніші території, аби відокремитися вздовж річки Збруч. Один час на шпальтах КРІСа-2 навіть друкувався нібито знайдений одним із дослідників рукопис, приписуваний засновнику, де було чітко аргументовано всі основні засади сепаратизму, але мова цього рукопису була надто невміло стилізована, і на вимогу обурених фальшивкою читачів довелося припинити публікації.

Необхідність реалізувати ідею сепаратизму саме зараз теоретики пояснюють необхідністю інтегруватися у західні структури, які, на їхню думку, набагато краще сприйматимуть меншу і компактнішу державу, зате побудовану на засадах європейської демократії та мовно однорідну, ніж державу в сучасному її вигляді, коли між окремими областями немає ні світоглядної, ні мовної єдності.

Наразі коло теоретиків цієї ідеї сконцентроване серед дописувачів КРІСа-2, і всі нові праці та концепції, які з’являються, висвітлюються на сторінках часопису. КРІС-2 в особі пана Фіалка організовує наукові семінари з питань галицького сепаратизму, здійснює критичний відбір праць для публікації, підтримує молодих дослідників питання. Спеціальна сторінка газети щодня висвітлює всі актуальні новини на цю тематику.

Дискусійних моментів існує чимало.

По-перше, засоби досягнення мети, тобто як саме відділити Галичину від великої України. У поглядах дослідників чітко простежуються два основних напрямки, так звані «революційний» та «конституційний». Прихильники першого вважають, що досягнути мети вдасться лише шляхом збройного перевороту, тому пріоритетними завданнями ТРУБЗ(нє) є формування боєздатної армії, закупівля зброї та розроблення стратегії. «Конституційники», навпаки, переконані, що потрібно йти шляхом захоплення влади в парламенті і створення впливової більшості. Прихильники мирного розв’язання мотивують свою позицію тим, що такий шлях більше відповідає прийнятим у сучасному цивілізованому світі методам боротьби. «Революційники» ж вважають своєю перевагою чіткіше сформульовані уявлення щодо термінів досягнення поставленої мети. На їхню думку, підготовку революційного перевороту можна здійснити протягом найближчих п’яти років. За умови, що всі партійні фінанси будуть спрямовані тільки на це. «Конституційники» не наважуються навіть приблизно оцінювати період часу, необхідний для реалізації ідеї їхніми методами. Протистояння «конституційників» і «революційників» наразі зайшло у глухий кут, і їхня дискусія точиться на суто теоретичному рівні.

Паралельно теоретики ідеї обговорюють і основні засади майбутньої держави. Тут знову ж таки можна виділити два основних напрямки дискусій під умовними назвами «автономники» і «полонофіли». Перші дотримуються думки, що відділена Галичина повинна формувати власну державність, другі вважають, що вигідніше було б приєднатися до Польщі на правах автономної республіки. Аргументи перших в основному політичні, полонофіли ж оперують здебільшого економічними факторами.

Третій дискусійний момент у теорії галицького сепаратизму стосується державної символіки майбутньої автономії. Частина дослідників вважає, що майбутня держава повинна повернутися до геральдики Австро-Угорської монархії, аби підкреслити історичну тяглість традиції. Решта теоретиків переконані, що потрібно розробити власну, галицьку символіку, і цим уже активно займаються фахівці.

Усі тексти дослідників сепаратистського руху друкуються латинкою, і з цього виникає ще один дискусійний момент, чи не найбільш гострий у всій полеміці. Постійною проблемою є транскрипція латинкою шиплячих, точніше, проблемою є неузгодженість цієї транскрипції. Якщо узагальнити хід цих правописних дискусій, то їхніх учасників можна було б згрубша розділити на кілька груп. Так звані полонофіли пропонують наступний принцип транскрипції: «ч» передавати через «cz», «ш» через «sz», «щ» як «szcz», «тщ» як «tszcz», «х» як «ch», «г» як «h» і «ґ» як «g». Із ними постійно сперечаються так звані полонофоби, вони ж – германофіли, які пропонують «ч» транскрибувати як «tch», «ш» як «sch», «щ» як «schtch», «тщ» як «tschch», «х» як «ch». Германофіли погоджуються із полонофілами лише у транскрипції літер «г» – «h» та «ґ» – «g». Наступна група – германофоби, вони ж англофіли, – пропонують третій варіант розв’язку «ч» – «ch», «ш» – «sh», «щ» – «shch», «тщ» – «tshch», «х» – «h» (або «kh»), «г» – «g», «ґ» – «gch» або «g^». Існує ще група прихильників переходу на чеську абетку, але їх кількість дуже незначна. Кожна із цих груп послуговується тим принципом транскрипції, який вважає єдино правильним, і КРІС-2 друкує все без змін, поважаючи думку кожного. Через це часто виникають непорозуміння у прочитанні тих чи інших слів.

Наприклад, свого часу цілу бурю суперечок викликало написання слів «щирий» і «чвал», окрема дискусія була присвячена транскрипції слова «тщедушний», і двоє прихильників латинки (нефілологів) так затято сперечалися про те, чи передавати його зовсім сполонізовано як «tszczedusznyj», напівсполонізовано як «tshczedushnyj» чи намагатися поєднати німецьку транскрипцію з англійською, і тоді вийшло б щось на зразок «tschtchedushnyj», що дійшли в суперечках аж до взаємних звинувачень у жидо-масонстві, і тоді їхню дискусію припинив третій прихильник латинки (філолог), який зауважив, що «тщедушний» – російське слово, по-українському буде «кволий», і він не бачить проблем у транскрибуванні. Хоча й він не зовсім має рацію, бо така проблема зберігається у словах «натще» та «тхір». Але найбільше конфузів усе одно викликає вживання у писаних латинкою текстах слова «чуйний» (chujnyj), яке багато читачів, не розібравшись, дуже неправильно читають.

На сторінках КРІСа-2 точаться полеміки і з інших, значно дрібніших питань цього кола. Ці публікації розраховані на підготованого читача, який стежить за ними з дня на день і не потребує додаткових пояснень чи стислого переказу змісту «попередніх серій». Засновник заборонив коротити тексти деяких особливо важливих, на його думку, теоретиків ідеї, тому їхні статті часто публікуються з продовженням протягом кількох місяців, причому назва з метою економії місця друкується тільки раз, на початку, а продовження не мають заголовків і переважно починаються словами «тому», «незважаючи на те, що», «якщо спростити вищесказане». Часом до дискусії долучаються закордонні фахівці, переважно польські та німецькі, а також українці з діаспори. Їхні тексти друкуються мовами оригіналу, адже однією з основних освітніх засад галицького сепаратизму є тримовність майбутньої держави, у якій кожен громадянин мав би вільно володіти українською, польською та німецькою, а кожен, хто здобув вищу освіту, – ще й англійською та французькою, тому статті цими мовами також друкуються без перекладу. Перекладаються у КРІСі-2 тільки статті російських авторів, які теж досить часто вступають у полеміку. Навряд чи людина, яка вперше випадково купила газету, відразу багато зрозуміє на цій спеціальній сторінці, але випадкові люди нашу газету переважно не читають. Добре це чи погано, важко сказати.

Загальний настрій і актуальний рівень дискусії з питань галицького сепаратизму свідчать про те, що для вироблення чіткої і аргументованої теорії необхідно ще чимало часу. Тому чекати швидкого втілення в життя цієї ідеї наразі не доводиться. Завдання КРІСа-2 полягає у прискоренні цього процесу та наближенні теоретичних концепцій до свідомості електорату.