Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Механіка мимовільних втрат
Мамина історія
Батькова історія
Микола Іванович
Вчителька математики
Вчителька історії
Перша вчителька
Ліля й Софійка
Дарина
Вчителька фізкультури
Вчителька праці
Настя і листя
Сильвестров
Історія Софійки
Епілог
Вони майже ніколи не сварилися. Спершу це навіть лякало Аллу, Софійчину маму, бо їй здавалося, що одружені люди не можуть не сваритися. Стосунки з попередніми чоловіками в житті Алли розпадалися переважно через сварки, точніше, через її невміння сваритися. Мабуть, тут зіграло роль добре засвоєне з дитинства вміння «бути мудрішою», промовчати, затаїти в собі образу, відчуття несправедливості чи незадоволення. Алла завжди уникала конфліктів. Не лише в особистому житті. Так їй було легше. Але гармонія їхніх стосунків із Зеноном трималася не лише на безконфліктності Алли: у цьому їхні характери були схожими, він цінував її стриманість, і у неї не назбирувалося прихованих образ, як це завжди було досі, із попередниками Зенона, які в несподіваний навіть для неї самої момент раптом вибухали претензіями й руйнували з такими труднощами створену ідилію.
Раніше вона рідко замислювалася над цим, уся її душевна енергія була скерована на те, щоб стримуватись у відповідні моменти, приховувати емоції, а потім утішати себе, подумки проговорювати все те, що вона ніколи не наважилася б сказати вголос. Тепер вона все частіше схилялася до думки, що її неконфліктність насправді є недоліком, а не перевагою. Хоча рутинність сварок, які так часто можна було спостерігати у середовищі більшості їхніх знайомих подружніх пар, теж її відлякувала. Переважно вже через два-три роки після шлюбу люди майже цілковито втрачали інтерес одне до одного й співіснували механічно, рухаючись за відпрацьованими шаблонами побутових конфліктів. Найбільше дивувало Аллу навіть не те, що ці люди постійно сварилися. Дивним було те, що сварки не дратували їх по-справжньому, вони дорікали одне одному так само байдуже, як байдуже не зважали одне на одного в періоди між сварками. Здавалося, що ці конфлікти входили у перелік їхніх подружніх обов'язків, поволі відтісняючи на марґінес ніжність і приємність. Алла дуже боялася, що в них із Зеноном, Софійчиним батьком, теж колись може бути так само. І найбільше вона боялася саме цієї байдужості навіть у сварках, коли усвідомлюєш, що твоїх аргументів ніхто не слухає. Але минуло шість років з часу їхнього одруження, і їй вже починало здаватися, що вони оминули ту непомітну небезпеку, з якої все починається.
.....
Алла і Зенон зустрілися випадково, на одному з сеансів о 13:30, коли двоє глядачів у залі – це вже подія. Після фільму він підійшов до неї і запросив на каву. Ніби повторюючи сюжет посередньої мелодрами, яку вони дивилися перед знайомством, через півроку вони одружилися. Через рік народилася Софійка, і про те, як саме минули ці шість років, Алла небагато могла б розповісти. Окрім того, що кілька разів Зенон її зраджував, кілька разів вона зраджувала Зенона. І щоразу це ставало великою трагедією, супроводжувалося бурхливими розмовами, з'ясуваннями стосунків, сльозами і втішаннями. Одного разу після таких утішань вона завагітніла вдруге. Та коли сказала про це Зенону, помітила в його очах щось дивне, зовсім їй незнайоме і зовсім не те, чого вона чекала. Воно визирнуло і відразу ж зникло – вона навіть не встигла пересвідчитися, чи було воно насправді, чи просто примарилося її вразливій уяві, але чомусь це сильно її налякало, і вона прийняла рішення за них обох.
– Патологія, – бадьорим голосом повідомила зі слухавки медсестра, і Аллі захотілося зникнути в кілометрах дроту, що з'єднували її з цим відділенням, де працювала знайома лікарка, що згодилася допомогти, хотілося зав'язнути і так і не випорпатись із різнокольорових смужок телефонного кабелю, щоб отримати змогу не відповідати на це моторошне привітання.
.....