Читать книгу Звичайні незвичайні історії - Наталія Гриняєва - Страница 2

Ранок…

Над лугом стелиться туман…

З того туману визирнуло сонечко…

Яскравими променями освітило все навколо й повільно поплило вгору.

Якось несміло, тихенько квакнула жабка, подув легенько вітерець, загойдалося колосся на краю поля…

Зернятко, що солодко спало у своїй малесенькій кімнатці, прокинулось…

– Мамо?

– Що, синку?

– Вже ранок?

– Ранок, але полежи тихенько, бо усі ще сплять.

– Мамо, а, мамо! – не здавалось зернятко.

– Що?

– Ми вже виросли?

– Виросли.

– Дозріли?

– Дозріли.

– То чому сидимо в цих тісних коморах? Я гуляти хочу…

– Синку, сиди собі тихенько, ще не час… За нами скоро прийдуть…

– Ой, не можу я, мамо, більше отак си-ді-т-и… – тільки й встиг промовити мамин шибеник і впав на землю.

То було звичайне пшеничне зернятко, але, на відміну від інших, дуже непосидюче.

Отже, зернятко впало на землю, вдарилось і зомліло…

А навколо вирувало життя!

Вздовж поля бігла маленька сіра мишка.

– Ой, щастя привалило! – радісно вигукнула мишка, схопила зернятко і мерщій побігла до своєї домівки. Та сховатись не встигла, бо схопив її орел, що кружляв високо у небі.

Сів орел на гілку старого дуба й уже зібрався мишкою поласувати, та саме в цей момент отямилося зернятко й заволало, щоб мишка його відпустила…

– І справді, навіщо обом помирати? – подумала мишка та й викинула зернятко.

Летить зернятко в повітрі, перекидається, від страху на весь голос лається.

Побачив його орел, відволікся від обідньої справи та й не втримав мишки. От вона й утекла…