Читать книгу Якщо полюбиш прокляття - Наталя Лапіна - Страница 6

Бабуся розповідала.

Повільно, тихим, слабким голосом, але з упертістю людини, яка відчуває необхідність передати хоча б частку того, що знає, комусь із своїх нащадків.

– Колись світ був нескінченно великим. Ніхто не знав, де він починається і де закінчується. І нічого не можна було передбачити: ні погоду, ні врожаю, ні пори року. Слідом за літом іноді одразу починалась зима, а осінь ніби пропадала.

І життя було непевне. Ніхто не розумів – до чого воно йде. Але люди призвичаїлися до несподіванок та й жили собі, ніби так воно й має бути.