Читать книгу Пригоди автомобільчика пижика - Ніка Ініна - Страница 2

Після розмови зі Старою Колимагою Пижик не просто катався Києвом – йому потрібно було доїхати із салону у місто, що починалося літерою «Ч». Як саме воно називалося – Чернігів, Черкаси або Чернівці, – було напевне відомо до того моменту, як автомобільчик викупався під Поливомийною Автівкою, що лила воду на квіткову клумбу. Вода зі шланга була такою сонячною, райдужною та блискучою, що Пижик не зміг утриматися і в’їхав у яскравий фонтан.

Поливомийна Автівка загула на Пижика весело й незлобиво. За мить автомобільчик виїхав із-під струменя чистим і блискучим, без жодної порошинки на новенькому кузові. Та ось лишенько – вода потрапила в прочинене вікно і розмила напис на папері з назвою міста, куди прямував автомобільчик. Папір лежав на передньому сидінні. Навіть доклавши чималих зусиль, можна було прочитати тільки перші три літери, чіткою залишилася лише перша – «Ч».

Поліцейський із дорожнього патруля, до якого Пижик звернувся за допомогою, тривалий час крутив у руках розмоклий папір, зсуваючи брови, чмихаючи носом і відкашлюючись.

– Чер… Чер… Через край розмокло! – хмикнув він, смикнувши підборіддям. – Не можу прочитати. То їдь! Без тебе роботи забагато. – Поліцейський насупився й засвистів у бік Мерседеса, що їхав утричі швидше, ніж це було дозволено.

– Дякую!

Ми вже говорили, що Пижик був увічливим автомобільчиком. Тим паче що в салоні його попередили: грубіянити дорожньому поліцейському – це майже те саме, що самому собі проткнути колесо – дорого й боляче.

І що ж робити в такій ситуації? Виходу, щиро кажучи, було два: або стояти, або їхати. Куди їхати – невідомо. Автомобільчик вирішив покластися на талан – їхати, куди дивляться фари, а там видно буде. Фари дивилися за місто. Пижик помчав щодуху – тільки вітер свистів, б’ючись об лобове скло й розпадаючись на два теплих крила, що ковзали по правому й лівому бортах.