Державець

Оглавление

Нікколо Макіавеллі. Державець

Розділ І. Якою буває одноосібна влада і в який спосіб її здобувають

Розділ ІІ. Про спадкові принципати

Розділ ІІІ. Про змішані принципати

Розділ IV. З якої причини в царстві Дарія, захопленому Олександром Македонським, після його смерті не почався заколот проти наступників

Розділ V. Як слід керувати містами чи принципатами, що до завоювання жили за власними законами

Розділ VI. Про нову владу, здобуту власною зброєю й чеснотами

Розділ VII. Про нові принципати, що були здобуті завдяки чужій зброї й удачі

Розділ VIII. Про тих, хто здобув владу через злочини

Розділ ІХ. Про громадянський принципат

Розділ Х. Яким чином слід визначати силу всілякого принципата

Розділ ХІ. Про церковні принципати

Розділ ХІІ. Якими бувають роди військ і про найманців

Розділ ХІІІ. Про союзні, змішані й власні армії

Розділ XIV. Про володаря і про військову справу

Розділ XV. Про те, через що вихваляють чи критикують людей, особливо володарів

Розділ XVI. Про щедрість і ощадливість

Розділ XVII. Про милосердя і жорстокість, і про те, що краще: вселяти скоріше любов, ніж страх, чи навпаки

Розділ XVIII. Яким чином володарям слід дотримуватися слова

Розділ ХІХ. Як уникати ненависті й зневаги

Розділ ХХ. Чи корисні фортеці й багато з того, що використовують володарі щодня

Розділ XXI. Від чого залежить повага до володаря

Розділ XXII. Про секретарів, наближених до володарів

Розділ XXIII. Яким чином уникати підлесників

Розділ XXIV. Чому італійські володарі втрачали свої володіння

Розділ XXV. Наскільки людські вчинки залежать від фортуни і що можна їй протиставити

Розділ XXVI. Заклик до оволодіння Італією та її звільнення від варварів

Отрывок из книги

Усі держави, всі уряди, які коли-небудь керували народами, поділяються на республіки й принципати. Останні бувають або спадковими, в яких тривалий час панувала династія їх володарів, або новітніми. Нові принципати можуть бути такими в цілому, як Мілан за Франческо Сфорца, або можуть бути приєднаними до спадкових володінь того володаря, який їх придбав, на зразок Неаполітанського королівства, що було завойоване іспанським королем. Ці новопридбані території або вже привчені підкорятися одноосібному правителеві, або дотепер були вільними; приєднують їх або силою власної зброї, або з чужою допомогою, або так складеться доля, або завдяки своїй доблесті.

Перш за все скажу, що спадкові володіння, звичні до володарів, які походять з одного роду, втримати набагато легше за нові, бо досить буде не порушувати звичаїв своїх попередників і дотримуватися ходу подій. Володар, який має середні здібності у цьому випадку завжди збереже свій трон, якщо тільки він не позбувся його через втручання якоїсь надзвичайної й непереможної сили, але й після цього він зможе повернути собі владу, щойно загарбника спіткають найменші труднощі.

.....

Римляни неухильно дотримувалися цих правил у захоплених ними провінціях: вони засновували колонії, прихиляли до себе менш впливових осіб і ні в чому їм не потурали, ослаблювали більш впливових; чужоземним володарям вони не залишали жодного шансу. Я скажу лише на прикладі Греції. Ахейців і етолійців римляни перетягли на свій бік; Македонське царство було приниженим і звідти вигнали Антіоха. Однак, заслуги ахейців і етолійців не стали достатньою підставою для того, щоб розширити їхні володіння; жодні запевняння Філіпа в дружбі не завадили римлянам послабити його, а могутність Антіоха не переконала їх визнати його право на володіння бодай якоюсь територією в Греції. Римляни в цих випадках чинили так, як належить чинити всім розумним володарям: їхні помисли були не лише про нинішні, але й про майбутні турботи, вони шукали шляхів, як з ними впоратися. Адже, якщо передбачити заздалегідь, то легко знайти вихід, а коли біда наблизилася, хвороба стає невиліковною й ліки вже не допоможуть. Виходить так, як лікарі кажуть про сухоти, що спершу їх легко вилікувати, але важко розпізнати, та з часом, якщо з самого початку вона була занедбана, хвороба стає очевидною, але важко лікується. Те саме й у державних справах: якщо знати заздалегідь (що можуть лише дуже мудрі люди) про загрози й нещастя, то їх можна виправити, але якщо цього не зробити й загроза стала видимою для кожного, тут вже нічого не поробиш.

Римляни відчували наближення біди здалеку і завжди запобігали цьому, не боячись заради цього навіть розпочати війну, бо знали, що війни не уникнути, а можна лише відтягнути її для чужої вигоди. Вони вирішили воювати з Філіпом і Антіохом у Греції, щоб не воювати з ними потім в Італії; колись вони могли уникнути обох війн, та не захотіли цього. Вони ніколи не дотримувалися того правила, яке віддавна твердять мислителі нашого часу: «Скористатися перевагами очікування». Перевага римлян полягала лише у власній доблесті й поміркованості, але ж часи приносять із собою всілякі зміни, за яких добро перекидається на зло, а зло – на добро.

.....