Читать книгу Останній листок (збірник) - О. Генри, О. Генрі - Страница 5

Стражник прийшов до в’язничної шевської майстерні, де Джиммі Валентайн старанно шив заготовки, і відвів його до канцелярії. Там начальник в’язниці вручив Джиммі помилування, підписане губернатором цього ранку. Джиммі взяв його зі стомленим виглядом. Він відбув близько десяти місяців з свого чотирирічного строку, а розраховував пробути у в’язниці щонайбільше три місяці. Коли людина, що має на волі стільки друзів, як Джиммі Валентайн, попадає на відсидку, навряд чи варто навіть голити їй голову.

– Ну, Валентайн, – сказав начальник, – ви вийдете завтра вранці. Візьміть себе в руки і станьте людиною. Ви непоганий хлопець в душі. Киньте зламувати сейфи, живіть чесно.

– Я? – здивовано промовив Джиммі. – Таж я жодного сейфа не зламав у своєму житті.

– Не зламав, – засміявся начальник, – звичайно, ні. Ану, глянемо. Як же це трапилось, що вас запроторили сюди за ту справу у Спринґфілді? Може, тому що ви не хотіли довести своє алібі, боячись скомпрометувати когось з найвищих кіл сспільства? Чи це присяжні зі злості вчинили з вами таке? З вами, безвинними жертвами, завжди трапляється чи перше, чи друге.

– Я? – спитав бездоганно чесний Джиммі. – Та що ви, начальнику? Ніколи в житті я не був у Спринґфілді!

– Відведіть його назад, Кронін, – посміхнувся начальник в’язниці, – та видайте йому одяг, в якому він вийде. Відімкнете його вранці о сьомій і хай прийде сюди. Обдумайте добре мою пораду, Валентайн.

Наступного ранку о чверть на восьму Джиммі стояв у канцелярії в’язниці. На ньому був огидного крою готовий костюм та пара грубих, рипучих черевиків, які держава надає у розпорядження своїм примусовим гостям, коли звільняє їх.

Клерк вручив йому залізничний квиток та п’ятидоларову банкноту, з допомогою яких, на думку закону, він повинен був стати знову порядним громадянином та процвітати. Начальник в’язниці запропонував йому сигару й потиснув руку. Валентайна, № 9762, записали в книгах у графі «помилувані губернатором», і містер Джеймс Валентайн вийшов на сонячне світло.

Не звертаючи уваги на пташині співи, шелест зелених дерев та аромат квітів, Джиммі попрямував просто до ресторану. Там він пзнав перші солодкі радощі свободи у вигляді смаженого курчати та пляшки білого вина, а також сигари, сортом вище тої, яку дав йому начальник в’язниці. Звідти він, не поспішаючи, попрямував на залізничну станцію. Він кинув чверть долара у шапку сліпого, що сидів коло дверей, і сів на поїзд.

Через три години він вийшов у невеличкому містечку близько кордону штату. Він увійшов до кафе якогось Майка Долана та потиснув руку хазяїнові, який одиноко стояв за стойкою.

– Вибачай, що нам не вдалось зробити цього раніше, Джиммі, мій хлопчику, – сказав Майк. – Зі Спринґфілда надійшов протест, і губернатор заноровився. Як живеш?

– Чудово, – сказав Джиммі. – У тебе мій ключ?

Він узяв ключ, піднявся сходами і відімкнув кімнату в глибині будинку. Все лишилось так, як було, коли він пішов звідси. На підлозі ще лежала запонка Бена Прайса, зірвана з комірця цього видатного детектива, коли поліція взяла верх над Джиммі й арештувала його.

Джиммі відтягнув від стіни складане ліжко, зсунув набік панель і витяг вкритий пилом невеликий чемодан. Він відкрив його і любовно оглянув найкращий набір зломщицьких знарядь у Східних штатах. Це був повний набір, виготовлений з сталі особливого гарту: найновіші зразки свердел, знаряддя для пробивання отворів, коловороти та бури, відмички, лещата, буравчики, а також дві-три новинки, які Джиммі винайшов сам і якими пишався. Понад дев’ятсот доларів коштувало йому виготовити все це у… у тому місці, де виготовляють такі речі для людей його професії.

За півгодини Джиммі спустився вниз та пройшов через кафе. Тепер він був одягнений в елегантний, добре пошитий костюм і ніс у руці обтертий від пилу чемоданчик.

– Маєш щось на увазі? – весело спитав Майк Долан.

– Я? – сказав Джиммі здивованим тоном. – Не розумію. Я представник Об’єднаної нью-йоркської компанії крихких бісквітних печив та пшеничних круп.

Ця заява викликала у Майка таке захоплення, що Джіммі змушений був тут же випити порцію газованої води з молоком. Він ніколи не вживав міцних напоїв.

Через тиждень після того, як було звільнено Валентайна, № 9762, було вчинено майстерний злом сейфа в Річмонді, штат Індіана, причому його автор не залишив ніяких слідів. Викрадено було всього лише вісімсот доларів. Ще через два тижні патентований, вдосконалений, зломостійкий сейф у Логанспорті було відкрито так, наче він був зліплений з глини, і загальна сума втрат становила півтори тисячі доларів у дзвінкій монеті; цінні папери та срібло лишились незайманими. Цими справами зацікавилась поліція. Тоді раптом трапилось виверження старомодного банківського сейфа в Джефферсон-сіті і з його кратера вилетіло банкнотів на суму близько п’яти тисяч доларів. Втрати набули тепер досить значних розмірів, щоб стати предметом уваги Бена Прайса. Порівняли факти, і з’ясувалась велика подібність методів в усіх цих зломах. Бен Прайс дослідив місця, де були вчинені грабунки, і вирік:

– Це автографи Денді – Джиммі Валентайна. Знову взявся за своє. Погляньте на цей секретний замок – його висмикнули з такою легкістю, наче це не замок, а редиска в сиру погоду. Тільки він має лещата, якими це можна зробити. А дивіться, як чисто пробиті засувки! Джиммі ніколи не просвердлює більше одного отвору. Так, я гадаю, безсумнівно, містер Валентайн. На цей раз він своє відсидить без усяких скорочень строку або цих дурниць з помилуванням. Бен Прайс знав звички Джиммі. Він вивчив їх, розслідуючи спринґфілдську справу. Далекі переїзди, швидкі втечі, ніяких спільників та смак до вищого товариства – все це допомогло містеру Валентайну набути слави злодія, якому щастить уникати кари. Було повідомлено, що Бен Прайс іде по слідах невловимого зломщика, і інші власники зломостійких сейфів відчули себе спокійніше.

Якось після полудня Джиммі Валентайн зі своїм чемоданчиком виліз з поштової карети в Елморі, маленькому містечку, розташованому за п’ять миль від залізниці серед дубових лісів штату Арканзас. Джиммі, схожий на юнака спортивного типу, який тільки-но повернувся додому після навчання в коледжі, попрямував дощаним тротуаром до готелю.

Якась молода дівчина пересікла вулицю, пройшла повз нього та зникла за дверима, над якими висіла вивіска: «Елморський банк». Джиммі Валентайн заглянув їй у вічі, забув, хто він, і став іншою людиною. Вона опустила очі та трохи почервоніла. Юнаки з манерами та зовнішністю Джиммі були рідкістю в Елморі.

Джиммі впіймав за комір хлопчика, який тинявся біля дверей банку, наче був одним з його акціонерів, і почав розпитувати його про місто, підгодовуючи його час від часу десятицентовиками. Через якийсь час дівчина вийшла з таким виглядом, наче їй нічого невідомо про молодого чоловіка з чемоданчиком, і пішла геть.

– Ця молода дівчина, здається, міс Поллі Сімпсон? – спитав Джиммі, вдаючись до невинних хитрощів.

– Ні, – відказав хлопчисько. – Це Аннабел Адамс. Її тато власник цього банку. А навіщо ви приїхали до Елмора? Це золотий ланцюжок? У мене скоро буде бульдог. А є у вас іще десятицентовики?

Джіммі пішов до «Готелю плантаторів», зареєструвався як Ральф Д. Спенсер і взяв номер. Спираючись на стіл, він розповів клерку в готелі про свої плани. Він сказав, що приїхав до Елмора на постійне проживання і збирається зайнятись комерцією. Що чути, скажімо, про торгівлю взуттям у місті? Він думав про взуттєвий бізнес. Чи є якісь можливості?

На клерка справили враження костюм та манери Джиммі. Він сам був чимсь на зразок законодавця мод для не густо позолоченої молоді Елмора, але тепер усвідомлював свої недоліки. Намагаючись зрозуміти спосіб, яким Джиммі зав’язував свою краватку вільним вузлом, він охоче давав інформацію.

Так, повинні існувати непогані можливості у взуттєвій галузі. У місті нема спеціального магазина взуття. Ним торгують мануфактурні та універсальні магазини. Торгівля взагалі йде досить жваво. Він сподівається, що містер Спенсер вирішить залишитися в Елморі. Він переконається, що в їх місті приємно жити, та й люди тут дуже товариські. Містер Спенсер вирішив зупинитись на кілька днів у місті та ознайомитись з умовами. Ні, не треба кликати хлопця, його чемодан досить важкий, він занесе його сам.