Читать книгу Про життя - Оксана Калина - Страница 3

– Наливай! – сказав Роман і підсунув чарку.

– Лєгко! – відповів Ярик і щедро плюснув у гранчак.

Хлопці випили.

– Харашо пішла! – сказали вони разом і розсміялися.

За першою пішла друга, потім третя, четверта…

По мірі того, як порожніла пляшка, світ навколо розфарбовувався в яскраві, хоча дещо розмиті кольори, на душі може й не світлішало, але веселішало точно. Горілка закінчилась, але остаточної «поліровки» і кондиції мужики ще не досягли, тож попхалися за пивом.

– Знач так, – сказав Ярик, – хто зможе присісти десять разів і віджатися від землі п'ять – той отримує пляшку пива. Хто не зможе – іде в…

– Яволь, мій капітан! – Роман спробував виструнчитися, але не втримався і гепнувся, наче мішок, додолу і тут же почав віджиматися. Виходило в нього так собі, але з горем пополам він таки це зробив.

– Гони пляшку, братан! – сказав він Ярику. Той у відповідь скрутив дулю:

– Ще десять присідань!

Роман намагався присісти, але в нього нічого не виходило: неслухняні ноги підгиналися і він валився на землю.

– А ну тебе на х…р, Ярик, – сказав Роман сидячи в траві, – пляшку гони!

Ярик гепнувся додолу поряд з Романом, протягнув тому пляшку і раптом, дивлячись кудись в бік, присвиснув:

– Ох ти ж єтіть-колотіть! А це хто така?

– Де? – стрепенувся Роман. Він був пристрасним шанувальником жінок і не оминав своєю увагу будь яку привабливу, на його погляд, особу.

– Да он, чеше. Нє не чеше, а прямо пливе? – Ярик вказав пальцем напрямок, – а циц…ки, пардон, груди які! Нє, ти це бачив?

Роман, скільки дозволяли залиті алкоголем очі, вдивлявся туди, куди показував Ярик.

Жіночка і правда була нічого: висока, не худенька, але струнка, з довгим кучерявим рудим волоссям.

– Ага! – присвиснув Роман, – феміна шо треба. Йпрст, – раптом захвилювався він, – так це ж наша Леська!

Роман був директором невеликої фірми, а Леся – новим співробітником. Працювала вона зараз радше на «общєствєнних началах», чекаючи, доки у Романа настануть кращі часи. Вони були давно знайомі, не раз одне одного виручали – чому б не допомогти? Тим більше, Роман був дуже хорошою людиною, от тільки горілка перетворювала його на когось, діаметрально протилежного тому, ким він був насправді. А випивав Роман останнім часом частенько.

– Точно – Леська! – Роман примружив очі, щоб краще розгледіти жінку. Вона зупинилась, привіталась з якимось чоловіком, весело засміялась у відповідь на його жарт чи комплімент.

– Ти диви, як вирядилась – декольте на дванадцять персон. Ще й либиться, як… не знаю хто – прошипів Роман, – це ж кому, цікаво, вона, окрім мене, свій п'ятий розмір показувати зібралась? Ах ти, лярвочка!

– Можна подумати, вона тобі щось колись показувала! – пирхнув Ярик, – обламайся, начальник!

Роман зло на нього зиркнув, раптом підхопився і побіг до Лесі, схопив за руку, притягнув у те місце, закрите від людських очей розлогою вербою, де вони з Яриком пили.

– От скажи мені, Лесько, – причепився він до жінки, – ти на хрєна пофарбувалась в рудий колір? Знаєш, хто фарбується в руде? – він притулився до Лесі і у вухо прошепотів, – бл…ді, ось хто. Ти шо, Лесько, б…дь?

Жінка здивовано поглянула на Романа. Раніш він не дозволяв собі таких випадів. Чи може вона ще ніколи не бачила його таким п'янючим?

Вона мовчки дивилась на Романа, не знаючи, що сказати.

– І не дивись на мене так! – раптом заволав він, – ти, відьмачка! І очі у тебе відьомські, зроду віку ні в кого таких не бачив! І все одно ти – б…дь. От скажи мені, як на духу: скільки в тебе коханців?

– Нікого в мене нема, – чітко вимовляючи кожне слово, сказала Леся.

– Брешеш! Щоб у такої баби як ти, не було коханця? Брешеш! От зізнайся – і дитина в тебе не від чоловіка? Він проти тебе ніхто, розумієш? Нагуляла десь, а потім бідного Толіка знайшла і на тобі, тату, синочка чужого в подарунок.

– Ти п'яний придурок, – прошипіла Леся, – дитина у мене від чоловіка і я не шляюсь, на відміну від декого, ні з ким ночами. Відпусти!

Але Роман і не думав її відпускати.

– А сюди чого тиняєшся, га? Що ти все пижишся, шукаєш когось? Зиркаєш отими своїми відьомськими очиськами на всі боки? Нового коханця шукаєш? Чоловіку кажеш, що до подружок, а сама у пошуки і мандри? Так? А я тебе прикриваю. Аякже, дядя Рома добрий!

– Сюди я їжджу, щоб допомогти тобі, придурку. Бачу, що тобі непереливки. Життя он як прикрутило – горілку хлищеш, мов сліпа коняка воду. Забув, якою командою ми були? Ідіот! Забув, що мало не золоті гори мені наобіцяв, коли справи на лад підуть? За те, що я тобі, по дружбі, стільки допомагала, я ж тепер ще й б…дь? Красно дякую! – Леся церемонно вклонилася, нарешті змогла вирвати долоню з чіпких Романових рук і пішла геть.

Пройшовши декілька кроків вона раптом озирнулась і сказала:

– Та яке твоє собаче діло до того, чого я очима зиркаю? Мої очі – що хочу, те й роблю!

– А може у мене до тебе симпатія, дурепа ти така! – заволав Роман, – А ти на мене нуль на масу! І все одно ти б…дь руда, а не перефарбуєшся – розлюблю на фіг. А Мишку передай, що він бездарний працівник, і ти теж – бездарна. Та що ви без мене варті! Еге ж? – повернувся він до Ярика.

– По любому! – підтвердив той і додав, – наливай! О, глянь, он Вітька чеше! По моєму, він на нас не так глянув. Чи мені здалося?

– Точно! Не так глянув! Пішли розберемося!