Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута)
Описание книги
Олег Говда (нар. 1964 р.) закінчив Львівський політехнічний інститут, хімік. Живє у місті Южному Одеської області. Друкується з 1987 року, деякі з його творів перекладені іншими мовами. Автор пригодницько-фантастичних оповідань, новел і більше півтора десятка романів, один з яких – «Кінь Перуна» – став переможцем Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (2001). Олег Говда також є лауреатом конкурсу «Гоголь-фентезі 2010». Вважає, що головне в літературі – цікаві пригоди героїв, а містика, фентезі чи фантастика – усе це лише приправи до основної страви.
Дія роману «Кінь Перуна» відбувається в 1241 році, під час нападу монголів Батия-хана на Русь і зокрема – на Галич. Але це не переказ відомих подій: автор не обмежується історичними особами, а виводить на сцену фантастичних персонажів – вовкулаків, домовика, відьму, Давніх Богів. Нежить і нечисть з давніх-давен живуть поруч з людьми і допомагають або шкодять їм. Ну а боги, як їм і належить, змагаються за володіння світом і людськими душами. Не цураючись нічого.
А ще фабула роману оригінально переплітається з повістю Івана Франка «Захар Беркут», бо одним із персонажів є не хто інший, як Захар. Молодий парубок, що подався за наукою в скит, але зустрів у дорозі богиню Морену і… став її учнем.
Оглавление
Олег Говда. Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута)
І. РОЗДІЛ. Руські Карпати. Літо року 6679-го
II. РОЗДІЛ. Карпати. Замок Морени. Два роки пізніше
III. РОЗДІЛ. Весна року 6727-го. Замок Морени. Десь у Карпатських горах
IV. РОЗДІЛ. Галицько-Волинське князівство. Галич. Зима року 6729-го
V. РОЗДІЛ. Ворота Народів. Весна року 6745-го. Ставка Саїн-хана
VI. РОЗДІЛ. Пізня осінь 6745-го. Правий берег ріки Ітіль. Гора Урака
VII. РОЗДІЛ. Зима року 6748-го. Околиця Галича. Підгороддя
VII. РОЗДІЛ (продовження) Зима року 6748-го. Околиця Галича. Підгороддя
VIII РОЗДІЛ. Весна року 6747-го. Замок Морени (Десь у Карпатських горах)
IX. РОЗДІЛ. Галицько-Волинське князівство. Галич. Літо року 6749-го
X. РОЗДІЛ. Запала долина. Літо року 6749-го. Тухольщина
X. РОЗДІЛ (продовження) Запала долина. Червень року 6749-го. Тухольщина
XI. РОЗДІЛ. Замок Морени. Руські Карпати. Літо року 6749-го
XII. РОЗДІЛ (Епілог) Зима року 7509-го. Cело Крилос Галицького району
Отрывок из книги
Безшелесною тінню ангела смерті завис над полони-ною, виглядаючи здобич, величезний беркут. І хоч сонце, ще нестерпно палюче на рівнині, вже тільки ледь освітлювало верхівки гір, гострі очі орла чітко розрізняли кожне стебельце у високих травах. Однак не метушливі миші чи буркотливі їжаки вабили могутнього птаха. Він чигав на справжню здобич. Таку, що могла б наситити його шлунок м’ясом, а зір – барвами гарячої крові. В передчутті цієї миті зіниці беркута зблискували хижим вогнем, а горделивий клекіт так і рвався із грудей. Але надія, що здобич поруч, змушувала дотримуватися тиші. Помітивши якусь лише йому зрозумілу прикмету, птах змахнув дужими крильми і завис над віковими соснами, що з північного схилу підіймалися до самого краю полонини.
У ту ж хвилю, сторожко принюхуючись, з малиннику, що відділяв ліс від квітучого плаю, вийшла молода сарна. Вона неспокійно пряла вухами. А делікатна голівка, увінчана короткими загнутими ріжками, весь час поверталася навсібіч, уважно оглядаючи полонину. Оскільки тут лише колихалися соковиті трави, а вітерець, що дмухав їй у мордочку, теж не чаїв у собі небезпечних запахів, то гірська красуня облишила обережність і одним зграбним стрибком вихопилася з чагарників. Услід за нею, дещо вайлувато, зате не менш життєрадісно, вистрибнуло кількамісячне дитинча.
.....
Морена, очевидно, зрозуміла його вагання, бо знову клацнула пальцями, і перед нею опинилася велика срібна таця і два золоті келихи, повні якогось пахучого трунку. А в наступну мить, прутики вихопилися з рук парубка і ковзнули на тацю. Туди ж перебралися з Захарової торби і паляниця з початою цибулиною та шмат бринзи.
– Я занадто багато витратила сил на воскресіння, аби вичаровувати ще щось їстівне, – промовила богиня. – Думаю, на сьогодні нам стане й того, що є… – не договоривши, вона рішуче вп’ялася зубами у шмат м’яса. – Приєднуйся, – промурмотіла за мить з повним ротом, беручи другою рукою паляницю, – якщо не хочеш залишитися голодним.
.....