Отрывок из книги
Вельможний пан у циліндрі з високою тулією і трійці з тонкого англійського сукна стояв на краю стрімкого урвища. Спираючись обіруч на навершя майстерно різьбленої палиці та подавшись уперед, він дивився вниз. Із висоти, доступної не кожній пташині, світ видавався яскравим луб’яним малюнком. Величезна відстань краще за будь-який ластик стирала бруд повсякдення, надаючи виняткову можливість помилуватися пишністю недосяжного ідеалу. Напевно Господь саме такою уявляв собі Землю, коли починав Акт Божественного Творіння і ще не збирався ліпити людину.
Широкі, недбалі мазки величезного пензля. Багато яскравої зелені, плями теплої жовтизни і широка стрічка прохолодної блакиті… А понад цим – дивовижна гра тіней і сонячного світла.
.....
Тарас глибоко вдихнув і чхнув втретє, остаточно приходячи до тями.
– А ось хрін вам… з редькою разом, – промурмотів, суплячи брови і поквапом натоптуючи люльку. – Недарма приповідають старі люди, що ніколи не вдасться християнину з нежиттю по-доброму домовитися. Ви, бестії кляті, як не силоміць, то спокусою норовите верх над чоловіком узяти. От і я замалим на ваші хитрощі не попався… Слава богу, тютюн виручив. Хоч і кажуть, що то теж бісівське зілля, а порадило собі з вами краще за молитву… Ну, нічого, іншим разом не буду таким довірливим… Більше ви мене на полові не обдурите… Вчений!
.....
