Читать книгу Іграшка - Олександр Маяков - Страница 3
Оглавление* * *
Ноар сиділа в своєму кабінеті і переглядала папери. За ті сім років, які вона є головою холдингу, вона навчилася розбиратися в документації і звітах. Спочатку вона у всьому покладалася на Жуля, але потім зрозуміла, що від дворянина в ньому нічого, крім прізвища, не залишилося. Тому Ноар взялася за справи сама.
– Ти сьогодні прекрасна. – З посмішкою вимовив Жуль. Він сидів на краю стола і милувався Ноар.
– Залиш, Жуль. – Не відриваючи погляду від паперів, вимовила Ноар.
– Ти все так ж холодна. – Він встав і підійшов до вікна за спиною Ноар. Вид був прекрасний. З вікна була видна Ейфелева вежа, гордість всіх парижан. Ні, що там парижан, всіх французів.
– Я вдячна тобі, як другові П'єра, не більше. – Сухим тоном відповіла Ноар. Сьогодні на ній була червона сукня футляр. Волосся вона не збирала в хвіст, а залишила розпущеним. Кілька кілець прикрашали пальці, а шию тонкий ланцюжок з кулоном.
– П'єра вже вісім років немає в живих, може, вистачить з себе черницю корчити. Чи ти думаєш, я не знаю, що ти відвідуєш цей «Клуб»?
Ноар відклала папери, розгорнула крісло і подивилася на співрозмовника. Жулю було вже за сорок, але, ні дружини, ні дітей у нього не було. Тому він і підбивав клинці до Ноар.
– Жуль, що тебе дратує? – Запитала Ноар. – Те, що я сплю з чоловіками з «Клубу» або те, що я не сплю з тобою?
Жуль нарешті повернувся до неї.
– Я кохаю тебе, Ноар. – Сказав він.
– Ні, Жуль, – похитала головою Ноар, піднімаючись з крісла. Вона впритул підійшла до Жулю і заглянула йому в очі. Ноар була на голову нижче Жуля. Він дивився на неї зверху, не відводячи погляду.
– Ти любиш не мене, – підставляючи свої губи під поцілунок, продовжила вона. Він потягнувся до неї. Ноар однією рукою обійняла його за шию. – А мої п'ятдесят п'ять відсотків акцій. – Вимовивши це, вона різко відійшла від нього. Він так і залишився стояти в комічною позі, простягаючи губи до неї.
– Тобі мало, катастрофічно мало, – ідучи кабінетом, продовжила Ноар, – твоїх двадцяти п'яти відсотків. Тобі потрібен контрольний пакет акцій.
Жуль вже взяв себе в руки і з гідністю відповів.
– Я не настільки меркантильний.
– Та що ти кажеш? – Вона посміхнулася і грайливо оперлася руками на стіл. У такій позі Жулю було видно її декольте і він мимоволі проковтнув, заглянувши в нього. У Ноар це викликало вибух сміху.
– Навіть якщо і так. – Спокійно міркував Жуль. – Ти щось втрачаєш? Ні, я і так веду всі справи фірми. Компанія від цього тільки виграє.
– Виграєш ти. – Відповіла Ноар. – У тебе буде фірма, дружина красуня.
– Від скромності ти не помреш. – Перебив її Жуль.
– Скромність не є моїм недоліком.
– Так, – кивнув співрозмовник. – У тебе достатньо інших недоліків.
– Так? – Здивувалася Ноар. – І які ж?
– Жадібність, меркантильність.
– Тобі так подобається це слово?
– Можливо.
– На жаль, але ти не правий. – Вона пройшла в інший кінець кабінету і вальяжно сіла на диван, закинувши ногу на ногу. На кінчиках пальців вона балансувала туфлею. Це гра. Вона знала слабкості Жуля і його реакція її бавила.
– Так? Тоді чому, поясни мені, вісім років тому, ти не змогла надати допомогу П'єру? Відповідай, чому ти не подзвонила його лікаря? Чому?
– Лікар був поза зоною досяжності! – Крізь зуби сказала Ноар. – Швидка приїхала пізно, а ліки не допомогли.
– Або були введені занадто пізно. – Тихо сказав Жуль.
– Я не медсестра і мене вивертає від виду крові.
– Та що ти говориш. – Посміхнувся Жуль і всівся в крісло Ноар, за її стіл.
– Зручне крісло, чи не так? – З сарказмом запитав він. – Може заради цього крісла ти і злякалася виду крові. Може тому твоя рука зі шприцом здригнулася?
– Навіщо ти це мені кажеш? – Спокійно запитала Ноар. – Біжи ж в поліцію.
– Ні, – похитав головою Жуль, відкинувшись у кріслі. – Я не здам тебе фараонам, ти мені потрібна тут.
– А не боїшся, що я тебе так само як П'єра…
– Отже я прав?
– Отже ти ідіот.
У кабінеті настала тиша. Ноар сиділа і допитливо дивилася на Жуля, а він дивився в стелю.
– Як там поживає твоя племінниця? – Ноар першою порушила мовчання. – Марі, здається.
– Прекрасно! – Жуль відірвав погляд від стелі і подивився на Ноар. – Сидить в маєтку з моєї матусею, і потихеньку витрачає мої грошенята.
– Чи багато каліка зможе витратити? – Запитала Ноар.
– Досить.
– Боже, який же ти скупий. – Сказала Нора. – Тобі її не шкода?
– Шкода. – Кивнув Жуль. – Може, тому я так намагаюсь так звабити. Щоб забезпечити свою бідну і нещасну племінницю…
– Жуль, ти визначся. – Грубо перебила його Ноар. – Або ти кохаєш мене, або піклуєшся про племінницю. Для такого егоїста, як ти, обидва варіанти відразу – це вже багато. Та й так зрозуміло, що ти брешеш. Сподіваюся, вона з голоду не вмирає?
– Ти справді думаєш, що я настільки бездушний, щоб приректи свою єдину племінницю на голодну смерть? Навіть якби я цього захотів, моя маман дістала б мене з пекла і змусила платити за рахунками. Але, поки що, я плачу по рахунках сам, власною рукою.
Ноар вальяжно перекинула ногу на ногу.
– Тобто, ти стверджуєш, що в тобі ще залишилося хоч щось людське?
– Повір, людського в мені ще дуже багато. Навіть більше, ніж ти можеш собі уявити. Я не такий вже і егоїст, як ти думаєш. Сім'я – ось що для мене важливо.
– І при цьому крім матері і інваліда у тебе немає нікого.
Жуль встав з-за столу і підійшов до Ноар.
– Одне слово і ти станеш моєю сім'єю. – З надією в голосі промовив він.
– Я вже казала тобі «ні»! – Холодно відповіла вона.
Жуль мовчки вийшов з кабінету.
– Отже те, що Марі теж член «Клубу» тобі все одно? – Запитала Ноар у порожнечі. Звичайно, Жулю було все одно, чим там займається його племінниця. Ходить в «Клуб», на панель, не важливо. Завагітніє, так навіть краще, буде привід позбутися неї.
Ноар прикрила очі і спробувала задрімати.
