Оглавление
Олександр Вільчинський. Останній герой
1. Вільний, бо живий
2. Нічні мандри
3. Розвідка з боєм
4. Крук, Яворенко й інші
5. Останні герої. Впали роси на покоси
6. Колесо фортуни
7. Поєдинок вздовж струмка
8. Перші трофеї. Німецький розум
9. Похоронна команда
10. В обіймах лісу. Кругова оборона
11. Ластівка з дощу
12. Уполномочений по шкурах
13. У підкидного з гранатою
14. Несподіване поповнення
15. Нічний рейд і подвійний поворот
16. Залізні двері
Отрывок из книги
Другої ж ночі, після того як ми з колишнім піхотинцем оселилися у нашій дровітні, я вирішив відвідати татову могилу. Бо у першу ніч ми проговорили й проплакали з матір’ю майже до ранку, а потім я як упав на намощене за дошками сіно, то так і проспав, наче убитий.
А Віллі весь день сидів наді мною й чистив парабелума, якого я вже під ранок, полізши на горище начебто за книжками, дістав зі сховку. Там і того старого журнала для молодіжи також намацав, поки мати шукала нам перевдягання. Вона навіть дістала із скрині наші з братом маринарки, колись нашу найбільшу гордість. Я взяв Василеву, а баварцеві віддав свою, але і моя і його висіли на наших вихудлих тілах, як на опудалах.
.....
Я ношу пригорщами воду і хлюпаю йому в обличчя, згадую про Лук’янову криницю, але тягти його до криниці – шкода сил… Нарешті дядько трясе головою і видає першу притомну фразу – і це йобкання на мою адресу. Від нашого співучого дядька Степана я цього не чекав.
– Гей, ти хто? – ще після порції матюків, коли я знову хлюпнув йому в лице, нарешті починає повертатися до нього свідомість.
.....
