Читать книгу Економіка XXI: країни, підприємства, людини - Олексій Геращенкo - Страница 11

Кейнс чітко заявляв на прикладі Великої американської депресії, що інфляція й економічний спад не можуть існувати одночасно, що при спаді в силу нестачі попиту ціни будуть знижуватися, тому бюджетний дефіцит не буде призводити до надмірної інфляції. Але 70-ті роки XX століття відкрили явище, яке було відсутнє в міркуваннях Кейнса – стагфляцію, поєднання спаду (стагнації) з високим рівнем інфляції. Лікувати економіку методами Кейнса було неможливо. Подальше зростання цін призводило би до галопуючої інфляції, при якій економічні агенти прагнули б якомога швидше розлучитися з грошима, що зменшувало б рівень приватних інвестицій. І тоді з’явився Мілтон Фрідман, який розгорнув погляди практично на 180 градусів, тобто практично повернувся до витоків, але вже з новим переосмисленим баченням.

Політика Рузвельта, яка звеличила Кейнса як економіста-практика, зовсім не була такою вже економічно успішною, – вважав Фрідман. Він дійшов найнижчої точки, коли криза була вичерпана, тому його заслуга – це помилка post hoc, «після цього» не означає «внаслідок цього». Державні інвестиції не тільки збільшували платоспроможний попит, вони також витісняли приватні інвестиції (якщо держава позичає гроші на ремонт дороги, вона позбавляє можливості інвестувати ці кошти в інший напрямок). Політика, що проводилась за кейнсіанськими рецептами, була малоефективною, на думку Фрідмана. Управління податковими ставками є поганим інструментом згладжування економічних циклів, оскільки реакція економіки на зміну податків відбувається із затримкою. З цим згодом погодилися і неокейнсіанці.

Погляди Фрідмана – це політика економічної свободи. Цю позицію називають неоліберальною або монетаристською. Термін «монетаризм» пов’язаний з тим, що саме контроль грошової маси в обігу є, на думку Фрідмана, практично єдиним дієвим інструментом державної політики.

Прогрес і економічне зростання створюють не інституції, а люди. Своїми відкриттями, досягненнями, свободою мислення. Спроби урядів «влізти» в економічну діяльність спотворюють стимули для розвитку, призводять до зменшення людської ініціативності.

Той, хто цінує справедливість вище, ніж свободу, не отримає ні того ні іншого. Хто цінує свободу, той отримає і свободу й справедливість. Фрідман показував, як будь-який активний державний вплив, що призводить до короткострокових успіхів, згодом має більше негативних наслідків. Прагнення вирівнювання доходів погіршує мотивацію, прагнення повної зайнятості погіршує продуктивність, прагнення допомоги окремим підприємствам чи галузям породжує корупцію.

Найпотужніші прихильники Фрідмана займалися наукою в Чиказькому університеті, вони і створили чиказьку школу економіки. Після перевороту Піночета в Чилі ці економісти (їх ще називали «чиказькі хлопчики») влаштували експеримент з переходу країни від соціалізму до вільної ринкової системи відповідно до напрацювань монетаризму. Що ж, незважаючи на політичну диктатуру, ліберальний економічний режим приніс вагомі плоди. Сьогодні Чилі – одна з найбільш успішних і заможних країн континенту.

Боротьба між кейнсіанством і монетаризмом триває і понині, хоча позиції послідовників значно зблизилися.