Читать книгу Халепи, що визначили долю народів - О. Р. Мустафін, Олексій Мустафін - Страница 2

Зі шкільної лави нас навчають сприймати історію – і національну, і світову – так би мовити, «лінійно», як літопис випробувань, звитяг і здобутків. У якому хай і трагічне, але, безумовно, славне минуле створює підвалини для безпечного, заможного й комфортного сьогодення (за яке ми, звісно, маємо дякувати попередникам) і готує майбутнє – теж неодмінно «світле».

Так буває завжди, коли історію пишуть ті, хто переміг. Або ж просто вижв – що само по собі зазвичай є чималим здобутком з огляду на складні умови та тяжкі обставини, які народи долають на своєму шляху. Про жертви й кривди, звісно, не забувають – а українці навіть звикли робити на них особливий наголос, проте здебільшого як підстави для прийдешніх перемог. Ми звикли вірити, що справедливість, врешті-решт, бере гору, а жертви не мають бути даремними.

Про що переможці воліють не згадувати, так це про те, що за кожний тріумф доводиться платити десятками поразок, за які ніхто вже не візьме реванш. Успіх і багатство одних держав надто часто будуються на визиску й упослідженні інших. А безліч народів взагалі загубилися й зникли в темряві сторіч. І найприкріше, що часто-густо винні в цьому зовсім не непереборні обставини чи підступи ворогів, а звичайна людська недалекоглядність, жадібність, іноді навіть банальні лінощі.

Людям насправді властиво потрапляти в халепи. Не оминають пастки й держави. Зрештою, з тієї самої школи ми знаємо – на будь-яке запитання хибних відповідей завжди більше, ніж правильних. Тож у світовому змаганні виграє зазвичай не той, хто взагалі не потрапляє до «ям», а той хто вибирається з них швидше і з найменшими втратами.

Час навчатися на помилках – чужих і своїх.