Читать книгу Казки - Олексій Полосін - Страница 1

Весна. Хоч вночі ще мороз господарює навколо, але зранку виходить сонечко і прогріває землю, а вдень так гріє на сніг, який покрив дахи будинків, що він починає стікати вниз. Краплі снігової води бажають стекти на землю, але мороз хапає їх і робить з них крижинки. І таке трапляється, що крижинки злипаються, а з них витворюються звисаючі з дахів крижані стовпчики, які ростуть не вгору, а вниз. Такі стовпчики називають бурульками. Про одну з них я тобі і розповім.

Якось вранці сніг почав стікати з даху, а мороз перетворював краплинки у кригу – з’явилася нова бурулька. Сонечко освітлювало її своїми ранішніми промінчиками і вона виблискувала різними кольорами веселки. Це тішило бурульку.

– Дивіться, яка я гарна! – захоплено вигукувала вона. – Я товстенька і прозора, бо моя водичка з чистого снігу.

– Не поспішай, маленьке хвалько, – казала стара, товста буруля, що висіла поруч. – Почуємо що ти скажеш після обіду.

А маленька бурулька нічого не чула і захоплено хвалилася, пишалася собою.

Час ішов. Вже минув ранок, полудень. З обіду почало припікати сонечко.

– Ой, що це? – забідкалася бурулька. – Мені вже парко, я не втримаюсь і почну танути!..

І дійсно, через деякий час вона почала стікати краплями. Так бурулька почала плакати і нарешті зрозуміла слова бурулі – сусідки, які та казала вранці.

– Пробачте, будь ласка, тітонько! – Звернулася бурулька до сусідки. – Я була неправа, бо загордувала. Мені соромно. Але ж яка я була гарненька вранці. А зараз, – дивіться! – стала зовсім тонкою і такою, що й малий вітерець може мене зламати і скинути на землю.

– Не засмучуйся, дитинко, – сказала мудра буруля. – За ніч та зранку завтрашнього дня ти знову потовстішаєш і станеш подібною до мене. Така у нас робота – товстіти та худнути, а одного разу зовсім зникнути, але не безслідно, як ось ти зараз. Подивися вниз. Крапля з тебе впала на землю, за нею друга, третя. Створилося маленьке озерце з чистої водички. З нього залюбки нап’ються горобчик, ворона і кицька, песик та інші. Цієї води їм вистачить, щоби вгамувати спрагу. Господь, який створив світ і все в ньому, через тебе зробив вкрай важливу для них справу – допоміг їм напитись.

– Дякую, добра буруля, – відповіла бурулька. – І вже по іншому почала сприймати світ навколо себе.

Надійшла ніч. Бурулька почала товстішати, бо стала мерзнути.

– Що ж, моя дитинко, – промовила матуся – бурульку нікому прикрити теплою ковдрою. А ти, золотце, заплющ оченята, зігрівайся і засинай. Я тобі заспіваю колискової…Спи спокійно! Господь і моя любов тебе оберігає!..