Читать книгу Казки - Олексій Полосін - Страница 5

Між кущами смородини у затінку лежало зо два десятки курячих яєць. Курка відклала їх потай від своїх господарів і ось вже два тижні, як вигрівала їх своїм тілом, дбайливо перегортаючи дзьобом, уважно прислуховуючись до них. Вона не пила, не їла і геть знесилилась. Інколи курка відходила на хвилинку, аби ковтнути водички чи знайти якісь зернятка. Ось і зараз вона тільки-но відійшла від яєць.

Трісь – трісь, почулося серед яєць. Одно з них розломилося навпіл і звідти виповзло мокре курчатко. За декілька хвилин воно висохло, стало схоже на клубочок з жовтогарячого пуху. Перш за все його вразило сліпуче сонячне світло. Курча прикрило крильцями очки, а коли відкрило то побачило, що сидить на купі таких же яєць, з якого щойно вилізло.

«Пі-пі! Пі-пі!» – запищало курча, гукаючи маму, але у відповідь була тільки тиша.

Мабуть воно народилося таким цікавим до всього, бо, ще не вміючи ходити, вилізло з купи яєць і почало мандрувати. Курча захотіло перш за все побачити свою маму. Не знаючи, де шукати, воно пішло куди – не будь. Перед собою курчатко побачило травичку і багато голубих маленьких квіточок. Але одна квітка чомусь була такого кольору, як і він, тільки з червоними смужечками. Воно хотіло роздивиться цю квіточку і підійшло ближче, але квітка раптом ожила. Курча вперше побачило таке диво.

– Хто ви така? – спитало воно – Ви моя мама?

– Ні! – відповіла та – Ти – курчатко. Твоя мама – курка, а я – метелик.

– А яка вона і де її шукати?

– Ти бачиш скільки у мене ніжок, а у тебе тільки дві, як у твоєї мами. Ти більший за мене, а вона дуже велика. Була тут, але тільки – но кудись пішла. Зачекай її тут, а я полечу і коли побачу її, то скажу їй про тебе.

Метелик замахав крильцями і полетів. Курча трохи посиділо на місці, і йому стало сумно без мами. Курчатко – хлопчик вже зроду було хоробрим, але неслухняним. Тому не послухало поради метелика і все ж пішло само шукати маму. Курчатко вийшло на широку стежку, по якій господарі ходили на город. Не ступивши і кілька кроків, воно раптом побачило, як щось темне почало швидко наближатись до нього. Курчатко не знало, що це була тінь від сороки, яка хотіла спіймати його. На всяк випадок, курча заскочило під куш і заховалося між гілками агрусу. Звідки йому було знати, що у колючі хащі сорока не полізе?

– Стре- ке-ке! – невдоволено прострекотала сорока – таке маленьке, смачненьке було – і щезло!

– Хто ви така? – спитало курча- Ви – моя мама? Адже мені сказав метелик, що у моєї мами, як і у мене, дві ніжки. Ви- велика і у вас теж дві ніжки.

– Скре- ке – ке! – відповіла сорока – вилізь з-під куща, а то я тебе погано бачу і погано чую.

Курча подивилося на сороку і подумало, що у мами не може бути такого великого і гострого дзьоба і такого скрипучого та неприємного голосу.

– Ні, Ви не моя мама! – твердо сказало курча. – Ви недобра і небезпечна. Я Вас боюсь!

– Розумнику – відповіла сорока – твоя мама – курка, а я – сорока. Стережись, бо не всі, хто має дві ніжки – твоя мама. Ти метикувате і мені сподобалось. Я політаю, роздивлюсь навкруги і коли побачу твою маму, то направлю її сюди. А ти будь слухняним і чекай тут на неї. Не йди нікуди!

Коли сорока відлетіла, курчатко заспокоїлося, посиділо пару хвилин. Сумно стало сидіти на місці, коли навколо все таке цікаве. Воно пішло далі. Може б і повернулось до мами, але заблукало і не знало де ті яйця з-під яких воно вибралось. Вирішило іти далі навмання.

– Няв! – почуло курча позад себе.

Щось велике біле з голубими великими очима та рожевим носиком лежало на стежці.

– Яке маленьке і, мабуть, смачненьке курча! – пронявкало воно – Жаль, що господар поб’є мене, якщо я насмілюсь з’їсти тебе. Мені заказано їсти курчат. Та нічого, у коморі мені вистачить сіреньких мишей, та маленьких щурят. Ти чого тут ходиш один?

– Пробачте, я спочатку подумав, що ви – моя мама – курка, але у Вас більше ніжок ніж у мене. А метелик сказав, що у мами стільки ж ніжок, як і у мене.

– Так, малий розумнику. У твоєї мами, як і у тебе дві ніжки, а у мене чотири, але не ніжки а лапки, та ще й кігтями. Я – кицька, і мої дітки не курчатка, а кошенята. У них теж по чотири лапки, як і у мене, та великі пухнасті хвостики.

Кіт розвернувся, аби показати хвіст, та мало не збив ним з ніг курчатка.

– Ходи здоровим, – проказав кіт – ти такий милий, що я хочу тобі допомогти. Я побігаю по саду, знайду твою маму, бо твоя мама – моя знайома зозуляста курка. Не йди звідси і чекай!

Як і раніше, курча не встояло і дві хвилини, як зірвалось з місця і побігло. Воно дуже бажало знайти свою маму. Яке тут чекання!

Розігнавшись, воно врізалось у щось велике і волохате, а вірніше у бік собаки Рябка, який лежав у затінку своєї буди. Від несподіванки Рябко аж гавкнув, але, оговтавшись, побачив поруч себе курчатко і здивувався.

– Гав! А чого ж це ти один ходиш? Де твоя мама, братики та сестрички?

– Пробачте – сумно проказало курча – Я спочатку зрадів, думаючи, що Ви – моя мама, але ж у вас, як і у киці, багато лапок, тож Ви – не моя мама. Я виліз із яйця, мами не було, засумував, пішов її шукати та й заблукав.

– Я не курка, а пес, тому не твоя мама. Мої дітки – щенята, у них теж не по дві, по а чотири лапки і хвіст, майже такий, який ти бачив у киці. Друже! Але ж слухняні дітки чекають на мам, якщо вони і відійшли кудись. Чому ти не дочекався?

– Я чекав, але так засумував, що не міг дочекатися і пішов шукати сам. Правда, метелик, сорока, котик обіцяли привести маму, але я не міг довго стояти на одному місці і відходив. Мабуть, мамі вже повідомили про мене і вона мене розшукує.

– О, я знаю всіх їх. Вони вже як сказали, то не підведуть. Давай зробимо ось що: ти присунься до мого животика, я прикрию лапою, і відпочинь трохи. Далі я не раджу йти самому. Я придумаю як сповістити твоїй мамі, що ти тут у мене.

Рябко обдивився, побачив, що з курника виходить півень і покликав його:

– Гей, курячий Володарю, а йди-но сюди!

Півень з острахом підійшов до Рябка.

– Подивись, до мене приблукало курчатко. Воно прийшло з саду. Чи не пропадала у тебе якась курка?

– Так! Десь зо два тижні тому пропала зозуляста, лапата курка. Ми журилися, бо думали, що її вполював лис. А я картав себе за те, що не догледів її. Мабуть, вона нанесла яйця десь у саду, і це одне – з числа вилуплених курчат.

– Кре – ке-ке! – почулося із даху хати. А про що це ви розмовляєте, півнику та песику? Розкажіть і мені, бо я до всього цікава.

– Не тільки цікава, але й любиш розносити звістки по всьому світу. – сказав Рябко – Тут до мене приблудилось курча, яке шукає свою маму.

– То ось де воно! – проскрекотала сорока. – Я ж цьому курчатку наказала чекати маму, а коли привела зозулясту курку, то його вже на місці не було. Бідна курка побігла до інших, бо всі вже вилупились…