Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Вона прийшла, та відкинула убік невеличку шкіряну сумочку, яку давно пора було порізати, та використати клаптики замість латок на крісло, що давно волало про забуту дірку та щоразу нагадувало про це сталевими пружинами. Проте сумка вже була нінащо нездатна – тільки милувати очі котів та собак на смітнику. «Коли ж це сталося? Мабуть в оскаженілому натовпі, у підземці», – вирішила Ґейдвіг. Вид у неї і справді був не з найкращих. Завтра треба сплачувати ренту за цю халупу, яку власник називає апартаментами. Які? Звичайний бедсіттер, де розміщується спальня, вітальня, кухня та робоча майстерня, захаращена уламками сухого гіпсу та глини. Різкий дзвінок телефона привів Ґейдвіг до тями і вона, спотикаючись, дошкандибала до цього набридливого крячуна і взявши слухавку, була готова розбити цей апарат, але раптом вона заспокоїлася. «Так, я буду… Отже, де саме вечірка? Максе, мені треба з тобою поговорити, я зараз у скруті. В мене викрали останні гроші». Раптом голос зник і Ґейдвіг почула ці довгі гудки. Отже, на вечірку вона піде. Пішки, бо ні на чому. Макс хоча і не вартий її довіри, проте зараз він останній порятунок.
«In this town we call home everybody hail to the Pumpkin-song», – Мерлін Менсон вереском оглушив Ґейдвіг, коли вона увійшла до темного приміщення у штучному павутинні зі страхітливими тарантулами та загубилася у готичному натовпі, що святкувала Гелловін. Вона озиралася у пошуках Макса, і коли вона так його і не впізнала і вирішила йти, вона відчула терпкий цілунок на своїй шиї.
.....
– Тоді рушаємо. Усе готово для переїзду, твої речі спаковано і нам залишається тільки покинути цей будинок. Ти нічого ще не хочеш мені сказати, Ґейдвіг?
– Ні. Я вже усе сказала.
.....