Читать книгу Науковий експеримент. Психологічна драма - Ольга Дёмина - Страница 5

Пройшов тиждень. Розмова, що сталася в класі на уроці історії, вже забулась. Яке ж було здивування хлопців, коли вони побачили в класі серйозного чоловіка в окулярах і з папкою в руках. На вигляд дуже непримітну людину. Його звали Владислав Петрович Чумак.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (звертаючись до учнівської аудиторії). Шановні старшокласники, як я і обіцяв вам, я сьогодні запросив на урок дуже цікаву і поважну людину. Знайомтеся, це – директор дослідницького інституту Владислав Петрович Чумак. Владиславе Петровичу, вам слово! Прошу Вас!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Добрий день, шановні друзі! Ех! Давненько я не виступав перед молодіжною аудиторією… (Посміхається). Треба сказати, я зараз навіть трохи хвилююсь… Не знаю, з чого почати… Як вам, певно, вже пояснив Олександр Леонідович, я працюю в науково-дослідному інституті, в якому проводяться наукові експерименти з підготовки людей до польоту в космос. Це досить важка і складна робота…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (втручаючись в розмову). Ми собі це уявляємо.

Олександр Леонідович суворо дивиться в бік Гриневського, даючи зрозуміти, що перебивати не можна.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (знизуючи плечима). А я що?! Я нічого…

ВЛАД ІЩЕНКО (Гриневському). Так вже нічого?!

Гриневський й Іщенко сміються. Деякі учні в класі також посміхаються.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (насупивши брови). Діти, ну не можна так себе поводити. Це не ввічливо до нашого гостя.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Облиште, Олександре Леонідовичу! Я все розумію. Вони ж діти. Правда, вже дорослі діти. Одне слово, старшокласники. Ось чому я погодився виступити перед вами. Я хотів вам розповісти про дуже цікавий проект, над яким зараз працює колектив нашого інституту. Проект називається «SIRIUS»…

ЮРІЙ ЧЕРНИХ. Оце такої! Цікаво, що це за проект такий? І назва така дивна…

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Сіріус – назва зірки, однієї з найяскравіших зірок нічного неба Землі, яку видно майже у всіх областях планети.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Так. Назва «SIRIUS» є абревіатурою від англійської Scientific International Research in Unique Terrestrial Station («Міжнародні наукові дослідження на унікальній наземної станції»), а також збігається з назвою зірки Сіріус. Назва цієї зірки символізує завдання проекту: пролити світло на розуміння працездатності людини в тривалих польотах, які коли-небудь досягнуть і зірок.

ОЛЕГ ВОЛКОВ. Унікальна наземна станція?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Вам же відомо, що майбутніх космонавтів готують в наземних космічних станціях, де відпрацьовуються всі навички й уміння космонавтів. Без цих тренувань і знань в космосі робити нічого. Наша експериментальна станція схожа на міжнародну космічну станцію, яка зараз знаходиться на навколоземній орбиті. На науковій станціі «SIRIUS» є все необхідне, щоб імітувати тривалі міжпланетні польоти.

ЄВГЕН СПІЦИН. З чого вона складається?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Наземний експериментальний комплекс (коротко, НЕК), розташований на території нашого інституту, являє собою унікальну платформу, де стає можливим моделювання досліджень космічних польотів. Він складається з багатофункціональних сегментів, де моделюються умови ізоляції і підтримується стабільне навколишнє середовище за допомогою локальних систем життєзабезпечення.

КСЮША ПАВЛОВСЬКА. Системи життєзабезпечення. Що це?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Система життєзабезпечення в пілотованих польотах космічних апаратів – група пристроїв, які дозволяють людині виживати в космосі і підтримувати життя екіпажу корабля. У незвичайних умовах космічного польоту (вакуум, променистий теплообмін, іонізуючі випромінювання) людина повинна перебувати в замкнутому герметичному відсіку космічного літального апарату. У населеному відсіку необхідно створювати умови для забезпечення нормального існування і роботи людини. Ці умови необхідно підтримувати протягом усього польоту, подаючи в відсік речовини, споживані людиною і видаляючи продукти його життєдіяльності. Бортові системи космічного літального апарату (КЛА), які вирішують ці завдання, називаються системами життєзабезпечення (СЖЗ). Наприклад, система кисневогозабезпечення (СКЗ) повинна забезпечувати подачу в атмосферу населеного відсіку кисню в кількості 0,9 кг/добу (на одну людину) і підтримувати парціальний тиск кисню в заданому діапазоні значень (18—32 кілопаскаль). Система водопостачання (СВП) повинна забезпечувати екіпаж питною водою в кількості 2,5 кг/ (люд.-добу); в разі використання натуральних продуктів харчування, що містять воду (до 0,5 кг/добу), норма питної води зменшується до 2 кг/ (люд.-добу).

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. А тренажерний зал на станції є?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Так. Обов’яково. Засоби медико-біологічного забезпечення, що включають прилади для медичного контролю стану екіпажу, тренажери для фізичного тренування екіпажу в польоті, медикаменти.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. А чим харчуються майбутні космонавти?

ДМИТРО ПОПОВ. Космічною їжею в пакетиках і тубах. Це всім відомо.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Система харчування екіпажу повинна забезпечувати космонавта повноцінним харчуванням, з раціоном, що містить білки, жири і вуглеводи в масовому співвідношенні близько 1:1:4 і із загальною калорійністю до 12500 кДж/ (люд.-добу). Звісно, космонавти і дослідники на наземних експериментальних станціях харчуються спеціально підготовленими продуктами, які ретельно запаковані в пакетики і туби. Мабуть, ви чули про борщ і пюре із туб? Це зроблено для того, щоб космонавтам в невагомості було б зручніше харчуватися. А головне, це дає змогу уникнути сміття, дрібних крихт, які можуть зівсувати прилади і апаратуру. Ви ж самі розумієте, якщо в космічному літальному апараті вийде з ладу якийсь прилад, то членам екіпажу буде загрожувати небезпека.

ВЛАД ІЩЕНКО. А скафандри видаються?

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Владе, ну звісно ж, видаються скафандри. Це питання можна було не задавати…

Всі присутні в класі сміються. Тільки один Влад Іщенко не сміється. Він обурений і відвернувся до вікна.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Ви даремно смієтесь. Учень поставив дуже хороше доречне запитання.

ВЛАД ІЩЕНКО (гордовито поглядає на усіх присутніх). Ось так! А ви тут всі смієтесь з мене, наче ми у цирку, наче я поставив безглузде запитання. Скафандри видаються. Як без них?!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Засоби індивідуального захисту екіпажу (СЗ): аварійно-рятувальні скафандри, дихальні маски, що забезпечують захист екіпажу в аварійних ситуаціях – при розгерметизації відсіку, виникненні пожежі та в інших випадках, коли настає нештатна ситуація.

МАРИНА БОРИСЕНКО. А часто таке буває?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Інколи трапляються незаплановані ситуації.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Вони називаються нештатні ситуації.

Владислав Петрович згідно киває головою. Він кидає погляд на Олександра Леонідовича. Вони обоє задоволені сьогоднішньою зустріччю і тим неабияким інтересом, який виник у старшокласників до обговорюваної теми.

АНДРІЙ ПЕТРИК. Цікаво, яка вона ця станція «SIRIUS»? Як обладнана?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Ззовні вона схожа на металеву бочку.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Та невже?! (Посміхається, дивлячись на Влада Іщенко).

ВЛАД ІЩЕНКО. Як смішно. Металева бочка, а називається експериментальна станція.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Вірніше буде сказати, науково-еспериментальна станція. Вона досить велика, якщо порівнювати з першими наземними комлексами, які почали будувати десь півстоліття тому. В них тренувалися майбутні космонавти. Ці герметичні ізольовані від зовнішнього середовища об’єкти були занадто тісні, незручні, в них було дуже спекотливо, душно. Іноді температура повітря в них досягала 40 градусів Цельсія, іноді навіть вище. Тут була погана вентиляція. Розмір цих перших наземних міні-станцій іноді сягав не більше 20 квадратних метрів. Якщо на станції жили і працювали троє дослідників, їм було не комфортно в таких умовах. На цих 20 квадратних метрах розташовувались три ліжка, робочий стіл, стільці, обладнання, медична апаратура, велотренажер, шафа з одягом і харчами… Сучасні наземні станції досить великі, більше 100 квадратних метрів. Вони також герметичні, но ці об’єкти зручні для проживання членів екіпажу. По-перше, вони просторні, тут є де розвернутися, прогулятись довгим коридором перед сном, відпочити в кают-компанії після робочого дня, зайти в невеличкий тренажерний зал…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. О! Тренажерний зал – це класно! Мені це підходить.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (іронічно). Гриневський, тобі лише б був тренажерний зал.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (з образою в голосі). Нічого ти не розумієш, глупе дівчисько.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Сам дурень!

ВЛАД ІЩЕНКО. Ну, ось і поговорили! (Сміється. Проте підморгує Гриневському.)

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. На сучасній наземній станції дослідник має можливість попрацювати в досить великій оранжереї, де ростуть зелені рослини. Це по-перше. По-друге, тут підтримується комфортна температура повітря 22 градуса Цельсія. Але це в звичайні робочі дні. В дні аварийного режиму температура повітря в герметичному об’єкті може значно знижуватись чи підвищуватись в залежності від поставлених завдань. Тут, на станції, є все – необхідне обладнання, різні прилади, дорога сучасна апаратура, медикаменти, запаси харчів і води, електрогенератори. На експериментальній науковій станції є своя система освітлення.

ІРИНА ІВАЩЕНКО. Як добре, що на станції є оранжерея. Я так люблю квіти… Рослини ще кисень виділяють.

ІВАН ВАСИЛЬЄВ. А побачити цю станцію на власні очі можна?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. На жаль, посторонні потрапити на станцію не можуть. Такова інструкція. Це герметичний об’єкт, наукова станція. Лише дослідники, майбутні космонавти можуть потрапити сюди.

По класу пронісся шепіт розчарування.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Хлопці, хто з вас хотів би полетіти на Марс чи на Меркурій?

Що тут почалося в класі! Гул стояв неймовірний, всі хотіли висловитися з даного питання. Усміхнені Владислав Петрович і Олександр Леонідович переглядалися між собою.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Я б полетів!

КСЮША ПАВЛОВСЬКА (з іронією). Куди вже тобі, Гриневський, на Марс летіти?! Ти і на Землі не дуже перевантажений знаннями…

У класі почувся сміх.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Ух, дівчисько! Що з тебе взяти?! (Невдоволено буркнув і ображено відвернувся.)

ТЕТЯНА БЄЛОУСОВА. І я б полетіла… (Вона дуже зніяковіла. Всі на неї дивляться.)

Пауза.

Я б полетіла на іншу планету… тільки якщо мене мама відпустить.

ЮРІЙ ЧЕРНИХ. А так не полетищ у космос, якщо мати не відпустить тебе? (Його запитання дуже образливе. Він посміхається.)

МАКСИМ ЮЖИН (поблажливо на неї дивиться). Тетяно, не хвилюйся. Дівчат в загін космонавтів не приймають!

ОЛЕГ ВОЛКОВ (він сидить на задній парті в кінці класу, тому говорить дуже голосно). Це точно!!! Дівчат в загін космонавтів не беруть!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. І тут ви не праві, хлопці… Ми набираємо добровольців, хлопців і дівчат, з старшокласників для участі в нашому проекті…

ЄВГЕН СПІЦИН. Це експеримент «SIRIUS», про який ви говорили на початку уроку?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Так

ЄВГЕН СПІЦИН (недовірливо). Який експеримент? Науковий?

МАРИНА БОРИСЕНКО. Ну, звичайно ж, науковий! Який ще?! (Говорить дуже впевнено, наче знає все, як воно все буде.)

Євген ображається, що Марина його поправила. Він хотів щось сказати у відповідь. Але тут в розмову втрутився Олександр Леонідович.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Хлопці, адже Владислав Петрович правий. Вони дійсно зараз набирають добровольців для участі в науковому експерименті.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ (трохи схвильовано). А кого візьмуть? Які критерії відбору?

Владислав Петрович уважно дивиться на присутніх. Лице його дуже серйозне. Учні розуміють, що він не жартує.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Зараз ми проводимо відбір. Для участі в експерименті потрібно шість чоловік.

НІНА ПОЛІЩУК (схвильовано, досить голосно). Ой, як мало! Мене точно не візьмуть через малий зріст.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (поблажливо на неї дивиться). Так, Ніно, тобі доведеться підрости трохи!

На його кілке зауваження Ніна тут же знайшлася з відповіддю. Ніна відома в класі скандалістка.

НІНА ПОЛІЩУК. Ой, подивіться на нього. Самовпевнений павич. В тебе забула спитати, Мишко!

Пауза.

Тебе теж не візьмуть.

У Михайла витягнулося обличчя від подиву.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Чого це мене не візьмуть, цікаво?! Чим я гірший від інших?

НІНА ПОЛІЩУК. Тебе не візьмуть через твої погані оцінки. Ось через що!

МАКСИМ ЮЖИН (повчально, заступаючись за свого приятеля Гриневського). А ти, Ніно, не втручайся в чужі справи краще! Теж мені ябеда!

НІНА ПОЛІЩУК (обурено). Це хто ябеда?!

АЛЛА ДАШКОВА. Максиме, навіщо ти нападаєш на Ніну? Зрозуміло, ти захищаєш свого друга.

МАКСИМ ЮЖИН. А що тут такого?! До речі, нічого даремно на людину наговорювати, навіть якщо у нього погані відмітки… Ніна сама перша почала…

Ніна Поліщук вперто хитає головою.

НІНА ПОЛІЩУК. Нічого я не починала, Максиме… тільки навіщо…

Суперечка б тривала далі, якби Олександр Леонідович не зупинив їх спір.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Хлопці і дівчата, звертаю вашу увагу на те, що час іде. А вам треба зараз написати заяву на участь в експерименті.

АНДРІЙ ПЕТРИК. Заяву всім писати?

Почулися інші питання.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. А скільки буде тривати експеримент?

НІНА ПОЛІЩУК. А від занять в школі нас звільнять?

ДМИТРО ПОПОВ. А що там потрібно буде робити? Що туди входить в цей експеримент?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ (посміхаючись). Ну це вже діловий підхід! Експеримент буде тривати чотири місяці. Добровольці-дослідники будуть задіяні в різних дослідженнях. Будуть вивчати вплив ізоляції на психіку людини, проводити мелико-біологічні дослідження, вивчати стан людського організму під час аварійних режимів, під час тренувань на велоергометрі та інших тренажерах. А ще треба буде працювати в оранжереї, стежити за піддослідними тваринами… Звісно, кожен член екіпажу буде щодня вести робочий щоденник…

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (з недовірою дивиться на Владислава Петровича). Невже правда, що ми й справді будемо приймати участь в науковому експерименті, як дорослі? І ми будемо жити в наземній космічній станції?

Всі питання припинилися одночасно. Учні, затамувавши подих, чекали відповіді. Олександр Леонідович подивився на принишклий клас. Він посміхнувся.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Дослідники-добровольці, дійсно, увесь час на протязі експерименту будуть жити в наземній станції. Члени екіпажу будуть задіяні в навчаннях по імітації міжпланетних космічних польотів. З пункту управління будуть стежити за роботою систем життєзабезпечення та інших важливих приладів научної станції. Можна сказати, що члени екіпажу «злітають» на Марс і назад, але… не залишаючи Землі в спеціально обладнаному експериментальному модулі. Як вже зауважив наш гість Владислав Петрович, експеримент триватиме, щонайменше, чотири місяці…

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Принаймні, ми так плануємо… А як воно вже вийде, подивимось з досвіду при проведенні наукового експерименту.

З задніх парт почулися вигуки.

ОЛЕГ ВОЛКОВ. Оце такої! Експеримент трватиме аж чотири місяці. Для мене – це забагато…

ВЛАД ІЩЕНКО. Нічого собі!!!

ЄВГЕН СПІЦИН. Ні!!! Я вже чомусь не хочу приймати участь в цьому експерименті.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Так, згоден, це не мало. До того ж, експеримент буде проводитися в науково-експериментальному комплексі при повній ізоляції із зовнішнім світом.

Пауза. Всі мовчать.

ІВАН ВАСИЛЬЄВ (першим починає говорити). І що не можна буде навіть на вулицю вийти?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Не можна.

АНДРІЙ ПЕТРИК. А мобільні телефони брати з собою можна?

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ (заперечно хитає головою). Ні.

Старшокласники зажурилися. Піднесений настрій враз зникає. Багатьом хлопцям та і дівчатам теж вже перехотілося брати участь в науковому експерименті.

ДМИТРО ПОПОВ (висловлює загальний настрій). Але зараз важко уявити життя сучасної людини без комп'ютера і мобільних телефонів.

ЮРІЙ ЧЕРНИХ. Якже обійтись без мобільних телефонів і Інтернету?! Так же не можна!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. На жаль, хлопці, за умовою експерименту, мобільні телефони доведеться залишити вдома. Комп'ютери в нашій наземній станції будуть, але Інтернету не буде.

АНТОН ГУРОВ (розчаровано). Як погано, що не буде Інтернету! Як прикро!!! Я свого життя без комп'ютера та Інтернету не уявляю. Це ж не реально в сучасному світі. Хоча і це не головне. Мене лякає повна ізоляція. Не можна навіть буде вийти на вулицю… вийти в Інтернет… і це в наш час. Важкувато буде дослідникам.

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. В цьому ти маєш рацію, Антоне… Але думаю, що в нас вистачить охочих прийняти участь в проекті «SIRIUS». Всього для участі в експерименті знадобиться шість чоловік.

«Всього шість чоловік», – луною пролетіло по класу.

АНТОН ГУРОВ (багатозначно киває головою). Ну ось!.. Я ж казав, все одно всі не помістяться.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Та почекай ти, Антоне, дай послухати, що говорять.