Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
1. Перші ночі, або не-сон
2. Лікарня в Хонго
3. Моя подружка Майко
4. Дівчинка-плакса та окуліст
5. «Мені не боляче!»
6. Короткий квітневий мейл
7. «За-вмерла»
8. Зустріч із сенсеєм, або «Подумай про “порізану руку”»
9. Удари і падіння – уві сні та наяву
10. Кінець весни в Токіо
11. Аліна-Аріна, або Про те, чому мене так звати
12. Матвій-93, або Як усе почалося
13. «Трамвай» + «ложка» = любов
14. Її звали Віолетта
15. Ігри в бабу Куцу між Києвом і Токіо
16. «White Christmas», або «Думай про себе»
17. Мала Маринка
18. Поряд, але не разом
19. Травень: спогади про бабуню
20. Вава
21. Про те, як не сталося дива…
22. Далі, далі, іще далі… Буде?
23. «Собака, котрий програв»
24. Бути мужньою…
25. Папери, або Як підвести риску
26. День народження під персиковим деревом
27. Від’їзд на Олімпіаду
28. По дорозі до Афін
29. Ігри – підглядаючи зсередини
30. Швейцарія, або «Дякую, що поговорили зі мною»
31. До-до-му
32. «Саторі», або Побачення в Києві
33. Батьків день народження
34. Нюра, або Про те, як інколи виховання заважає жити
35. Назад, на Токіо, або Про те, як не здаватися
36. Роздуми в літаку
37. Не-реальність
38. Дерево без листя та жінка без шкіри, або Та осінь у Токіо
39. Макс і «Старбакс»: пошуки сенсу буття
40. Імена, або «Ближче, ще ближче»
41. Не-бо
42. Зазираючи у чужі вікна
43. Базове весілля, або Про те, як зустріти «жінку вашої мрії»
44. Осіння агонія
45. Різдвяний вечір 04 року, або Втрачати по-справжньому
46. Макс. Тато. Той вечір
47. А в цей час у Києві…
48. Батьки
49. Смак доброти
50. Добігла, або Про те, що видно крізь зафарбовані очі даруми
51. Київ – стримана зустріч
52. А так зможеш?
53. Поради рекрутера
54. Історія про Адріяна, або Записки снігового дівчиська варіанту 93-94
55. Аркуші зі старого щоденника
56. Перший від’їзд
57. Флеш-бек
58. Лист, що випав із шафи
59. Розлучили-розвели
60. Бабця Марія – розповідь про зелені листочки
61. Во-на
62. Розумниця Оксанка, або Українське ай-кідо. І після…
63. Дещо про «золоті ланцюги», або Роз-Він-Чув-аннЯ
64. Василько
Далі у Василькових думках
65. Матвій розповідає про свої дитячі мрії
66. Сплило багато часу
67. Лінія метро як лінія життя
68. До-Вірити-Сь
69. Іще одна зустріч з сенсеєм
70. Шімо, або Гратися словами та життям
71. Матвій та Мрія
72. Скільки мені років?
73. Весна 08 року в Токіо, або Про руки, які вас викажуть
74. Happy Ending Story[36]
Епілог
Так важко було заснути у перші ночі після тієї розмови. У квартирі було холодно, на ліжку було самотньо – воно було завеликим як на мене одну. Воно займало 70 відсотків нашої кімнати. І вночі тепер нагадувало якийсь плавучий понтон. І це постійне бажання і неможливість зігрітися було таке гнітюче. У перші два дні я знайшла його светра і вдягла його. Мені здавалося, що так бодай якийсь шматок його буде зі мною. Фетишизм, та й годі.
Я лежала на його подушці і плакала. Мені було зимно весь час. Я куталась у ковдри. Я не могла заснути чотири ночі. Думки роїлися у моїй голові, наче ті розбуркані джмелі, і кожна з них каталася на моїх нервах, як на ковзанці, з противним криком «Зззззззззз», і звук той виходив болем десь у скроні. Я не могла заснути ні на хвильку, хоч і силкувалася, і заплющувала очі і намагалася бодай вигризти собі хоч невеличкий клаптик із тієї сизої ковдри снів, що кожної ночі спускалася на Токіо. Колись у дитинстві мені мама читали казку про Оле Лукоє, котрий вечорами над гарними дітьми розкривав різнобарвні парасольки, які снили їм різнокольорові сни, і вони на ранок прокидалися бадьорими і виспаними. Тоді як до бешкетників він приходив із чорною парасолею, і тоді їм снилися лише жахи, і вранці вони прокидалися стомлені та засмучені. І то мало примусити їх замислитися над власною поведінкою.
.....
У той вечір я рано пішла спати. Пігулки, що мені дав японський лікар, спрацювали, і я поринула у такий сон, коли нічого не сниться, проте ти чітко усвідомлюєш, що спиш. Вранці прокинулась і довго лежала, не розплющуючи очей, намагаючись зрозуміти, де я, який сьогодні день і що я маю робити. Улюблений жарт японістів «Хто я? Тут – це де? – «ваташі ва даре? Коко ва доко?»
Поступово згадалися події попередніх 48 годин: три години ночі, розмова з Матвієм, не-сон, перші звуки радіо о шостій і пісня, яку крутили того ранку. Донт воррі, бі хеппі. Темношкірий співак у білому костюмі, сидячи босоніж на столі, наспівув її колись у кліпі. Я добре пам’ятала той кліп. Чому у той ранок пролунала саме та пісня? Потім втеча із Токіо. Будинок у лісі і Майко. І я сам на сам з усією цією купою проблем. Розплющувати очі не хотілось. Хотілося заснути надовго, і щоб коли прокинутись, усе б було гаразд, ну чи хоча б, як раніше.
.....