Отрывок из книги
Головною перевагою, яку принесе встановлення Соціалізму, буде, без сумніву, те, що він позбавить нас цієї мерзенної необхідності жити заради інших, яка за чинного стану справ лежить важким тягарем на кожному з нас. Мало кому насправді вдається його позбутися.
Протягом цього століття часом траплялося так, що видатний науковець, як-от Дарвін[1], великий поет на кшталт Кітса[2], відмінний критик рівня Ренана[3] чи неперевершений митець, як Флобер[4], спромагався сховатися, вберегтися від галасливих домагань інших, встояти, за словамиПлатона[5], «під прикриттям стіни» й таким чином усвідомити довершеність власного Я – чим не лише незрівнянно збагачував себе, а й увічнював своє досягнення в колективній пам’яті всього світу. Таких, на жаль, одиниці. Більшість людей отруює своє життя хворобливим і надмірним альтруїзмом – ба навіть змушена це робити. Їх повсякчас оточує жахлива бідність, жахлива потворність, жахливий голод. І все це їх неодмінно розчулить до глибини душі. Людські емоції спритніші за людський розум, тож, як я вже зазначав у своїй статті про завдання критики, нам набагато легше приміряти на себе чуже страждання, аніж чужі думки. Відповідно, маючи благородні, хай і хибні наміри, люди з усією серйозністю та чуттєвістю беруться за виправлення зла, яке трапляється на їхні очі. Та ці виправлення не лікують хворобу, а лише продовжують її. Ба більше: вони і є частина цієї хвороби.
.....
Згадаймо жінку, звинувачену в перелюбстві. Нам не оповідають історію її кохання, але воно, певно, було великим; адже мовив Ісус, що їй відпущено її гріхи – не через її каяття, а через силу та велич її кохання. Пізніше, незадовго до власної смерті, коли Він сидів серед своїх учнів, до нього підійшла та сама жінка й окропила голову Його дорогими пахощами. Його учні намагалися завадити їй, сказали, що це марнотратство і що гроші, віддані за пахощі, слід було віддати на допомогу нужденним абощо. Ісус не погодився з цим. Він зауважив, що матеріальні потреби Людини величезні та досить усталені, але Її духовні потреби ще величезніші й ще більш усталені, і що в мить благословення, віднайшовши власний шлях самовираження, людська особистість досягне своєї досконалості. Навіть сьогодні тій жінці поклоняються як святій.
Що ж, із Індивідуалізмом не все так однозначно. До прикладу, Соціалізм заперечує сімейне життя. Зі зникненням приватної власності має зникнути й шлюб у його нинішній формі. Це частина соціалістичної програми. Індивідуалізм це приймає і робить нормою. Він перетворює скасування юридичного обмеження у форму свободи, яка допоможе особистості повністю себе реалізувати й зробити кохання між чоловіком і жінкою дивовижнішим, прекраснішим та благороднішим. Ісус знав це. Він заперечував обов’язки сімейного життя, хоча в той час і в тому суспільстві вони мали свій характерний вияв. «Хто Мати Моя? і хто брати Мої?» мовив Він, коли сказали Йому, що ті бажають поговорити з Ним. Коли один із його учнів попросив відпустити його, аби поховати свого батька, жахливою була відповідь Його: «Зостав мертвим ховати мерців своїх!» Не дозволяв Він ані найменшого зазіхання на свободу особистості.
.....
