Оглавление
Иван Драч. Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю
Поетичний їжак з головою сатира і волоссям кольору витіпаних конопель
Інтерв’ю
«Кожній квітці на землі відповідає зірка в небесах…»
«Я прийшов знайти, а не шукати…»
Статті та есеї
Духовний меч Григорія Варсави Сковороди
І. Світ, який його ловив
II. Людина, яку ловив світ
III. «…Я ледве не торкаюся головою зірок»
Шевченкова вічність
Шевченко і світ
Слово про Лесю
Про фільм «Іду до тебе»
До джерел Максима Рильського
Виростання душі і виростання дороги
Прекрасне слово від серця
Триптих про Миколу Бажана
І частина. Будівничий
II частина. Жагуче творення вічності
III частина. На повен свій зріст…
Диптих про Дмитра Павличка
І. Слово до друга
II. Сонетарій Дмитра Павличка
Дмитро Павличко
При світлі Соломії
Олесь Гончар
«За всіх скажу, за всіх переболію»
Як співає соловейко, або інтим поета
Василь Стус – поет трагічної долі
Рецензія на рукопис книжки віршів Василя Стуса «Зимові дерева»
Дорога Миколи Хвильового
До таємниці Богдана-Ігоря Антонича
Про Василя Земляка
Жовта троянда Леоніда Кисельова
Мойсеєва криниця – криниця для Мойсея
«Стою на землі» Бориса Олійника
До музики Олександра Блока
Маяковський і сучасність
Безсонна совість поезії
Олександр Дейч і українська культура
…І випурхнуло серце з грудей!
Кайсин Кулієв – вогонь на горі поезії
Кілька слів про Давида Кугультінова
Лист у Тбілісі
Високі сосни при місяці
Про Аббаса Абдуллу
Поетичне дерево Лівіу Даміана
Душа поезії в сльозі. Григоре Вієру
Коли цвіте «нікітіана»… (NS)
Неруш Ригора Барадуліна
Безмежжя Данте
До таємниці Федеріко Гарсіа Лорки
«Пісня про Гайавату» Генрі Лонгфелло
Кілька слів про Хемінгуея
Акутагава Рюноске – майстер новели
Сповідь Поля Елюара
Корінь і крона Пабло Неруди
Сполето, поезія, 1967
Народний Іван Миколайчук
Коли митець щедрий
Параджанов і «Маленький принц»
Гамлет… і нема йому кінця
Шукаю свій театр
Феномен сільського вчителя-подвижника
«Рід» Тетяни Яблонської
Про найкращого з людей
Магнетизм українства
Музей Юрія Шевельова на вулиці Олеся Гончара
Отрывок из книги
З усіх означень мені найближче – людина. І все людське мені не чуже – не боюся повторювати цю стару сентенцію. Я гуманітарій сільського походження, весною мені хочеться копати і сіяти, садити і загрібати. Але ось учора студенти Київського університету запросили мене поїхати в Холодний Яр пошанувати повстанців 20-х років і, особливо, письменника Юрія Горліса-Горського. Найбільша втіха – тисячі людей в селі Мельники, де мені довелося виступати над могилою головного отамана Василя Чучупаки. Приїхали не лише студенти близького Кіровоградського університету, але і з неблизького Закарпаття. Люди на Чигиринщині найближчі за ментальністю до галичан, які пережили страхіття і героїзм сорокових – п’ятдесятих. Саме там, недалечко від Холодного Яру в селі Трушівцях, колись знімали ми «Криницю для спраглих».
Так хто ж я такий? Людина, якій дуже болить Україна. Все, що вмію, намагаюсь підпорядкувати цьому болеві – розум і серце, талант і недолугості, спритність і нездалість, інтуїцію і прозріння. Дуже не люблю пишних словес і дурної категоричності. Більше діла і менше базікання. Коли в політиці кожен другий – месія, дуже хочеться бути весняною бджолою…
.....
«Здрастуй, сило занять моїх, Михаиле найсолодший! Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені – не щодо змісту, а щодо метричного розміру. Мені все твоє так подобається, що не дивно, коли ці вірші я декілька разів цілував».
Поет пише вірші й тоді, коли хитрий і підступний світ розставляє на нього тенета, пише, щоб не попасти в тенета, наче римлянин складає жертву богам, щоб врятували його з прикрої ситуації:
.....
