Пантелеймон Куліш (1819–1897) – визначний український письменник, просвітитель і гуманіст, один із фундаторів української національної свідомості і нової літератури. Письменницький талант Куліша виявився у різних художніх жанрах: він писав прозу, вірші, поеми, драми, багато перекладав. В історію української літератури увійшов насамперед як автор першого історичного роману «Чорна рада», в якому відтворив події 1663 року, коли після смерті Богдана Хмельницького почалася запекла боротьба за гетьманську булаву.
До видання крім «Чорної ради» також увійшли оповідання і вибрані поезії П. Куліша.
Оглавление
Пантелеймон Куліш. Чорна рада (збірник)
Чорна рада. Хроніка 1663 року
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
XIII
XIV
XV
XVI
XVII
XVIII
Орися (Ідилія)
Про злодія у селі Гаківниці
Гордовита пара (Бабусине оповідання)
Дівоче серце (Ідилія)
Поетичні твори
Із збірки «Хуторна поезія»
До кобзи
До рідного народу, подаючи йому український переклад шекспірових творів
На сповіді
До Шевченка
На незабудь року 1847
Молитва
Із збірки «Дзвін»
Заспів
Подвижники свободи
Петро да Катерина
Двоє предків
Національний ідеал
♦♦♦
♦♦♦
Німецька наука-розлука
До Тараса за річку Ахерон
Останньому кобзареві козацькому
На перелозі
Забули ми
До Мазепи, прочитавши його біографію
Яке нам діло до того?
Свиня та цуцик (Байка)
Щиглик
«Прежній»
Перед Гоголевим честенем
Титани
До рідного народу, подаючи йому переклад шекспірових творів[156]
Гомер і Шекспір
До Богдана
Побратими
Козацький жаль
Яка пані, такі й сані
Земляцтво
Патріотці
Побоянщина
До Тарасовців
Вельможній покозащині
Стою один
Піонер
З підгір'я
Дума про татарина й орапа
Дума-пересторога, вельми на потомні часи потрібна
Дума про найвищий дар
На чужій чужині
Одвідини
До кобзи та до музи
Рай
Козарлюзі Лободі, посилаючи йому «байду»
Покобзарщина
Каверзникам
Метаморфоза
Абадонна
Праведне панування
Поетові
Царська грамата
Сум і розвага
Муза
Три поети
♦♦♦
Лілія
Троє схотінок
Заворожена криниця
Шуканнє-викликаннє
До Марусі в ***
Чудо
Видіннє
Соловейко
Анахорет. Взором Арабщини
Невидимий співець
♦♦♦
Премудрість
Хмари
Няньчина пісня
Пояснення слів
Аристократ духу
Отрывок из книги
По весні 1663 року двоє подорожніх, верхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білогородського шляху.[1] Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга. Коні в їх потомлені, одежа й тороки позапилювані:[2] зараз було знати, що ідуть не зблизька.
Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, взяли вони у ліву руку, да й побрались гаєм, по кривій доріжці. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. Крива доріжка вела до Череваневого хутора, Хмарища. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького,[3] як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. От тоді-то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу да після війни й сів хутором коло Києва.
.....
– Се все ми знаємо.
– Знаєте, – каже кобзар, – а чи чували, що після того вкоїв Іванець?
