Читать книгу За п’ять кроків до кохання - Рейчел Липпинкотт, Тобиас Иаконис - Страница 7

Я рвучко відчиняю двері на сходи й застібаю на собі куртку, дибаючи нагору. Серце гупає так гучно, що я ледве чую під собою власні кроки, біжучи по сходах.

Він, мабуть, з глузду з’їхав.

Я досі бачу, як він стоїть на краю даху, готовий зірватися з сьомого поверху й розбитися на смерть, і страх проступає в кожній рисі його обличчя. Нічого подібного до колишнього самовпевненого вишкіру.

Зі свистом долаю п’ятий поверх, лише на мить зупиняючись перевести подих і чіпляючись пітними долонями за холодні металеві поручні. Вдивляюся через сходи на горішній поверх, і в мене голова йде обертом. Хворе горло палає. Немає навіть часу схопити кисневий концентратор. Лише два поверхи. Ще два. Змушую себе продовжувати шлях нагору, переставляючи ноги за командою: лівою, правою, лівою, правою, лівою, правою.

Нарешті видніються двері на дах, трохи прочинені під яскраво-червоною сигналізацією, готовою спрацювати.

Вагаючись, переводжу погляд із сигналізації на двері і назад. Але чому вона не спрацювала, коли Вілл відчинив двері? Зламана?

А тоді бачу. Складена доларова купюра утримує перемикач і не дає завити сигналізації, сповіщаючи всіх у лікарні, що якийсь довбень із кістозним фіброзом і суїцидальними нахилами вештається на даху.