Читать книгу Тангo. На межі з потойбіччям. Остання книга - Роман Іваничук - Страница 4

Мої отрочеські літа окропилися кров’ю нової великої війни. Народи ще не встигли отямитися від Першої світової, як втрапили у смертельний вир Другої, іще жорстокішої, яка пошрамувала передовсім психіку дітей, зарані підготовлених до кривавої негоди розповідями батьків, на тілі яких іще не встигли зарубцюватися завдані у недавніх боях болючі рани.

Й мала та аномалія специфічний характер, зумовлений передчасним, не лише фізичним, а й духовним дозріванням, – у відчуттях потрібності брати участь у невластивих для дитячих можливостей вчинках: у хворобливому зацікавленні вогнепальною зброєю, у групуваннях малолітніх боївок, де хлопчиська вправлялися у стрільбі, щоб бути готовими до битв за священні ідеали, оспівані у спогадах батьків.

Моє патріотичне формування набрало іншого ухилу: коли мої ровесники вже нахвалялися своєю готовністю до збройної боротьби за свободу, яка марилася їм у романтичних мріях й ціни якій скласти ще не могли, – мені моя підступна доля вручила перо, з яким я, немов із гострою шпагою, й нині пробиваюся крізь майже столітню брилу часу.

Й коли весь світ сколихнула жорстока кривда, заподіяна маленькому шматкові української землі, названої Срібною, яку німецький божевілець цинічно віддав на поталу мадярським бузувірам, – на Червоному полі біля Хуста заяріла на весь світ кривава рана, й зжахнувся люд від побаченого: завойовник не стільки дбав про користь, як заспокоював свою садистську жагу руйнацією, і це його задовольняло достоту так, як стадо диких вепрів удовольняється сваволею на полях, де залишився в земному поросі картопляний дух, як, зрештою, задовольняється нині московський бандит диким шабашем на сплюндрованому Донбасі…