Читать книгу Наталія Ужвій - Ростислав Коломиец - Страница 2

27 серпня (8 вересня за новим стилем) 1898 року в затишному містечку Вілія (нині місто Любомль) Волинської губернії, де проживало в той час десь близько п’яти тисяч чоловік, у хліборобській родині (мали три десятини землі) батька Михайла Максимовича Ужвій (1870 – ?) і матері Олени Павлівни Косміної (1871 – ?) народився первісток – донька, яку нарекли Наталкою. Нині вулиця Тильна, де стояла дерев’яна хата під солом’яною стріхою, в якій народилась дівчинка, названо вулицею Ужвій…

За старовинним українським звичаєм охрестили її в церкві

Різдва Пресвятої Богородиці. А з висоти часу, оглядаючи її життєвий шлях, можна сказати: Божа милість супроводжувала її з дитинства, проте примхи долі не оминали її.

У дружній родині народилося восьмеро дітей. Наталка була первістком. Услід за нею, за задумом батьків, буквально один за одним народжувались її брати і сестри: 1900 року – Євген, 1902-го – Оксана, 1904-го – Михайло, 1906-го —

Микола, 1908-го – Назарій, 1910-го – Афанасій, 1911-го – Тетяна. Хліборобську родину носило по світу. Спочатку вкупі, а з часом «вихори ворожі» розкидали братів і сестер у різні боки, а комусь і вкоротили життя…

Тоді ж ніщо ніби не вказувало на тяжіння Наталки до театру. Та вона й сама визнає: «Згадуючи дитинство, з тим, щоб простежити якусь схильність до театру, я все ж не можу знайти нічого характерного, крім дитячих фантазій».

У пошуках кращої долі 1905 року сім’я спершу рушила на захід, шукала щастя в робітничому селищі з промовистою назвою Брудно, з якого у IX—X століттях почалася Варшава.

Рушили не абикуди. Там мешкав материн брат, котрий працював на Привісленській залізниці. Він і посприяв, щоб у залізничники взяли волинянина, його родича. Отже, батько тепер працював на залізниці, а Наталку влаштував у залізничне училище. Там вона вчилася два роки. Матеріальне становище сім’ї дещо поліпшилось, і Наталку віддали до чотирикласного міського училища, що в селищі Прага на правому березі Вісли, також у передмісті Варшави. До навчання Наталка ходила пішки, улітку – босоніж. Дорогою могла заглянути в місцевий костьол, роздивитися вітражі, послухати орган. Взувалася уже перед училищем.