Читать книгу Валер’ян Підмогильний - Ростислав Коломиец - Страница 3

І все ж… звідки, як, чому?..

Український сільський хлопчина на ім’я Валер’ян:

від латинського Valerianus, це означає з роду Валеріїв…

швидше від «валео» – сильний, здоровий, міцний. Ви ж знаєте, валеріана – це багаторічна трав’яниста рослина, з корневищ якої виготовляють лікарські настойки, що використовують як заспокійливий і тонізуючий засіб для серця і нервової системи…

Отже, український сільський хлопчина Валер’ян:

і – Freud?

і – Camus?

і – Sartre?

і – Kierkegaard?

І тим не менш сільський хлопчина з невеличкого українського хутора Чаплі першим в Європі зробив крок у «філософію буття», яку пізніше назвуть екзістенціалізмом. Його твори були надруковані ще за його життя у Ляйпцігу, Празі, Берліні.

І все ж – суцільні знаки запитання стосовно Підмогильного, на які свого часу я сподіваюсь дати неумоглядні, врозумливі відповіді…

Тож почнемо з початку.

Загадки і непорозуміння починаються від народження. Пишуть, що Підмогильний «народився в селі Писарівка у бідній селянській родині».

Він таки народився у Писарівці Павлоградського повіту (нині Синельниківського району) поблизу від Катеринославу (нині Дніпра): хлопчик, який малюватиме психологічні портрети людей і покаже людям, як інстинкти й приховані бажання завжди, так чи інакше, впливають на життя кожного з нас.

А от щодо бідної селянської родини відомості неточні. Насправді батько Валер’яна Петро Якович Підмогильний землеробством не займався. Тільки у 1907 році він купив землю неподалік від Писарівки і заснував там хутір, що в народі звався «Собачим». У ньому його син написав свої перші оповідання, але це станеться пізніше. Батько ж працював конторщиком – управителем панського маєтку в економії графа Ілларіона Воронцова-Дашкова, російського державного діяча, землевласника і підприємця у великому, понад 1000 дворів, степовому селі Чаплі (нині в межах Дніпра). Навпроти Чаплів, у селі Кодаку була дерев’яна козацька церква, збудована без єдиного цвяха. У церкві часто бувала родина Підмогильних.

Батько – Петро Якович – обіймав в економії посаду, яка вимагає певної освіти і суми спеціальних знань, тож одержував пристойну зарплатню. У всякому разі батько письменника аж ніяк не був бідняком і типовим сільським жителем.

Мати – Мокрина Семенівна, селянка, також працювала в економії графа, хоча зрозуміло, університетів не закінчувала. І, як згадують ті, хто її знав, «виділялась надзвичайною природною інтелігентністю». Знала багато народних пісень, поетичних легенд, звичаїв і прищепила дітям любов до краси і витонченості української мови.

Це була інтелігентна українська родина, де важило не класове походження, не «бідний – багатий», але самий образ життя. В сім’ї було двоє дітей – Настя і Валер’ян. Батько збирав бібліотеку, прагнучи надати дітям освіту. Досить сказати, що він запросив додому вчителя французької мови, який вчив також дітей графа, і зрештою Настя і Валер’ян оволоділи французькою досконально.

Забігаючи наперед, зазначу, що Анастасія Петрівна понад 20 років завідуватиме кафедрою іноземних мов у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, а Валер’ян Петрович оволодіє трьома мовами і перекладатиме українською класичні твори французької та англійської літератури.

Та коли це буде…

А поки що Валер’ян закінчує церковно-парафіяльну школу, і дев’ятирічного хлопця віддають до Катеринославського реального училища, де викладали точні науки. Очевидно, через брак коштів батьки вимушені були відправити сина саме на цю спеціалізацію, бо класична гімназія, де викладали гуманітарні дисципліни, була значно дорожчою.

У 14 років, коли родина переселилася з Писарівки у Чаплі, у Валер’яна з’явився велосипед, єдиний на той час у селі. Його подарував батько, напевне сподіваючись, що син житиме у місті. І хлопчина залюбки їздив на ньому сам і давав покататися друзям.

Першу згадку про учнівські роки Валер’яна залишила мешканка села Чаплі Ганна Ярушевська: «Він був надзвичайно здібним хлопцем. Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором’язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валер’ян пише вірші і оповідання».

Тимчасом батька не стало. І син з болем згадував: «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю…»

* * *

Навесні 1917 року уже розгорталися революційні події. Підмогильний не піддається ейфорії революції, натомість тішиться пожвавленням українського культурного життя. За часів Голови Центральної Ради УНР Михайла Грушевського усі навчальні заклади були переведені на українську мову навчання, і російськомовне училище з семирічним терміном навчання перетворилося на першу катеринославську реальну школу, де учням ще рік викладали українську мову, літературу, історію та географію, удосконалювали знання іноземних мов і готували до вступу у вищі навчальні заклади, профілем яких були точні науки.