Читать книгу Елла. Долина Тіней - Рус Пренс - Страница 1

Перший сніг, розтанувши, перетворив дорогу у болотяну кашу. Два коня поволі рухаючись, випускаючи клубки пару, нарешті, подолали важкий підйом. У легкій пітьмі сутінок виднілись вогні замку.

– Майже приїхали. – промовила Елла, поглянувши на Сноррі, яка показала голову, сховавшись в теплій одежі дівчини.

Невисокі мури замку зустріли непривітністю і холодом. Десятки людей об’єднались в групи, гріючись біля вогнищ. Тривожна тиша стояла довкола, навіюючи смуток.

– Дякую, що так швидко прибули. – першим порушив тишу чоловік середніх літ, з довгим каштановим волоссям і легкою борідкою.

– Ви лорд Френсіс Сатон? – запитала жінка, зіскочивши з коня.

– Так. Ви мабуть втомились з дороги. – чоловік вказав на вхід у замок: трьох поверхова будівля з вдома циліндричними вежами. – Пройдемо до тепла. Ваші речі слуги віднесуть до вашої кімнати.

Елла приємно здивувалась, але знаку не подала. Навіть, коли вони з батьком подорожували лорди не завжди були щедрі на стільки, щоб виділити окрему кімнату.

В палаті лорда потріскувало вогнище і приємно доносився запах їжі. Елла нарешті змогла зігрітися і зняла капюшон, просушивши довгу руде волосся зібране у довгу косу.

– Ще раз хочу подякувати, що так швидко прибули. – розпочав лорд. – Ситуація вкрай важка і, що саме більше мене бентежить, незрозуміла. Наші поселення піддались нападу і мені порадили звернутися до вас.

– Хотілось би детальніше дізнатись, що ж все-таки сталось. – сухо запитала Елла.

– П’ять дні тому надійшла звістка, що за одну ніч майже усі жителі містечка в двадцяти кілометрах на північ просто зникнули. Я послав туди загін із моїх найкращих солдат, але з них так ніхто і не повернувся. Три дні тому іще одне поселення піддалось нападу і теж в ночі. В цьому випадку уцілілих більше, ми прихистили їх у замку.

– І що вони розповідають? – зацікавлено запитала дівчина.

– Усі розповідають різне: хтось бачив велетенських павуків, інші уже покійних родичів, але всі говорять, що відчували неймовірний страх.

– Я б хотіла з ними переговорити.

– Це буде складно зробити.

– Чому?

– Троє з них у іншому місті, перебрались до родичів. Та й вони, м’яко кажучи, не долюблюють таких як ви.

– Таких як я? Це – чаклунів?

– Так, вони винять в тому, що сталось злі сили. Важко їх винити. Є ще дівчинка, Соня, вона у замку, допомагає нам, але не займайте її поки що, хай усе це просто переживе.

– Гаразд, як скажете.

До кімнати увірвався озброєний чоловік, справжній вік якого приховувала густа борода. В одній руці воїн тримав сокиру, при цьому на поясі висів меч і такий же за спиною. Комір з вовка із головою звіра на плечі довершував суворий образ воїна.

– Сер Томас, ви саме вчасно.– Френсіс Сатон зайняв позицію між чоловіком і Еллою. – Томас Пріт ваший провідник, він з місцевих і єдиний бажаючий хто погодився піти з вами.

– Приємно позн….

– Я готовий виступати. – різко перебив дівчину лицар.

– Добре, але я маю намір виїхати на світанку і ще було б краще поспілкуватись з мешканцями.

– Я не маю наміру так довго чекати. Я негайно виїжджаю з тобою чи без тебе.

Грізний погляд не сподобався Еллі, але вона не хотіла в нічній пітьмі їхати бозна-куди, тим більше, невідомо з чим маючи справу.

– А я маю намір добре відпочити! – рішуче відповіла дівчина. – Я подолала не малий шлях і…

– Я теж і не маю наміру зупинятись! – стояв на своєму чоловік.

– Зі слів лорда Сатона напади відбувались уночі, тому безглуздо і нерозумно саме зараз вирушати…

– Я не бажаю з тобою це вирішувати. Лорде Сатон, я вирішив!

– Розумію. – кивнув лорд.

Щоки дівчини надулись, немов дівчина набрала повний рот води.

– Добре!– повільно видихнувши, промовила Елла Райс. І знявши важкий верхній одяг, додала. – Нам дещо знадобиться.

Дівчина потягнулась до сумки, шукаючи потрібну пляшечку. Сноррі зробивши кілька кіл довкола шиї господарки, виплигнула на стіл, з недовірою все обнюхуючи.

– Гарні вийдуть рукавиці. – тихо до себе промовив Томас Пріт.

Елла лише кинула миттєвий косий погляд на лицаря, продовжуючи нишпорити в сумці.

– Ось! – Дівчина дістала пузир з прозорою рідиною. – Це допоможе нам краще бачити в пітьмі.

– Справді? – зацікавлено запитав лорд Сатон, підійшовши ближче, щоб краще роздивитись.

– Так! Достатньо кілька крапель. Правда, можливі побічні ефекти.

– Це ж які? – з недовірою запитав Томас.

– Волосся може трішки змінити забарвлення….стане більш світлішим, скажемо так.

Елла схопила пустий кубок зі стола, понюхавши ємкість. Ретельно відмірявши пять краплин зілля, жінка простягнула келих Томасу.

– До дна! – з максимально привітною посмішкою супроводивши жест, промовила Елла.

Під пильним поглядом широко розплющених очей лорда, чоловік випив рідину.

– Ну як? – нетерпляче запитав Френсіс Сатон.

– Якось дивно….– лише промовив сер Томас і в ту ж мить упав, немов повалене вітром дерево, на спину. Сноррі скочила на груди воїна, вкусивши за підборіддя нерухоме тіло Томаса Пріта.

– З вашого дозволу, лорде Сатон, я піду відпочивати. До ранку він має прокинутись. Перенесіть його у більш зручне місце.

– Гаразд. – ніяково промови господар замку. – Соня! Проведи гостю до кімнати.

У приміщення увійшла світловолоса дівчинка років п’ятнадцяти, зі блакитною стрічкою у косі яка личила під також кольору гарні очі.

– От ваша кімната. Я усе приготувала. – промовила Соня зачиняючи за собою двері

– Гарний медальйон. – щиро усміхнулась жінка, запримітивши дивну кругу металічну підвіску у формі метелика.

– Дякую. – ніяковіючи відповіла дівчинка.

Наступного ранку Елла поквапилась до лорда, який саме снідав.

– Він так і пролежав тут цілу ніч? – дівчина вказала пальцем на Томаса.

– Мої слуги не захотіли торкатись до нього, побоюючись підхопити прокляття. А сам я не зміг його підняти…Та й було уже пізно…І довго він ще пробуде в такому стані?

– Він мав би уже прокинутись. Ніколи не вгадаю з кількістю зілля. – легко усміхнулась Елла. – Якось моя мама приспала батька таким способом на тиждень.

– Випадково? – стурбовано поцікавився лорд Сатон.

– Ні! Ви що. Мама знала толк в цьому. Саме вона навчила мене цього рецепту. – Елла Райс ще раз поглянула на Томаса. В такому вигляді він їй подобався ліпше. – Батько сильно роздратував маму. І вона підлила йому трішки в їжу. Гарний був тиждень. Ми так гарно провели час і повеселились удвох.

– Чому я на підлозі? – розплющивши очі, одразу запитав лицар.

– Ти ще не бачив свого волосся. – підморгнула у відповідь Елла.

– Як же болить голова.