Читать книгу Елла. Між світлом і пітьмою - Рус Пренс - Страница 1

Оглавление

Елла Райс прокинулась у холодному поту. Останні кілька діб їй снились кошмари. Ця ніч не стала винятком. Елла різко підвелась і ненароком скинула Сноррі, яка спала в неї на грудях. Тхір гепнувся об землю і побрів в інше місце досипати, кинувши образливий погляд на чаклунку. Поруч сопів Піт у вигляді ведмедя, в хутрі якого знайшла нове місце для сну Сноррі.

Над головою шелестіло листя, через яке ледь-ледь пробивалось проміння ранішнього сонця. Чаклунка багато часу провела в цьому лісі, який знаходився неподалік від її домівки, але не припиняла милуватись тутешніми високорослим дубам. Підлітком дівчина гуляла тут з матір’ю, особливо восени, збираючи листя і прикрашаючи ним волосся, але це було давно.

Елла тихо прошмигнула до струмка неподалік, намагаючись не розбудити Пітера. Умивши обличчя прохолодною водою, дівчина сахнулась від побаченого у відображені: її очі світились зеленим сяйвом. Елла швидко протерла очі і знову поглянула у воду. Очі набули звичного блакитного забарвлення і дівчина з полегшенням видихнула. Чаклунка ще ні з ким не говорила про її свої нові здібності. Не можливість повністю королювати свою силу – лякала дівчину. У снах нові здібності брали верх на розумом Елли, змушуючи робити страшні речі і це не давало їй спокій.

Ще раз промивши очі, чаклунка надпила води і повернулась до табору. Піт уже прокинувся і сонно озирався довкола.

– Доброго ранку Піті. Голодний? – лагідно запитала Елла.

Пітер у відповідь лишень сумно поглянув на свої лапи як робив це кожного ранку, немов очікуючи, що страшний сон нарешті закінчився.

– Я щось запитала, ні? – обурено проговорила дівчина. – Один рик означає «так», а два – «ні». Невже так важко запам’ятати?

– Аррррмм. – протяжно проревів ведмідь, чи то відповівши чи то позіхнувши.

– Прийму це за згоду.

Дивна картина вимальовувалась посеред лісу: ведмідь, тхір і рудоволоса дівчина снідали, інколи кидаючи прискіпливі погляди один на одного, немов розуміючи всю дивакуватість ситуації. Елла поділилась шматочком м’яса зі Сноррі і поглянула на Пітера, не в змозі відірвати погляд від Пітера. Хлопець намагався їсти як людина, притримуючи кусень хліба двома руками, що більше було схоже на те як їсть мала дитина. Деякий час це тішило Еллу, але потрібно було рухатись далі.


До полудня вони йшли майже мовчки. Елла намагалась збадьорити Пітера, але спроби виявились марними. Дівчина розуміла, що хлопцю потрібний час звикнутись не так з тілом звіра, а так як те що сталось з його батьком. Ким би не став Річард Хендерсон, він все-таки був батьком Пітера.


– Стій. Ми прийшли. – окликнула Елла хлопця. – Когось відчуваєш?

Пітер у відповідь спідлоба поглянув на дівчину.

– Ну ти ж ведмідь. Я думала, ти когось можеш вчути по запаху. – розвівши руки в сторони, промовила Елла. – Ой, і не дивись так на мене. Міг просто два рази рикнути.

Дівчина попрямувала далі, а Сноррі один вправним стрибком перемістилась зі спини Пітера на плече Елли, немов встаючи на її сторону в суперечці.

– Саерн хенн! – обурено вигукнула з розпачу Елла. – Подивись, що вони зробили з моєю домівкою.

Вибиті вікна, поламані двері і меблі викинуті з будівлі викликали розпач і водночас дику лють у чаклунки. Дім у якому Елла провела усе дитинство перетворився у руїни.

– Саерн кеенбе тимере ів хенн. – осипалась прокльонами чаклунка, увійшовши в середину. – Подивись. Вони зруйнували все.

– Урррр. – проривів Піт, вказавши лапою на ліс.

– Нікуди я піду. Якщо вони тут то пошкодують про це. – з усією люттю і ледь помітним зеленим блиском в очах прошипіла дівчина. – Крім того, я не думаю, що це зробили солдати. Воїни б залишили б усе як є, щоб пастка була не помітна. Я гадаю, це місцеві.

– Руррр. – лишень відповів Піт.

– Кеенбе! Батьки стільки добра для них зробили. – Елла ударом з ноги пожбурила дерев’яну табуретку, не стримавши злості. – Горіти їм у пеклі.

Дівчина нишпорила поміж уламків і безладу, намагаючись знайти хоч щось необхідне.

– Якщо я не знайду потрібних інгредієнтів – ти так і залишиться ведмедем. Надіюсь, що серед безладу знайду щось цінне. І тут справді не потрібно на довго залишатись.

Піт очікував на вулиці поки Елла виносила речі з будівлі. Дівчина з десяток раз поверталась, бігала сюди і назад, зібравши нарешті на її думку все необхідне.

– Як би це все забрати за один раз? – задумливо запитала Елла, оглядаючи купу речей. – Є одна ідейка.

– Уррр. Уррр. – видав Піт, помітивши я яким хитрим виразом обличчя оглядає його чаклунка.


Дорогою назад до табору, Елла намагалась триматись позаду, щоб спостерігати чи нічого не випаде з швидкоруч зробленої сумки на спині Піта. Хлопець весь шлях мовчки прямував уперед, майже не озираючись. Дівчина взяла з собою наплічну маленьку сумочку і книгу.

– Ти не можеш так не виляти задом? – дорікнула Елла, помітивши як імпровізована поклажа розхитувалась зі сторони в сторону. – Йди рівно.

Хлопець різко зупинився і повернув голову на дівчину з максимально незадоволеним виразом ведмежої морди.

– Це я до Сноррі. – швидко промовила Елла, не маючи бажання нести все майно власноруч.


Повернувшись до місця в якому провели минулу ніч, Елла заходилась розпалювати багаття, а Сноррі допомагала Піту підносити сухе гілля.

– Нарешті! Знайшла! – радісно промовила дівчина, копирсаючись в наплічній сумці.

Хлопець, зачувши слова Елли, швидко опинився біля неї, витріщивши на неї свої звірячі очі. Чаклунка дістала маленький флакон з рідиною і вилила на голову, повільно втираючи у волосся. Руда коса поступово змінила колір і Елла перетворилась на брюнетку.

– Тепер я не так кидатимусь на очі. – спокійно промовила дівчина і продовжила нишпорити в речах. – Хвала богам, вони знайшли мої збереження. Гроші нам знадобляться.

Піт ще деякий час мертвим поглядом, майже не кліпаючи, дивився на дівчину і, повільно видихнувши, сів на траву.

Елла дістала кілька маленьких казанів і триногу для них, зазирнувши в кожен з них і понюхавши, вона по черзі відставляла їх сторону. Ведмедю на ім’я Піт залишалося лишень очікувати і спостерігати поки чаклунка перебирає різні скляні посудини, деякі з яких виявились надбитими. Елла дійшла до трав, попутно прикрасивши волосся зеленим листям яке впало з дерева перед нею.

– У мене дві новини. – нарешті заговорила Елла. – По-перше, я не зможу приготувати потрібне зілля без усіх інгредієнтів, але, і це по-друге, я можу спробувати приготувати інше. Я не впевнена чи воно допоможе, але варто спробувати. Я надіюсь, гірше не стане. Ти згоден?

– Уррр. – заревів Піт, киваючи головою.


Сонце ховалось за обрій, випромінюючи останні промені, які ледь пробивались крізь кроні багатовікових дерев. Елла помішувала щось в казанку, час від часу зазираючи в книгу, а Пітер слухняно очікував результату. Врешті-решт дівчина процідила коричневе вариво і налила в маленьку пляшечку.

– Потрібно зачекати до ранку. – промовила Елла, відставивши зілля в сторону. – Ти знаєш? В маминій книзі багато чого цікавого. І я подумала, що варто записати і цей рецепт за допомогою якого ти став таким. Ти ж став ідеальним чоловіком. Ти не перебиваєш коли я говорю. Ти можеш зігріти в холодну ніч, на твоєму хутрі приємно спати: Сноррі не дасть збрехати. Здатний спіймати здобич, трішки варто ще потренуватись: та вчорашня білка сильно тебе потріпала. І, що головне, ти можеш захистити. Мрія кожної сучасної дівчини. Ти так не гадаєш?

Піт промовчав, перевівши погляд з широко усміхненого обличчя Елли, на пляшечку, дивлячись на неї повними надії очима.


Сонце уже давно сховалось за обрієм і Елла прилягла на землю, підстеливши під спину плащ і спершись головою на ведмедя. Над головою промайнув молодий місяць, швидко сховавшись за густою листвою, і дівчина відчула як її захоплює сон.

– На добраніч, Піт. Я зроблю все, щоб ти став собою. Обіцяю. – позіхнувши, промовила Елла, і, погладивши Сноррі, міцно заснула.


З першими променями ранкового сонця чаклунку розбудив Пітер, шарпаючи дівчину за руку.

– Милосердна Матір! Що відбувається? Ми попали в шторм? – ледь відкривши очі, сонно запитала Елла. – Аа…Таке наснилось. Немов ми посеред моря на човні, а ти….

Пітер ще кілька разів штовхнув дівчину, щоб та зупинилась говорити і нарешті прокинулась.

– Все, все. Я зрозуміла.

Дівчина дістала пляшечку поглянувши крізь неї на перші промені сонця і протягнула хлопцю.

– Випий. Ой, вибач. – Елла відкоркувала пляшечку і обережно вилила рідину в рот ведмедю.

– Стривай. – швидко зметикувала дівчина. – Я захопила з собою одяг батька, надіюсь тобі пасуватиме, якщо подіє зілля. Я і сама переодягнуся. Побачу, що підглядаєш – перетворю в жабу.

Елла зникла за чагарниками і через деякий час повернулась в свіжому одязі: чорна сукня, з білою сорочкою під шкіряним корсетом і легким плащем на металевій застібці.

– Ну як ти?

Пітер ніяк не змінився, все так же сидівши на тому місці де його залишила дівчина.

– Не переживай. – Елла обняла хлопця, обхопивши ведмежу шию. – Спробуємо інше. Правда потрібно навідатись в одне місце.


Залишивши більшість речей, вони попрямували на схід. Перед виходом Елла приготувала два десятки чарівних зіллів: на цей раз дівчина вирішила підготуватись до будь-чого.

Два дні по лісовим стежкам, минаючи можливі контактів з людьми, і Елла вивела їх до невеличкого містечка на узліссі. Маленькі непримітні будинки розмістились біля озера по розмірам перевищуючи поселення в кілька разів. Людей поміж будівлями було не багато, та й ті не зважали на чаклунку з ведмедем, немов звикнувши до таких дивацтв.

– Так, Піт, намагайся не привертати уваги. Веди себе як всі. – промовила дівчина, злегка посміявшись над власним жартом.

Сміх Елли розбудив Сноррі, та виглянула із-за коміра Елли, сонно і роздратовано позіхнувши,

Елла. Між світлом і пітьмою

Подняться наверх