Ялта. Ціна миру

Оглавление

Сергей Плохий. Ялта. Ціна миру

Мапи

Ілюстрації до книги

Слово до українського читача

Вступ

Частина I. Операція «Аргонавт»

Розділ 1. Подорож президента

Розділ 2. Зустріч на Мальті

Розділ 3. Царський курорт

Розділ 4. Червоний дракон

Частина II. Саміт войовників

Розділ 5. Возз’єднання «Великої трійки»

Розділ 6. Зимова офензива

Розділ 7. Німецьке питання

Розділ 8. Воєнна здобич

Частина III. Новий світовий порядок

Розділ 9. Рада Безпеки

Розділ 10. Тінь фюрера

Розділ 11. Розподіл Балкан

Розділ 12. Битва за Польщу

Розділ 13. Що сказали б українці?

Частина IV. Дипломатична шахівниця

Розділ 14. Несуверенні нації

Розділ 15. Польський пат

Розділ 16. Трагедія Дрездена

Розділ 17. Далекосхідний бліц

Розділ 18. «Союзники не повинні обманювати»

Частина V. Шляхи компромісу

Розділ 19. Капітуляція на польському фронті

Розділ 20. Доля Німеччини

Розділ 21. Визволена Європа

Розділ 22. Присмерк імперії

Розділ 23. Таємні домовленості

Розділ 24. Військовополонені

Частина VI. Дух Ялти

Розділ 25. Остання вечеря

Розділ 26. На фініші

Розділ 27. Дні надії

Частина VII. Наближення бурі

Розділ 28. Східна Європа

Розділ 29. Шпигунські війни

Розділ 30. Розігруючи ялтинську карту

Розділ 31. Після Рузвельта

Епілог

Подяки

Про автора

Отрывок из книги

Мапа № 1: Зимовий наступ Червоної армії, січень 1945 р.

Мапа № 2: Окупація союзниками Німеччини.

.....

Енергійне втручання Маршалла переконало британців, що в них не було іншого вибору, окрім як прийняти американську стратегію наступу на Західному фронті. Єдине, що Черчилль зміг зробити за таких обставин, – це запропонувати Рузвельту, що в разі німецької капітуляції в Італії союзники повинні зайняти якомога більшу частину Австрії: адже було б «небажано, щоб більше Західної Європи, ніж необхідно, окупували росіяни». Утім, цей аргумент був гіпотетичним. Наразі Черчилль мав погодитися (не без застережень) зняти частину британських військ з Італії та Греції і відправити їх до Західної Європи, щоб зміцнити зусилля союзників на головному театрі дій. Після зустрічі з Об’єднаними начальниками штабів він повідомив Рузвельта про свій намір перевести командувача союзних військ в Італії фельдмаршала Гарольда Алекзандера в Західну Європу як заступника генерала Двайта Ейзенгауера (роблячи Алекзандера старшим британським військовим командувачем на європейському театрі){50}.

З точки зору британців, вечеря перед від’їздом до Криму була останньою можливістю досягти порозуміння із президентом. Вона виявилася черговим розчаруванням. Організацією ланчу, післяобіднього чаю і вечері на «Квінсі» займалася Анна Беттіґер, а її основний інтерес полягав у тому, щоб захистити батька від надмірного товариства членів американських та британських делегацій. Анна була засмучена тим, що тих самих членів британської делегації (вона називала їх «британчиками»), які відвідували ланч, батько запросив і на вечерю. У результаті їй довелося самостійно запрошувати своїх гостей, наприклад, сина Черчилля, Рендольфа, який прилетів на Мальту з Югославії. Відносно невеликі приміщення військово-морського судна не були призначені для великих прийомів. На подальше невдоволення Анни, Стеттініус та Іден, яких вона попросила залишитися в її каюті на час приготування напоїв, «пробралися до каюти Рузвельта й обговорювали з ним справи, поки Черчилль не з’явився після ванни 45 хвилинами пізніше»{51}.

.....