Читать книгу Мисливець. Змінити долю - Сергій Короп - Страница 3

20… рік. Сьогодення.

У відомого політика, депутата Верховної Думи – Ігоря Петровича Яцмана, в його заміському будинку, який раніше належав графу Потоцькому, зібралися гості: солідний бізнесмен Олег Хрущовський і головний церковний владика – отець Гундій. Всі вони були давні друзі і напарники.

Починаючи з лихих 90-х, кмітливий Яцман, на прізвисько «Гнус», організував зі спортсменів і кримінальників злочинне угруповання, які промишляли рекетом і розбоєм. Найближчими помічниками у нього були – Хрущовський «Хрущ» і «Гуня». Другий, прийнявши сан священика, в миру Максим Гундій, перетворився в отця Гундія. Крім рекету, бандити не гребували займатися ще й торгівлею наркотиками і кіднеппінгом, що дозволило їм сколотити мільйонний капітал. Невідомо, скільки б ще тривала їх діяльність, якби не втручання відділу МВС по боротьбі з організованою злочинністю.

Виверткий, обережний і хитрий Гнус зумів вислизнути з найближчими спільниками – Хрущом і Гундієм, зі смертельних кліщів міліції. Зачаївшись, вони поміняли місце проживання, благополучно передислокувати в столицю. Награбованих і накрадених грошей було досить, щоб вигідно облаштуватися на новому місці.

Гнус приєднався до однієї з політичних партій і його кар’єра незабаром стрімко пішла вгору. Цьому посприяло ще вміння «вирішувати проблеми» в стилі: «немає тіла – немає справи». Ставши народним депутатом, він завів потрібні знайомства з впливовими людьми в Європі. Тепер, свої примноженні капітали – результат цих знайомств, Ігор Петрович зберігав в надійних швейцарських банках та офшорних компаніях. Але не забував «слуга народу» і про своїх колишніх подільників, а нині шанованих людей – Хруща і Гундія.

Першого, політик підтягнув до свого закордонного бізнесу (поставка наркотиків) і зробив своєю довіреною правою рукою (в т. ч. караючою неугодних осіб). А другому – посприяв зайняти керівний попівський сан, що дозволяв останньому не тільки маніпулювати натовпом парафіян, але й тримати у своїх руках майже весь алкогольно-тютюновий бізнес країни. Посада головного священика не тільки не заважала займатися накопиченням капіталу, але і всіляко цьому сприяло. Були у «головного панотця» і інші людські слабкості. Аж надто сильно любив він вдаватися до плотських утіх з юними прихожанками. Усамітнюючись з ними в келії, отець Гундій цілодобово «відпускав гріхи людські» через ліжко.

Сьогодні вся трійця зібралася за вимогою їх впливового товариша – Ігоря Петровича Яцмана, в його розкішному будинку, для обговорення важливих бізнесових питань. Заодно скуштувати страв, майстерно приготованих особистим кухарем Яцмана.

Гості ліниво перемовлялися між собою, чекаючи поки господар почне розмову і пояснить причину їхнього зборища. Але Ігор Петрович не поспішав з розмовою, а розливав друзям горілку, підтримуючи їх порожню балаканину.

– Шикарно у тебе тут, Гнус, – відправивши вміст чарки до рота, промовив Хрущовський, обводячи поглядом, лісовий масив навколишньої літньої альтанки, в якій вони зараз перебували. – Ліс, озеро, молода прислуга і тиша-а!

– Скільки разів тобі повторювати, Олегу, забудь ці поганяла. Вже не 90- ті, ми стали іншими. Тепер, я не «Гнус», а поважна людина, народний депутат і відомий політик – Яцман Ігор Петрович! Засвоїв?!

– Ги-и-и… – посміхнувся Олег. – Просто, звикнути не можу до нового життя. Стільки років минуло, а все, здається, що ми все ті ж конкретні пацани! – Жартівливо розчепірив пальці Хрущ. Випите спиртне вже подіяло.

– А ти бери приклад з отця Гундія! – В тон йому відповів Ігор Петрович. – Тільки поглянь, яка достойність образу відсвічує в його достойній зовнішності! Справжній Папа Римський!

Піп, розвалившись у кріслі, ліниво курив сигару і випускав кільцями дим. Поправивши рясу, він неквапливо закинув ногу на ногу.

– Научайтесь, юнаки, життю правильному! – тримаючи сигару, піп перехрестив Хрущовського. – І так простяться тобі, похоті гріховні і словоблуддя антихристові!

– От поганяє, Гундій! – весело реготнув бізнесмен. – Нещодавно комерсантів валив із ТТ-шки, а тепер гріхи відпускає! Га!

– Все мирське пішло в небуття, сину мій. Сьогодні, отець Гундій пасе стадо рабів божих, направляючи їх на путь істинний! – поважно відповів піп на репліку колишнього подільника.

– Ну так. Ти ж в авторитеті у своїй попівської братви, – простягаючи повну склянку святеннику, шанобливо сказав Хрущовський. – Золота цепура на шиї, кілограмовий хрест з гімнастом, правильне вміння тримати базар, все при тобі, братан Гундій. Навіть поганяло залишив старе. Молодчага!

– На мені хрест не з гімнастом, а із зображенням Іісуса, мудило, – поправив панотець бізнесмена. – Тобі треба іноді відвідувати проповіді! – прорік він, кидаючи сигару в попільничку.

– Так запроси, коли будеш відпускати гріхи молоденьким послушницям! Я теж полюбляю незайманих! Га-га-га-га!

Яцман лише мовчки, спостерігав словесну перепалку своїх підопічних з легкою посмішкою. Його бавила удавана важність Гундія в образі Папи і безпосередність Хрущовського, який так і не переріс з «тупоголового качка-братка» в солідного бізнесмена. Втім, це цілком влаштовувало Ігоря Петровича. Хрущу можна було доручити будь- яку «мокру справу». Питань ніяких, а виконання стовідсоткове. Головне, щоб грошей платили побільше, а моралі і людські цінності – для дурнів.

Кухар, нарешті, закінчив свої кулінарні маніпуляції з шашликом. Він, з підкресленою ощадливістю, подав страву на панський стіл і нечутно зник, підкоряючись наказу господаря.

Почекавши, поки гості трохи перекусять, віддавши належне здібностям його кухаря, Яцман почав розмову:

– Ви що-небудь чули про «Гарвардські проекти»? – запитав він серйозним тоном.

Обидва гостя, з повними ротами смаженого м’яса, здивовано втупилися на депутата.

– А про теорію – «золотого мільярда»? – задав друге запитання політик.

– Ну чого ти, Ігоре, розумності нам втираєш? Поясни нарешті, конкретно, навіщо викликав? – Олег намагався створити діловий тон розмови. Піп Гундій очікувально мовчав.

– Панове бізнесмени і священнослужителі, – напівжартома напівсерйозно проголосив Яцман, – нас чекають великі справи і повне панування над світом! Ні, я не п’яний і не з’їхав з глузду. Щоб вам стало ясно, про що йде мова, я поділюся таємною інформацією.

Зачекавши, поки ті перестануть жувати, він продовжив:

– Згідно Гарвардському проекту № 20/1 від 18 серпня 1948 року, жидомасонський клан поставив за мету захопити слов’яно-арійські землі і поставив такі завдання: захопити природні багатства України, Росії, Білорусії. Народи не повинні розуміти, що відбувається насправді; молодь треба споювати «правильним» пивом і горілкою, отруювати тютюном і наркотиками, щоб вони не змогли народжувати здорових дітей. Все чоловіче населення має гинути від алкоголізму, а в недалекому майбутньому – від громадянських воєн. Першим завданням стояло – розвалити СРСР, що було блискуче виконано завдяки підкупленому зраднику і пустомелі – Горбачову і продажною верхівкою КПРС. Сьогодні наше багатство: нафта, газ, дерево, руда, ллється рікою на захід, народи спиваються і нічого не розуміють, що відбувається…

– Та й хрін з ним, з цим бидлом, – вигукнув Хрущ, запиваючи їжу горілкою. – Мені особисто все одно, що буде з країною і цією дебільною алкашнею. До чого ти ведеш, Ігоре?

– Скоро дізнаєшся, – суворо сказав Яцман, невдоволений, що його перервали. – Наберіться терпіння і слухайте!

– Не звертай уваги, Ігоре Петровичу, – погладжуючи бороду, промовив святенник. – Віщуй далі, ми уважно вислухаємо тебе і підтримаємо будь-які твої побажання, дорогенький.

Задоволено кивнувши, господар будинку відкинувся зручніше на спинку м’якого крісла:

– За оцінками світових експертів до 2020 року природні ресурси західних країн будуть виснажені і єдина незаймана 1/6 частина Землі – це Росія, Україна і наші найближчі сусіди, – Яцман зробив ковток віскі і закурив. Випустивши клуб сизого диму, він деякий час, мовчки, розглядав його кільця. Після нетривалої паузи, яку ніхто не наважився порушити, продовжив: – Таємним масонським суспільством розроблена теорія «золотого мільярда», який має повне право протягом прийдешніх 100–150 років залишитися на Землі. Всіх слов’яно-аріїв до 2020 року необхідно скоротити вдвічі. Кожного другого треба знищити, що власне зараз вже і відбувається. Ніхто і ніколи не міг взяти слов’ян силою, зате взяли безболісно горілкою, пивом, наркотою і тютюном.

– Гм. Що ж це за аспид такий: таємний масонський клан? – запитав Гундій. – Ти знаєш їх, Ігоре Петровичу?

– Деяких, – з загадковим виразом на обличчі, промовив політик. – Цей клан, що мешкає в Швейцарії, керує всією світовою спільнотою, всіма економічними і фінансовими процесами, і навіть – всім людством. Це триста сімей, які панують і керують Світом. Вам, напевно, вже доводилося чути їхні прізвища: Ротшильди, Рокфеллери, Моргани і так далі.

– Ігорку, ти хочеш сказати, що знайомий з цими людьми… як їх, масони, здається? – запитав Хрущовський.

– Тільки з одним із них, – самовдоволено посміхнувся політик. – З сімейством Морганів. Я заручений з його дочкою – Сарою.

– Ну ти й дав! – вигукнули майже в один голос гості. – Вітаємо!

– Але, не ця новина змусила нас зібратися сьогодні разом! – господар неквапливо, з показною важністю розкурив нову сигару. Потім, витягнув з кишені штанів однодоларову купюру і кинув її недбало на стіл. – Погляньте на тильну сторону даного папірця, – сказав друзям-соратникам.

Ті, мовчки, почали роздивлятися пом’яту банкноту.

– Американська валюта, – покрутив у руках Хрущовський, – нічого особливого.

– Бачите трикутний пірамідальний знак з намальованим всередині оком? – Тицьнув пальцем Яцман. – Це зображення масонського клану правлячого Світом. Багато століть він керував людством: «елітою» і бидлом, рабами, натовпом. Світ вже поділений і розподілений. Керуючий клан – глобальний кредитор, здійснює контроль над «елітою» всіх країн. А сама «еліта», в свою чергу, керує за їхнім наказом смердами. Управляє, як велить клан. Дивіться самі: в кожній країні свої дороги: одна країна створена як курортна, інша – економічна, в третій – чорнозем, нафта, газ і т. д. Дуже скоро забереться зайве бидло. Більшість здохне. Решта, кілька мільйонів, слов’ян будуть необхідні для обслуговування найбрудніших металургійних і хімічних виробництв, і обслуговування світового ядерного могильника, в який буде перетворена наша сьогоднішня країна, – депутат засміявся, – Не бійтеся, вам це не загрожує. У кожного з вас є мільярдні рахунки в швейцарських банках та офшорах. До того ж, ви обидва маєте нерухоме майно в країнах Західної Європи.

– І в Америці! – вигукнув Хрущовський.

– Раджу скоріше позбутися будь-якої нерухомості в штатах, – авторитетно заявив політик.

– Чому?

– Даю підказку. Населення Америки становить п’ять відсотків населення Землі. А споживає п’ятдесят відсотків всіх земельних ресурсів. Там навіть безробітний отримує достатньо велику допомогу. А раб повинен постійно жити впроголодь. Кому таке сподобається? Всі вищеназвані кланові сім’ї давно перебралися до Швейцарії. Якщо продовжувати годувати такого монстра, ніяких природних запасів не вистачить. Значить, що треба робити в такому випадку?

– Прибрати, одначе, – відгукнувся зі свого місця отець Гундій, уважно вслухаючись в кожне слово Яцмана.

– Вірно, – підтримав той попа.

– Чи війною, йти на Америку? – байдуже запитав бізнесмен.

– Є багато інших способів, ніж силове втручання, – мабуть, власна мова авторитетного політика, доставляла особливе задоволення Ігорю Петровичу. – Варто тільки подивитися, що зробили зі слов’янським народом, перетворивши його в безмозких тварин, і все стає ясно. У світі було дві потужних держави: СРСР і США. Перше завдання – розвал Союзу, виконано. Тепер, черга за Америкою. Мені довелося бачити роздроблений план США на окремі штати. А після розвалу – загибель. Ось і весь секрет.

– Справи-и… – протягнув Хрущовський. – Дійсно, треба скоріше позбуватися будинків у Флориді і Каліфорнії. Дякую, Ігорку, що вчасно підказав обміняти долари, інакше б в таке попадалово вляпався…

– Все це дрібниці, порівняно з тим, що я для вас приготував, братики! – потер долоні Яцман.

– Ти ж знаєш, ми завжди за тобою стояли, і на «стрілках» чимало народу поклали. Адже ми, братва, як ці… – напружився, підбираючи слова Хрущ, – Ну… Атсос, Парсук… і Ананіст… Ну мушкетери, до біса їх!

– Атос, Портос і Араміс! Неук! – поправив отець Гундій. – Чим дурь нюхати, краще б книги читав!

– Чим неповноліток трахати і споювати, краще б… нарешті… заткнув би пащеку! – огризнувся Хрущ, ображений словами попа.

– Заспокойтеся обидва! Поки не побилися, дослухайте що скажу, – втрутився депутат.

– Вибачте, Ігоре Петровичу, біс поплутав рабів Христових, – скоромовкою мовив святенник. – Прошу Вас, шановний пане.

– Мало хто з так званої сьогоднішньої «еліти» зуміє потрапити в «золотий мільярд». В один день, всі ці правителі, добродії, президенти та інші елітарні елементи, – з помітним сарказмом у голосі сказав Яцман, – стануть жебраками. Вони навіть не здогадуються про те, що їм уготовано. Але нас трьох це не стосується. Ваше місце в «золотому мільярді» вже зарезервовано. Це говорю вам я – Ігор Петрович Яцман! А моє міцне слово відомо всім, хто мене знає. Особливо вам.

Гості задоволено засовався на своїх місцях. Батюшка наповнив склянки і проголосив тост:

– За нашу дружбу і взаіморазумєніє! Щоб не переводилося злато в наших скринях!

Всі дружно випили.

– У Сари, моєї майбутньої дружини, є розкішна племінниця. Обов’язково, Олеже, познайомлю тебе з нею, – закушуючи, промовив господар будинку. – Досить вже байдикувати, пора вчитися жити як великі світу цього! А тебе, Гундію, зроблю кардиналом або самим Папою Римським!

– Одначе, буду вельми вдячний, благодійнику мій, Ігоре Петровичу! Многії літа тобі, дорогий! – почав кланятися Гундій, осіняючи Яцмана хрестом. – Століття молитися буду за здравіє твоє і дружини – Сарочки.

– Гаразд-гаразд, – поблажливо відповів господар. – Ви ж знаєте, я завжди дбав про вас. А зараз, тим більше. Вірні й віддані люди в команді завжди потрібні, при будь-якій владі і в усі часи.

Гості знову шумно загули, намагаючись всіляко довести свою відданість старшому товаришу, що так багато зробив для них добра і багатства.

– Мені черговий раз приємно упевнитись, що я жодного разу не помилився в вас, – політик змахнув рукою, вимагаючи тиші.

Піп з бізнесменом миттєво замовкли. Зачекавши пару секунд, він сказав:

– Я вже говорив про швидкий розподіл місць проживання моєї сім’ї. В одній країні ми будемо жити, в іншій – відпочивати, третя буде на нас працювати, четверта – годувати і т. д. Повторюватися не буду. Так ось, наші природні багатства, зокрема лісові насадження, дуже підходять для проживання. Цілюще повітря і чиста вода сприяють оздоровленню і продовженню життя людей майбутньої сім’ї. Ви помітили, що всі заводи і фабрики нашої країни розвалені, порізані вщент або продані західним інвесторам. Української мови на вуличних вивісках, фактично, не побачите. Натомість масово красуються «даун хауси», «маркети», «макдональдси» і їм подібне. Місця поступово резервуються, тому нас ніхто не чіпає терактами. П’яне бидло нічого не розуміє, що з ним відбувається. Тупоголова челядь, сама того не підозрюючи, працює на нас, – Яцман піднявся з крісла і підійшов до стінного сейфа. Набравши код, він відкрив дверцята і вийняв зсередини паперовий конверт. Повернувшись на своє місце, недбало кинув його на стіл. – Тепер до справи, – депутат вказівним пальцем тицьнув у конверт: – Тут те, що цікавить мене в першу чергу. Можете поглянути на вміст.

Гундій з Хрущовським квапливо розкрили паперовий пакет і почали роздивлятися фотографії та папери які знаходилися в ньому.

– Хто ці люди? – запитав Хрущ, передаючи знімки Гундію. – Дивись, яка красуня! – присвиснув бізнесмен, дивлячись на фото вродливої дівчини. – Оціни, святеннику. Це по твоїй частині! – зареготав він.

Гундій, не звертаючи уваги на жарти товариша, продовжував розглядати знимки і вивчати папери, додані до них. Він тільки запитально глянув на господаря в очікуванні пояснень з приводу представленого матеріалу.

– Це план земельної ділянки з наявними на ньому лісовими насадженнями. Крім того, плодоносний та сприятливий грунт і кристально чисте джерельне озеро, – сказав Яцман, відповідаючи на німе запитання священика. – Територія колись належала військовій частині. Вірніше, окремій вертолітній ескадрильї, яка виконувала секретні операції держави, так би мовити, колишньої Вітчизни. Мені життєво важливо купити цю ділянку. Кров з носа, – несподівано він піднявся з крісла і нервово заходив по альтанці.

Від напускної доброзичливості політика не залишилося і сліду. Обличчя його перекосилося від люті, куточки губ опустилися вниз, а очі заблищали ненавистю. – Мені доручено особисто зайнятися облаштуванням сім’ї. Там буде знаходитися одне з численних осель Морганів. Будівництвом і дизайном займуться західні фахівці, під моїм контролем, природно. Крім того, майбутній тесть звелів побудувати кам’яний храм, покритий золотим напиленням. Але замість розп’ять і картинок, на вівтарі буде споруджений двометровий доларовий знак з чистого золота! А стіни, всередині храму, будуть прикрашені золотими монетами. Воздвиження святині доручаю тобі, отче Гундію!

– Дуже пишаюся вашою довірою, шановний Ігоре Петровичу! – вклонився піп.

– А тобі, Олежику – розібратися і вирішити проблеми з даною земельною ділянкою! Як ти розумієш, це тепер наша сімейно-кланова справа.