Читать книгу Технолог - Сергій Залевський - Страница 3

Макс Шнітке сидів на валуні і вдихав запах Альп, який п'янив. Не сказати, щоб йому нічим було зайнятися на вихідних, просто він гори любив. Незважаючи на злегка розріджене повітря, дихалося легко, а промені Сонця приємно гріли обличчя. Як співав В. Висоцький: «Кращими за гори можуть бути тільки гори» – Макс був емігрантом з колишнього СРСР, що згодом став незрозумілим СНД – в оригіналі Максим Шніт. Свою кар'єру він починав на одному з гірничо-збагачувальних комбінатів містечкового значення. На освіту не скаржився, все-таки в СРСР дипломи видавали за знання в голові, а не як останнім часом – за гроші. Але якість зарплати на такому комбінаті досить швидко стала засмучувати молодого фахівця і відпрацювавши обов’язкових три роки, Максим знайшов собі нове, більше грошове місце.

Пропрацювавши частину свого життя на одному з Уральських гірничо-збагачувальних комбінатів, він вирішив для себе, що можливості російських працедавців для нього вичерпалися. Зростання кваліфікації не спостерігалося, технології не мінялися, а можлива кар'єра головного інженера в російській глибинці його не спокушала.

Він усвідомлював, що тут тупіє, а якщо додати місцеве населення, постійно перебуваюче в стані перманентного алкогольного трансу, то бажання врятувати свої мозки і пошукати кращої долі, росло з кожним роком. І прийшло тверде рішення шукати роботу за кордоном. Націлившись на контракт в Німеччині, Максим додавав немало сил і засобів для досягнення своєї мети. І ось у віці 34 років йому запропонували контракт на одному з комбінатів Рура.

На першому етапі його нового місця проживання і роботи було підтвердження диплому і кваліфікації, випробувальний термін – усе це злегка напружувало, оскільки у свої роки він вважав себе кваліфікованим фахівцем у своїй справі. Але нові працедавці ставили такі стартові умови, а враховуючи досить доброзичливе відношення до себе, він це переніс філософськи. Робота поступово увійшла до спокійного ритму, життя в нових умовах поступово налагоджувалося.

Проблеми з житлом і особистим транспортом вирішилися досить швидко, що навіть злегка здивувало Макса. З'явився вільний час, який він ділив між невеликими дозами фізичних навантажень в найближчому фітнес-центрі, і читанням на дозвіллі літератури фантастичної тематики на німецькій і російській мовах. Що таке файлообмінник і торент він добре знав. Німецькою мовою – швидше, для розвитку і закріплення грамотної мови, на російській – швидше, за звичкою.

Кожну п'ятницю після роботи разом з колегами він відвідував найближчі питні заклади, віддаючи данину традиційному німецькому комплекту: пиво і смажені ковбаски. Походи в найближчий фітнес-клуб були противагою ковбаскам і пиву – Макс намагався підтримувати свою фігуру в належній формі. Читаючи літературу з російськомовних сайтів, Макс наштовхнувся на тему по грі «Eve-online».

Цікаво, що німці таку літературу не писали – тільки жителі колишнього СРСР. Мабуть менталітет і склад розуму різний. Але сама ідея Співдружності, нейромережі, зоряні подорожі і дуже оригінальна система отримання спеціальностей йому сподобалася. Він навіть хотів би провести ще одне життя в такому технологічному суспільстві. Можливість іншого життя або «реінкарнації» запала йому в душу і він сподівався на друге життя після смерті.

Альпи він полюбив після корпоративного виїзду фахівців комбінату на одних з вихідних. Як не дивно, але монотона робота ногами вгору по схилах йому сподобалася. Слухаючи прискорений ритм свого серця, відчуваючи як наливаються важкістю ноги, Макс зрозумів, що цей вид відпочинку для нього. Згодом він часто виїжджав в австрійські Альпи на суботу-неділю, кожного разу намагаючись підніматися по новому маршруту. Сьогодні він намагався піднятися на вершину, яку минулого разу не здолав – дихання не вистачило. Але цього разу він дійде! Відпочивши трохи на Сонці, він рушив в дорогу.

– І все-таки я зміг – посміхнувшись Сонцю, сказав сам собі, тепер законний відпочинок, перекус, але спочатку себе позначитися – і з цими словами дістав з бічної кишені рюкзака маленький прапорець з емблемою фірми, де працював. Увіткнувши його неподалік в землю, мандрівник став готувати нехитрий обід – ковбаски обов'язково, а ось пиво в горах ні-ні. Неквапом пережовуючи і відновлюючи сили для спуску, турист дивився, як коливається на вітрі прапорець – його він запозичив в рекламному відділі комбінату. Ні, можна було купити щось оригінальне в якій-небудь крамничці, але видимий вплив місцевих вже давав про себе знати – Макс тупо заощадив пару євро на дрібниці, німці все-таки економний і раціональний народ.

Вирішивши перед зворотним спуском трохи відпочити, він примостився на найближчий теплий валун, яке нагрівало Сонце, притулився до сусіднього каменю і підставив лице сонячним променям. Так його і розморило…

Інокентій і Федір були колегами по роботі, часто разом випивали після напруженого трудового дня, їздили на рибалку, там теж випивали. Хоча друзями один одного не вважали. Працювали обоє в сибірській філії всеросійського НДІ по системах утилізації і обробки вторинної сировини, зірок з наукового небосхилу не хапали, спокійно і розмірено просиджували штани, проїдаючи бюджетні гроші. Обоє вважали себе інтелектуалами, частиною російської еліти суспільства, часто дискутуючи на цю тему за склянкою традиційної горілочки. Федір поки що обмірковував тему своєї майбутньої докторської дисертації, він доки був к.т.н., а ось Інокентій через два дні повинен був захищати свою докторську.

У черговий виїзд на рибалку вирішили завчасно відмітити майбутнє звання в неформальній, звичній вже обстановці на природі. Наловивши після ранішньої зорі рибки на юшку, колеги-учені стали готуватися до обіду. Юшка бадьоро кипіла в казанку, поширюючи аромат і провокуючи щедре слиновиділення у рибалок, в прибережному пісочку охолоджувалася і чекала своєї години звична ємність зі «Столичною». Нарізавши цибулі, ковбаски, сирка і батон, приятелі вирішили трохи перекурити перед офіційною частиною.

– Колега – почав розмову Федір, нагадайте мені тему своєї дисертації, щось я забув, тиждень видався непростим.

– Охоче колега – відповів Інокентій – «Мокрі і частково зволожені картони. Теоретичні основи стрибкоподібного приросту об'ємів виробництв Російських паперово-картоних комбінатів».

– Та тема відмінна, думаю докторська вже у вас в кишені.

– Я в цьому теж абсолютно упевнений, подумайте колега, як мокрий картон підірве ринок! Це буде бомба світового масштабу, прорив російського товару на світові ринки. Мінімальні витрати води на виході дають майже подвоєний об'єм картону. Про перспективи з папером я взагалі мовчу. Мої опоненти задушаться власними краватками, ха ха.

– А який об'єм вашої дисертації, дозвольте поцікавитися, колега?

– Все як годиться: сто аркушів формату А4 теоретичних викладень і обґрунтувань, чотири аркуша формату А1 з діаграмами і графіками.

– Кхе, просто заздрю вам білою заздрістю. Ось мені б схожу тему підібрати для моєї дисертації. Не хотілося б від вас відставати, колега.

– Ось так з літу і не підкажу, дайте подумати, м-м-м, а як вам таке: «Використання вторинних горючих газів стихійних і офіційних сміттєвих звалищ РФ для обігріву асфальтового покриття доріг Заполяр'я і Приполяр’я»

– Так, непогано, я обдумаю цю тему.

– Колега, по-моєму, юшка готова, давайте діставайте нашу рідну з пісочку і розливайте.

– Перший тост за майбутнього доктора наук!

– Понеслася…

Поглинув за півгодини юшку, горілочку і усю закусь, Інокентій і Федір стали розважати себе анектодами і історіями з життя. Поряд з потріскуючим вогнищем, розслаблені алкоголем, ситі і задоволені вони непомітно для себе задрімали…

… Дро перебував в підведеному стані – рейд на цю видалену дику планету виявився просто вище за всякі очікування – якість і кількість набраного матеріалу перевершила усі найсміливіші сподівання. І хоча в інформації від мертвого пілота і була фраза про несподівано високі показники КІ тубільців, повірив він в це тільки зараз, коли діагност по черзі видавав дані про спіймані зразки. В основному, аборигенів ловили групами, намагаючись вибирати місця чимдалі від великих населених пунктів.

– Майже всі вище 120, ось тільки останній спійманий сильно здивував Дро: з КІ 188 і КЗ 2,8, він чомусь спав на вершині однієї місцевої гори, сидячи на каменях. Що він тут робить? – дивувався капітан, може це гірський житель? Чи він вигнанець з клану, вимушений поневірятися в глухих місцях? А як він тут живиться, де його будинок? Багато схожих питань турбувало Дро – йому, що прожив усе своє життя в пустотних спорудах і зорельотах було цікаво, що занесло дикого так високо від місцевої цивілізації.

– Ну, скоро він з ним поговорить, цьому аборигенові повезло – з такими показниками Дро йому запропонує посаду інженера на своїй збагачувальній фабриці. Псувати такий прекрасний мозок рабським імплантом безглуздо.

Пробудження не радувало Макса – тіло затекло і майже не реагувало на сигнали мозку, чомусь було дуже холодно, сухість і печія у роті доповнювали картину.

– Знову снилися зірки і зорельоти – подумав Макс і подумки вилаяв себе за те, що заснув на вершині гори. Так можна було серйозно замерзнути по дурості, що мабуть і сталося – буде мені наука на майбутнє – гори не прощають легковажного до них відношення. З цією думкою він спробував розплющити очі.

– Шшайсе!!! Я напевно ще сплю – на Альпи зовсім не схоже – приміщення в сірих тонах, тверда основа, швидше схожа на полку, згори теж полиця, судячи з того, що з неї звисає чиясь синюшна рука, слабке незрозуміле тремтіння полиці, на якій він лежав. І що найжахливіше і не зрозуміліше – я голий і на шиї якесь металеве кільце – такий удар мозок був не в змозі перенести, і свідомість відключилася, оберігаючи Макса від істерики.

Друга спроба пробудження нічого не змінила в навколишньому оточенні, хіба що пропала із зору рука згори, навкруги чулися слабкі стогони і схлипи. Загальний стан був набагато кращий, тіло відгукувалося на сигнали з мозку, тільки відзначалась відсутність одягу – тепліше Максу не стало. Та і сама її відсутність нервувала хлопця, доставляючи сильний дискомфорт. Я тут не один – зробив висновок хлопець, трохи заспокоївшись, і почув кроки.

Той, що увійшов відразу сильно не сподобався йому – сіра особа з яскраво-білими очима, великий м'ясистий ніс псували цілком звичне людське обличчя. Але головним в незнайомцеві був його погляд – він дивився на хлопця як на порожнє місце, байдуже-оцінююче. У іншому, між тим, нічим особливим від звичайної людини не відрізняючись. Оцінивши одяг того типа хлопець здивувався і посмутнів. Це був явно не земний високотехнологічний виріб! Незважаючи на високий рівень життя і технологій Німеччини, про щось подібне там могли тільки мріяти ще довго.

Костюм незнайомця щільно облягав торс, виділяючи солідні м'язи, нижче пояса він навпаки був вільніший. Невідома Максу тканина (чи матеріал) видавало слабке дряпання, неначе кольчуга з накладками на грудях і кінцівках. Суглоби виділялися набором пластин, які зрушувалися одна відносно іншої при русі. На ліктьовій частині лівої руки у гуманоїда розміщувався пристрій що нагадує планшет, який в даний момент мабуть був активним, оскільки екран світився зеленуватим підсвічуванням. На правому стегні кріпилася кобура з невідомим пістолетом: розмірами із звичайний револьвер, зброя мала непомірно товстий здвоєний ствол з дулами під калібр земної двостволки. «Космічний обріз» – подумалося чомусь Максу. У лівій руці незнайомець тримав щось схоже на подовжений ліхтар, кінець ліхтаря злегка світився блакитним і зрідка потріскував. Цей предмет чомусь асоціювався у хлопця з палицями-шокерами, які застосовували земні поліцейські – мабуть звук потріскування наводив на такі роздуми.

– Та мене відвезли із Землі сірі прибульці! – ця думка твердо засіла в мозку – зовсім як в тих книгах, які встиг прочитати.

Тут роздуми землянина перервав голос того сірого:

– М'ясо, досить прохолоджуватися, ваш відпочинок закінчений на сьогодні, піднімайтеся, одягайтеся і на розподіл.

Мова була чужа для свідомості але, проте зрозуміла, і це було дивно. Трохи тягуча, сама вимова у інопланетника була повільною, але слова вимовлялися чітко, нерозуміння або подвійного сенсу не давали.

– А хто ти такий і де ми знаходимося?

– Чому нас називають м'ясо?

– Так-так, хотілося б дізнатися, як ми тут виявилися, і чому ми усі розуміємо вас?

– Де тут вихід? Я на роботу спізнююся – посипалися питання з усіх боків.

– Так і бути м'ясо, пояснюю один раз: я і моя команда вивезли усіх вас з вашою вошивої планетки, щоб ви могли принести користь мені, заробити для мене багато кредитів, оскільки ваше безглузде існування мені їх не приносило, ха ха ха – розсміявся цей тип нам в обличчя. Мову Співдружності ви знаєте з мнемограми, яку вам закачали в мозок, поки ви були без свідомості в криокапсулах – раджу забути свою тубільську мову і говорити тільки на ньому – так ви швидше адаптуєте її у своєму мозку як основну.

– Мені потрібні робітники на шахтарські кораблі, техніки і інший обслуговуючий персонал на мобільний рудо-збагачувальний комбінат в цій системі. Усім буде встановлений симбіонт для роботи з технікою, закачані необхідні бази знань за профілем, кому буде потрібно – поправимо трохи стан здоров’я. Деяким – і сіролиций подивився на Макса, буде встановлена спеціалізована нейромережа, у борг звичайно, але з можливістю відробітку його в майбутньому.

– Я не звір і не чудовисько, я практичний тверезомислячий гарморець, тому у тих, хто прийме мої умови без опору, буде можливість в майбутньому викупитися з рабства і жити вільним громадянином Співдружності.

– Нічого собі, пред’ява! А ось хрін тобі, пане гарморець на усю морду від мене особисто і від мого колеги – пролунав голос на російській з кута приміщення.

– Так-так, підтримую колегу! – інший голос.

– Я не зрозумів, що ти сказав м'ясо, але думаю, ти мене образив, тому я зроблю так – і незнайомець, доторкнувся кілька разів до екрану свого планшета на лікті. Відразу за цими діями зі сторони тих, що це сказали, пролунали невиразні крики і звук падаючих тіл.

– Наших б'ють! – ще декілька вигуків на російській з того ж кута, і до інопланетника кинулися двоє хлопців з недвозначними намірами. Місцевий виявився досить умілим бійцем – спочатку декількома ударами уклав тих, що напав, потім приклав тих, що вже лежали зі свого «ліхтарика». Все сталося настільки швидко, що Макс навіть не встиг встати з полиці – майстерність бійця вражала.

– Тепер поступимо так – продовжив незнайомець – це енергійне м'ясо продам на планету – підуть на арену або в прислугу, там є куди прикласти зайву енергію – дуже гарячі для шахтарів, інші одягаються і в медсекцію – будемо вас залучати до роботи, підлікуємо по ходу справи.

– Та і останнє. Мене звуть Дро Гобор – я капітан і власник цього корабля і мобільної збагачувальної фабрики. До мене звертатися – хазяїн, хто прийме мої умови і виправдає надії, зможе називати мене Дро.

У приміщення тут-же зашли ще двоє таких самих сірих і стали роздавати усім пакети з одягом. Розгорнувши пакет Макс відмітив деяку схожість із земним одягом – рукави, штанини були присутніми.

Процес одягання інопланетного дива був показаний на найближчому до сірих землянинові: одягалося це в два прийоми – спочатку брюки, що нагадують тренувальні трико – ну тут все і так зрозуміло. Потім, взявши щось подібне на легку куртку за краї повздовжнього шва, що нагадував багаторазову кліпсу на пакетиках для приправ, розвести ці шви в різні боки, розділивши лицьову частину куртки надвоє. Далі надіти куртку звичним чином і поєднати краї швів між собою, придавлюючи по довжині пальцями рук – шви при цьому з'єднувалися в єдине ціле.

У верхній зовнішній частині трико і в нижній внутрішній частині куртки по периметру одягу йшли повздовжні ущільнені смуги – їх вимагалося поєднати один з одним і притиснути – обидві деталі гардеробу з'єднувалися, і в результаті проведених маніпуляцій, перетворювалися на комбінезон. Невеликі ущільнення-подушечки на кожній частині комбінезона дозволяли регулювати міру обляганні тіла тканиною. Таких Макс налічив п’ять – на манжетах, на литках, і один внизу застібки на куртці.