Читать книгу Послання з підземелля - Сергій Зінченко - Страница 5

Катастрофа

Космічний морок поступово розсіювався. Маленька цяточка, яка ще зовсім недавно тільки появилася на екранах космоплана, поступово збільшувалася. Гравітометри вказували на посилення гравітації. Аналізатори вже передали перші параметри нової Сонячної системи.

Космоплан вже досить довго рухався Всесвітом. Він вирушив із Великого Кільця Галактики із завданням дослідити новоутворену зірку, яка декілька мільярдів років тому появилася на окраїні Галактики. Хоча слово декілька мільярдів років не мало ніякого значення для жителів подвійної зіркової системи Альта – Омера у Великому Кільці Галактики, так як таке поняття як час для них не існувало. І дійсно, час свого роду філософська категорія і має значення тільки для тих процесів, які мають скінченність. А чи має значення час для каменя, який стоятиме мільйони років у тому місці, де поставила його природа? Для атома, який має постійний набір компонентів та рухається, підкоряючись законам природи? Припустимо, що внаслідок ядерної реакції атом перетвориться у ядро іншого хімічного елемента. Але ж він принесе з собою рідні йому протони, нейтрони, електрони. Тобто перейде у інший стан, може навіть кращий. Але це тема для філософів.

А космоплан вже наближався до Сонця. Перший наказав ввімкнути антигравітаційну систему, яка дозволяла при наближенні до тіл великої маси регулювати швидкість. Антигравітація була одним з великих відкриттів вчених Альта – Омери. Якщо до недавнього часу всім було відомо, що тіла притягуються одне до одного, то при певних типах ядерних процесів можна заставити тіла відштовхуватися. Це і було покладено у принцип міжгалактичних польотів. Використовуючи антигравітометри, космоплани могли розвивати дуже велику швидкість, порівняну зі швидкістю торсійних полів та витрачати на це мінімум енергії. Це дозволило зробити переміщення у Всесвіті буденною справою, на яке майже не витрачався час, так як жителі Альта – Омери могли жити нескінченно довго.

Анк, якого на кораблі називали Першим, був командиром корабля. Він розробляв маршрут, керував роботою приладів космоплана, був напряму зв’язаний з бортовим Навігатором. Навігатором його назвали не тільки тому, що цей штучний інтелект вираховував курс, попереджував про перешкоди. Він також прораховував всі можливі ризики не тільки під час польоту, а й у інших ситуаціях. А за великих швидкостей навіть досвідчений космоліт не зможе дуже швидко прийняти рішення. Тому у більшості випадків не Перший приймав рішення, а тільки виконував вказівки Навігатора. А ще Навігатор зберігав всі знання, накопичені цивілізацією Альта – Омери за весь час її існування. Всі відкриття, розробки, технології – все це було поміщено в комірки безмежної пам’яті цього штучного розуму. Коли виникала проблема, досить було передати її суть на головний портал. Навігатор сам прораховував всі можливі варіанти розв’язання проблеми та пропонував найбільш вірогідне рішення.

Другий, якого на рідній планеті звали Мон, виконував технічні завдання: проводив перевірку роботи приладів та систем, заміняв Першого у екстремальних ситуаціях. На щастя, таких поки що не траплялося. Третім номером, вірніше третьою була світлоока Аса, яка проводила дослідження навколишнього простору, слідкувала за станом інших членів екіпажу, займалася енергозабезпеченням Навігатора.

При доборі команди дехто з членів Головної Комісії заперечували про зарахування Аси до екіпажу космоплана. Мотивували тим, що жінка не зможе витримати таку наддалеку подорож. І дійсно, навіть рухаючись з наближеною до світлової швидкістю, космоплан проведе в польоті не одну тисячу обертів Альта – Омери. Але командир корабля, який теж приймав участь у підборі екіпажу, переконав Комісію включити світлооку Асу до його екіпажу. Для Комісії Анк мав досить аргументів. Але навіть якби Комісія була б проти, командир використав би ще одне, найвагоміше переконання. Але до цього не дійшло, і Аса стала Третім членом екіпажу.

Аса і Анк познайомилися ще у космолітній школі. Анк вже закінчив навчання, навіть здійснив декілька польотів до сусідніх цивілізацій, які у Великому Кільці Галактики розміщувалися відносно недалеко. Це були прості дослідницькі перельоти, під час яких тестувалися нові космічні рушійні системи, проводилися дослідження галактичного випромінювання. Під час останнього польоту Анк вже самостійно керував космопланом. Так як космоліти повинні були час від часу відпочивати від польотів, то Анка запросили проводити практичні заняття у космолітній школі. Космоліт зразу ж звернув увагу на світлооку. Вона, слід зауважити, заслуговувала на те. І не тільки голубизною очей. Вона досить успішно вчилася, однаково добре орієнтувалася у тонкощах роботи космічних двигунів і теорії космічних польотів, витримувала великі фізичні перевантаження і мала психічну витримку.

Вони зустрілися декілька разів, пройшлися алеями космолітної школи. А потім Анк знову вирушив у політ. Коротке прощання, доторк головами. І, здавалося, все. Приязнь перервалася. Але знову зустріч при відборі до наддалекого польоту. І вже вони разом! І на дуже тривалий час! А може і назавжди.

Швидкість космоплана зменшувалася. Він поступово переходив у режим супутника Сонця. Траєкторія руху поступово закруглялася, наближалася до витягнутої еліптичної. Гравітометри передавали на Навігатор параметри сили тяжіння Сонця, Навігатор у свою чергу регулював швидкість руху. Аса вже за допомогою зовнішніх телеметрів сканувала Сонячну систему.

– Система знаходиться у стадії творення, – Третя передала інформацію іншим членам екіпажу. – Якщо зірка вже сформувалася, то планети ще тільки закінчують першу стадію.

– У чому це виражається? – передав Другий.

– Формується планетна кора, вирівнюються параметри динамічної рівноваги. Ядерні процеси стабілізуються, що дозволяє сформуватися статичним твердим поверхням, на основі яких і буде створюватися кора планети.

– Скільки часу потрібно буде для встановлення та стабілізації динамічної рівноваги? – передав Перший.

– За нашими вимірами часу, близько трьох сотень поворотів наших Сонць.

На Альта – Омера заселені жителями планети оберталися значно повільніше за планети відвіданої Сонячної системи. Якщо припустити, що третя планета відкритої Сонячної системи оберталася за один період, то така сама за відліком планета Альта – Омери робила один оберт у тисячу разів повільніше.

– Тобто ми можемо зробити ще декілька обертів навколо Сонця і рушати додому? – перепитав Перший.

– Так, всі характеристики я відсканую та зроблю первинну обробку. Все інше доробимо вдома. Для цього нам потрібно максимум три витки, – уточнила Третя.

– Добре, проводь спостереження, я уточнюю маршрут.

Космоплан вже перейшов на витягнуту еліптичну орбіту, яка давала змогу охопити велику частину площі Сонячної системи. Аса направляла телеметри у різні сторони космосу, передавала Навігатору попередньо оброблені дані.

– Перший, попереду велика концентрація нейтронів! – тривожно передав Другий.

– Заглуши реактор, посиль його захист, – подав команду Перший. – Я змінюю курс. Підключаю Навігатор.

Космоплан здригнувся, наче не хотів сходити з прокладеного маршруту. Але, керований твердою рукою, почав змінювати курс.

– Перший, реактор виходить з – під керування, – передав сигнал тривоги Другий. – Захист не встигає нейтралізувати нейтрони. Небезпека першої категорії!

Тут запрацював Навігатор. Металічним голосом передав: Команді перейти у планетарний модуль. Управління беру на себе. Космоплан переходить у аварійний політ!

Це означало, що космоплан попав у критичну ситуацію, яка загрожує безкінечності екіпажу. Далі команда вже не зможе без ризику для себе перебувати на борту корабля. Перший наказав всім перейти у модуль. Тільки за останнім членом команди закрився люк модуля, запрацював енергоблок і модуль від’єднався від головного корабля.

Тимчасовий притулок

Модуль швидко набирав швидкість, віддаляючись від головного корабля, якому залишилося жити лічені хвилини. Це вже знали всі члени екіпажу. Хоча в слух цього не говорили. Поки що не було випадків, щоб Навігатор помилився і перебільшив ризики. Хіба що Навігатор щось придумає і корабель трохи протримається. Але те, що реактор вийшов з – під контролю, було доведеним фактом. Хоча реактор і не був основним енергорушієм, але він давав енергію для роботи гравітатора. І, незважаючи на відлагоджену систему захисту, реактор був найслабшою ланкою космоплана. Його робота залежала від концентрації нейтронів у активній зоні. Коли вона стабільна, реактору ніщо не загрожує. Але із збільшенням концентрації нейтронів реактор міг перейти у неконтрольований режим роботи. Хоча реактор і був захищений декількома антинейтронними екранами, але саме тут була найслабша ланка цього рушія. І ця найслабша ланка якраз і підвела. Хоча вірогідність появи такої концентрації нейтронів, яка цього разу зустрілася на шляху космоплана, була досить мізерна, але вона трапилася.

Третя слідкувала за траєкторією руху головного корабля. Навігатор вів корабель у сторону третьої від Сонця планети. Корабель вже слабо слухався команд Навігатора. Під дією тяжіння планети швидкість збільшувалася. Перший намагався через системи телеметрії модуля відновити зв’язок із Навігатором, але марно. На екрані телеметра було видно, як космоплан наближається до диска планети, проходить до центру круга. І ось!..

Екіпаж космоплана довго проходив тренування та відбір для польоту. Всі параметри кандидатів були відскановані та приведені до одного рівня. Такі поняття як жалість, переживання, біль за втраченим не спостерігалися під час проведення випробувань. Але тут! На екранах модуля, наведених на третю планету, стало видно, як у одному місці на поверхні виник яскравий спалах. За ним піднялася темна хмара, яка закрила майже половину видимої поверхні планети. Всі члени екіпажу прикипіли до екранів. Сяйво над місцем падіння трималося ще деякий час, потім стало спадати. Натомість темна хмара попелу та пилу все дужче і дужче накривало планету. Аж поки весь круг молодої планети не сховався під сірою пеленою пилу.

– Перший, це все? – Аса підняла потемнілі очі на командира корабля.

– Третя, стабілізуй свої емоції! – наказав Перший. – Ти у Космосі. Це не все. Просто деякий час ми не зможемо покинути межі цієї Сонячної системи. До того часу, поки на Третій планеті не відшукаємо Навігатора.

– А він не знищився від вибуху? – перепитав Другий.

– Навігатор запрограмований на самозбереження у будь – якій ситуації. Тому він за момент від контакту з поверхнею повинен був від’єднатися від корабля та самостійно законтактувати з поверхнею планети. Як тільки ми його відскануємо на поверхні, то зможемо підлетіти і забрати на борт. А далі Навігатор трансформує наш модуль у повноцінний космоплан. Для цього нам лише потрібна тверда поверхня та деякі матеріали. Третя, чи є можливості сісти на поверхню Третьої планети?

– У даний час ні, – Аса продивилася параметри планети. – Високий рівень радіації, який, можливо і був причиною виходу з ладу реактора. Нестабільна поверхня та висока температура. Потрібно, щоб ця планета перейшла у наступний етап стабілізації розвитку. А поки що нам необхідно відшукати іншу планету.

Перший запросив інформацію про планети, які Третій вдалося відсканувати до моменту катастрофи. Перша, друга і третя планети були дуже близько від Сонця, яке мало досить великий вплив на них. Четверта мала порівняно малі розміри та розріджену атмосферу. Вибрали для зупинки п’яту планету, яка більш – менш підходила для тимчасового пристанища.

Поки Перший стабілізував швидкість модуля до швидкості обертання планети, Аса робила дослідження поверхні.

– Доповідаю, – Третя передавала інформацію на телепортал Першого. – Радіація в нормі. Поверхня стабілізована. Температура в нормі. Трохи турбує стан атмосфери, велика концентрація водню, азоту та кисню. Існує загроза атмосферних пожеж та вибухів суміші цих газів. Але можемо висадитися на стороні, яка схована від Сонця. Справа в тому, що ця планета досить повільно обертається навколо своєї осі. А може і геть не обертається. Поки що точно визначити неможливо. Тому пропоную висадитися на затіненій стороні. Там більше азоту, ніж інших газів. Будемо дрейфувати на лінії світла.