Читать книгу Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло - Страница 55

Ви забороняєте мені, добродійко, говорити вам про любов, але де я знайду мужність, необхідну для того, щоб вам підкорятися? Поглинений почуттям, яке мало бути таким солодким, але яке ви робите таким тяжким; скніючи у вигнанні за вашим наказом; зазнаючи в житті лише прикростей і жалкувань; виснажуючись муками тим більш жорстокими, що вони ввесь час нагадують мені про вашу байдужість, – невже мушу я на довершення всього поступитись єдиною втіхою, що залишилася мені, а що ж мені залишається, як не можливість зрідка відкривати вам душу, яку ви наповнюєте тривогою та гіркотою? Невже ви відвернете свій погляд, аби не бачити сліз, вами ж викликаних? Невже відмовитеся ви навіть од поклоніння з боку того, хто приносить потрібні вам жертви? Хіба не було б більш гідним вас, вашої благородної та лагідної душі пожаліти того, хто страждає через вас, замість того щоб збільшувати його страждання забороною і несправедливою і надмірно суворою?

Ви прикидаєтеся, що любов страхає вас, а не хочете зрозуміти, що тільки ви і є причиною зла, яке їй приписуєте! Ах, ясна річ, почуття це болісне, коли воно не поділене істотою, що його вселила. Але де знайти щастя, якщо його не дає взаємна любов? Де, як не в любові, знайти ніжну дружбу, солодку та справді безмежну довіру, полегшення страждань, примноження радощів, чудові спогади? Ви обмовляєте любов, адже для того, щоб насолодитися всіма благами, які вона обіцяє, вам потрібно лише не відкидати їх. Я ж, захищаючи її, забуваю про муки, що їх я зазнаю.

Ви змушуєте мене захищати й себе самого, бо, хоча я присвятив усе своє життя поклонінню вам, ви зайняті в житті лише тим, що шукаєте в мене гріхів: ви вже вважаєте, що я вітрогон і обманщик і, обертаючи проти мене деякі помилки, в яких я ж сам і признався, готові бачити в мені, яким я став тепер, ту саму людину, якою я був раніше. Не задовольняючись тим, що я приречений вами на муку жити далеко від вас, ви додаєте до неї жорстоке знущання з приводу насолод, до яких, – ви самі це прекрасно знаєте – я через вас же став нечутливим. Ви не вірите ні обіцянкам моїм, ні клятвам. Так от, у мене є перед вами свідок, якого ви вже ніяк не зможете відкинути: це ви самі. Я тільки прошу вас запитати щиросердо саму себе, – і якщо ви не вірите в мою любов, якщо ви хоч на мить засумніваєтеся, що єдиновладно пануєте в моїй душі, якщо ви не впевнені, що прикували до себе серце, яке було доти і справді занадто мінливим, – тоді я згоден відповідати за цю вашу помилку. Я стогнатиму від горя, але не зроню жодної скарги. Якщо ж, навпаки, ви, віддаючи належне нам обом, змушені будете в глибині душі визнати, що у вас немає і ніколи не буде суперниці, тоді, благаю вас, не змушуйте мене битись із примарами і залиште мені хоча б одну втіху, – що ви не сумніваєтеся в почутті, якому дійсно настане, дійсно зможе настати кінець, але тільки з кінцем мого життя. Дозвольте мені, добродійко, просити вас дати позитивну відповідь на цю частину мого листа. Хоч я й готовий засудити ту пору мого життя, яка, мабуть, так шкодить мені у ваших очах, але зовсім не тому, щоб у мене в найгіршому разі не було аргументів для її захисту.

Чи не в тому, врешті-решт, була вся моя провина, що я не чинив опір виру, в який мене було ввергнуто? У світ я вступив зовсім іще юним і недосвідченим, мене, можна сказати, з рук до рук передавав цілий натовп жінок, кожна з яких своєю готовністю на все поспішала випередити роздум, для неї, як вона прекрасно розуміла, напевно невигідний. Чи міг я сам подати приклад стійкості, який мені зовсім не протиставляли, чи мусив за мить помилки, до якої частенько бував залучений мимоволі, покарати себе постійністю, напевно даремною і навіть сміхотворною в очах людей? Вступивши в ганебний зв’язок, чи можна виправдати себе інакше, як швидким розривом?

Але я можу сміливо сказати, що це сп’яніння почуттів – можливо, навіть несамовите марнославство – не проникло глибоко в моє серце. Воно народжене було для любові, залицяння ж могло його розважити, але не зайняти. Я був оточений створіннями привабливими, але такими, що заслуговують на презирство, і жодне з них не торкнулося моєї душі. Мені пропонували насолоди, а я шукав доброчесностей, і тому лише, що я був ніжним і чутливим, я почав уважати себе непостійним.

Але коли я побачив вас, усе стало мені ясним: незабаром я зрозумів, що справжнє джерело любовних чар – душевні якості, що лише вони можуть породжувати і виправдовувати безумство любові. Словом, я зрозумів, що для мене однаково неможливо не любити вас і полюбити кого-небудь, окрім вас.

Ось, добродійко, те серце, що йому ви боїтеся довіритись і доля якого залежить од вашого рішення. Але хоч яку б долю ви йому підготували, ви не зміните почуттів, що прив’язують його до вас: вони так само непохитні, як і доброчесності, що їх породили.

Із ***, 3 вересня 17…