Читать книгу Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло - Страница 7

Чи знаєте ви, віконте, що лист ваш украй зухвалий і що я мала б усі підстави розсердитися? Проте він ясно довів мені, що ви втратили голову, і тільки це врятувало вас від мого гніву. Як великодушний і чуйний друг, я забуваю про свою образу і думаю лише про небезпеку, яка вам загрожує. І хоч як нудно читати повчання, я готова на це – так, вони вам саме тепер потрібні.

Вам мати президеншу Турвель! Яка смішна вигадка! Впізнаю вашу нерозважливість, яка завжди спонукає вас бажати того, що здається вам недоступним. Що ж являє собою ця жінка? Так, якщо хочете, – у неї правильні риси обличчя, але без усякої виразності, вона має досить гарну статуру, але в ній немає витонченості, вона завжди сміхотворно вдягається, з вічною косинкою на грудях, що закриває її до самого підборіддя. Скажу вам як друг: і однієї такої жінки досить, щоб ви абсолютно впали в очах товариства. Пригадайте той день, коли вона збирала пожертвування в церкві Святого Роха і коли ви ще дякували мені за надане вам видовище. Я так і бачу її під руку з цим довговолосим здоровилом – як вона ледь не падає на кожному кроці, ввесь час зачіпаючи кого-небудь за голову своїм чотириаршинним кошиком, і червоніє при кожному поклоні. Хто б подумав тоді, що ви запалаєте до цієї жінки бажанням? Ну ж, віконте, почервонійте у свою чергу і прийдіть до тями. Обіцяю вам, що нікому нічого не розповім.

І до всього – подумайте, які прикрості на вас чекають! Із яким суперником доведеться вам змагатися! З її чоловіком! Хіба не відчуваєте ви себе приниженим при одному цьому слові? Яка ганьба, якщо ви зазнаєте невдачі! І як мало слави дасть вам перемога! Понад те: і насолод ніяких не чекайте. Хіба отримаєш їх із недоторкою? Я маю на увазі щирих недоторок, які скромничають навіть у саму мить насолоди і не дають вам скуштувати всієї повноти блаженства. Їм невідомі такі радощі любові, як повне самозабуття, як та несамовитість похітливості, коли насолода мовби очищається в самій своїй надмірності. Можу передбачити: в найліпшому разі ваша президентша намислить, що все для вас зробила, поводячись із вами як зі своїм чоловіком, а тим часом навіть у найніжнішому подружньому єднанні повного злиття з коханою істотою ніколи не буває. Цей же випадок набагато гірший: ваша недоторка ще і святенниця, притому в неї, немов у жінок із простолюддя, є набожність, яка прирікає на вічне дитинство. Можливо, вам і вдасться здолати цю перешкоду, але не тіште себе надією, що зможете її знищити: перемігши в ній любов до Бога, ви не впораєтеся зі страхом перед дияволом. І коли, тримаючи коханку в обіймах, ви відчуєте трепет її серця, це буде тремтіння не любові, а страху. Можливо, ви і змогли б зробити що-небудь із цієї жінки, якби пізнали її раніше; але їй двадцять два роки, і вона заміжня вже близько двох років. Повірте мені, віконте, якщо жінка до такої міри зів’яла, її потрібно полишити на саму себе: вона назавжди залишиться цілковитою посередністю.

А тим часом заради такого привабливого предмета ви не хочете підкорятися мені, ховаєте себе в склепі вашої тіточки і відмовляєтеся від чарівної пригоди, в якій можете показати себе найблискучішим чином. Який же фатум судив, аби Жеркур завжди мав над вами перевагу? Повірте, я говорю з вами без щонайменшого роздратування, але тепер мені й насправді здається, що ви не заслуговуєте на свою славу, а головне – щось штовхає мене відмовити вам у довірі. Ніколи не зважуся повіряти свої таємниці коханцеві пані де Турвель.

Знайте, одначе, що маленька Воланж уже закрутила комусь голову. Юний Дансені аж розум утратив од неї. Вони співали дуетом, і, по правді сказати, вона співає краще, ніж зазвичай співають пансіонерки. Вони збираються розучити багато дуетів, і, здається, вона не відмовилася б від унісону; але цей Дансені ще хлопчик, який тільки втратить час на безплідне залицяння й залишиться ні з чим. З іншого боку – молода особа досить дика, і за всіх обставин це буде набагато менш забавним, аніж було б, якби втрутилися в цю справу ви. Тому я вкрай роздосадувана і, напевно, посварюся з кавалером, коли він до мене прийде. Нехай він виявить сумирність, бо наразі мені неважко відкинутися від нього. Я впевнена, що, коли б осяяв мене добрий намір зважитися на розрив, він поринув би у відчай, а ніщо так не тішить мене, як відчай закоханого. Він назвав би мене «зрадницею», а це слово завжди втішало мене. Після слова «жорстока» воно для жіночого слуху найприємніше, а заслужити на нього вимагає значно менших зусиль. Дійсно, я займуся цим розривом. Ось, виявляється, чому ви стали причиною! Нехай усе це й буде на вашій совісті. Прощавайте. Попросіть вашу президентшу, щоб вона помолилась і за мене.

Париж, 7 серпня 17…