Читать книгу Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло - Страница 74

Цей роззява єгер, зрозуміло, забув у Парижі мій портфель! Листи моєї спокусниці, лист Дансені малій Воланж – усе залишилося там, усе, що мені зараз таке потрібне! Він повертається, щоб виправити свою дурість, а доки він сідлає коня, я розповім вам свою сьогоднішню нічну пригоду, бо прошу вас не сумніватися в тому, що я не втрачаю часу дарма.

Сама по собі вона – дріб’язкова: підігріта вчорашня страва віконтеси де М***; але деякі подробиці в ній цікаві. До того ж я радий нагоді показати вам, що коли в мене і є дар губити жінок, то володію я і не меншим даром рятувати їх, якщо мені заманеться. Я завжди вибираю або найважчий, або найвеселіший шлях, і я зовсім не розкаююся в гарному вчинку, якщо він для мене – корисна вправа або забава.

Отже, я застав тут віконтесу, а коли всі, що перебували в замку, почали чіплятися до мене, щоб я залишився ночувати, і вона приєдналася до цих наполягань, я їй сказав: «Що ж, я згоден, але за умови, що проведу ніч із вами». – «Для мене це неможливо, – відповіла вона, – тут Врессак». До цього моменту я вважав, що просто говорю їй люб’язність, але слово «неможливо», як завжди, вивело мене з себе. Мені здалося принизливим бути принесеним у жертву Врессаку, і я вирішив, що не потерплю цього. Тому я почав наполягати. Обставини складалися несприятливо для мене. Цей Врессак виявився таким неспритним, що викликав ревнощі віконта, так що віконтеса не могла приймати його у себе, і обоє вони змовилися щодо цієї спільної поїздки до доброї графині, щоб спробувати увірвати декілька ночей. Віконт спершу навіть виявив деяке роздратування, зустрівши Врессака, але, ще більш пристрасний мисливець, аніж ревнивець, він усе ж таки залишився. Графиня ж, вірна своєму звичаю, влаштувала дружину в кімнаті, що виходить у головний коридор, а чоловіка та коханця помістила в кімнатах, суміжних із цією, і дозволила їм влаштовуватися між собою, як вони знають. Лиха доля судилась і тому й іншому, щоб я опинився якраз навпроти.

Того ж самого дня, тобто вчора, Врессак, який, як ви самі розумієте, прагне всіляко догоджати віконтові, вирушив із ним на полювання, хоча не має до цієї справи ані найменшої схильності, розраховуючи вночі в обіймах дружини винагородити себе за нудьгу, якої весь день мусив зазнавати в товаристві її чоловіка. Але я розсудив, що він потребує відпочинку, і потурбувався про те, щоб переконати його коханку дати йому час відпочити.

Мені це вдалось, і я домігся, щоб вона затіяла з ним сварку якраз через це полювання, на яке він, поза сумнівом, погодився лише заради неї. Не можна було вигадати більш невдалого приводу, але жодна жінка не володіє в більшій мірі, ніж віконтеса, спільним для усіх жінок талантом замінювати логіку роздратуванням і повертатися до добросердя тим важче, чим більше вона винувата. Одначе момент для з’ясувань був украй несприятливий, а я домагався лише однієї ночі й тому не заперечував проти того, щоб вони наступного дня помирилися.

Отже, після повернення Врессака з полювання на нього стали дутися. Він побажав довідатися про причину, й тут його обсипали докорами. Він спробував виправдатись, але присутність чоловіка стала приводом для того, щоб перервати розмову. Насамкінець він спробував скористатися моментом, коли чоловік пішов, і попросити, щоб увечері його вислухали. Ось тут віконтеса й досягла справжніх висот. Вона почала обурюватися зухвалістю чоловіків, які, скориставшись раз милостями жінки, уявляють, ніби їм дано право зловживати цим навіть тоді, коли жінка ними невдоволена. Дуже вправно перевівши таким чином усю розмову на іншу тему, вона так добре стала розводитися щодо чуйності й чутливості, що Врессак не знайшовся що відповісти, зніяковів, і навіть я сам готовий був визнати її правоту, бо – знайте це – як приятель їх обох я був присутній при розмові як третя особа.

Зрештою, вона рішуче заявила, що не може дозволити, аби він, стомлений полюванням, стомлювався ще від любовних утіх, і не пробачить собі, якщо виявиться перешкодою такій приємній розвазі. В цей час повернувся чоловік. Розпалений Врессак, який утратив усяку можливість відповідати, звернувся до мене й довго викладав свої аргументи, які я знав не гірше за нього самого, а насамкінець попросив мене поговорити з віконтесою, що я йому і обіцяв. Я дійсно поговорив, але тільки для того, щоб подякувати їй і умовитися про годину нашого побачення та про способи здійснити його.

Вона сказала мені, що позаяк її кімната розташована між кімнатами її чоловіка та коханця, вона визнала обережнішим піти самій до Врессака, ніж прийняти його в себе. Оскільки я розмістився якраз навпроти неї, вона вважає, що і в цьому разі безпечніше побачитись у мене, і що вона з’явиться, тільки-но покоївка піде з її кімнати, – мені ж потрібно лише прочинити свої двері й чекати.

Усе сталося так, як ми умовились, вона прийшла до мене близько першої години ночі -

Не будучи марнославним, я не затримуюся на подробицях цієї ночі. Але ви мене знаєте, я залишився задоволений собою.

Удосвіта треба було розлучитися. Ось тут і починається найзабавніше. Цій анемоні здавалося, ніби вона залишила свої двері напіввідчиненими, але ми виявили їх замкненими, а ключ був ізсередини. Ви не уявляєте собі відчаю, з яким віконтеса сказала мені: «Я загинула!». Не можна заперечувати, що було б забавно залишити її в такому становищі. Але чи міг я стерпіти, щоб жінка загинула через мене, не погублена мною? І чи міг я, подібно до звичайних людей, підкоритись обставинам? Значить, потрібно було щось придумати. Що б ви зробили, чарівний друже мій? А ось як учинив я – і з цілковитим успіхом.

Я незабаром переконав її, що злощасні двері можна виставити, але тільки наробивши при цьому багато шуму. Тому я – щоправда, не без зусиль – умовив віконтесу здійняти пронизливий крик, нібито вона пойнята жахом, нібито на неї напали «грабіжники», «вбивці» і тому подібне. Ми умовилися, що при першому ж її крику я зламаю двері, й вона відразу ж кинеться на своє ліжко. Ви й уявити собі не можете, скільки часу знадобилося на те, щоб остаточно переконати її навіть після того, як вона вже погодилася. Довелось, одначе, піти на це, і при першому ж ударі двері піддалися.