Читать книгу НА ДНІ. Гумористична правда - СтаВл Зосимов Премудрословски - Страница 4

– – Було це, в ті далекі без законні часи, коли тундра була людиною. Підніме пахву тундра-людиною, півроку день, опустить пахву тундра-людина, півроку ніч. І жили на ньому вошки. А придивитися сто відсотковим зором, це були і зовсім не вошки, а мамонти, білі ведмеді, олені на кінець і чушки. А називали чукчів тоді все – люди, так як були вони єдиною породою, що живе в тундрі. Йде якось тундра-людина з піднятою під пахвою і чеше її, а чукчі у ярангах переживають страшну бурю. Перестав чесати тундра-людина пахву, і буря вщухла. І вийшли чукчі зі своїх осель в тундру і відразу віддячили його за чистий білий сніг своєї жовтої сечею. І тундра став схожа на недолік вітаміну в організмі, як прищі на тілі. І все це з'явилося і все почали танцювати, але по тихоньку жовті бурульки стали пропадати, хтось їх крав і залишав ямки. І тоді, – продолжал свою розповідь місцевий чукча-бомж Сергій, якого всі називали «жовтий сніг», – тундра-людина наказав знайти злодюгу і зжерти його сирим. Все чукчі закопалися в замети і, поглядаючи чекали і здивувалися. Виявляється, злодієм виявилися їхні діти, по які вважали ці бурульки за півники, які продають на базарі. І з тих пір, як народжується немовля, йому кажуть:

– – Не їж, падла, жовтий сніг!! – І б'ють його, б'ють заздалегідь, особливо по голові.

Взагалі Сережа-Жовтий Сніг виглядав молодо, років на двадцять сім, решта все, як у чукчі. Ходив він в Центральну бібліотеку, а по шляху пляшки збирав. Якось раз він став пропадати цілодобово. Всім було без різному, але цікаво. Коли він з'явився, його розпитували. Він мовчав. Але один раз його напоїли і Сергій Жовтий Сніг зізнався, що скоро одружується.

– – А на кому? – последовал питання.

– – Так, є одна половина мого серця, в області живе, правда їй вже шістдесят один рік, за те і дітей робити не треба, вже цілих вісім є. Ось годую їх і виховую, як мене батько виховував, а батька його батько, а батька – отця його мати тому, що безбатченки був. – Сережа поколупав в ніздрі, викотив Козюля, розгледів її і зжер. – Люблю Чупа-чупс, однак, розумні думки дає. Ось, що не давно будинок знайшов ні чий. Заліз туди, подивився, всім місця вистачить: і дружині, і мене, і дітворі. Правда, старшого шкода, посадили на дванадцять років. Але ж молодий ще, дурний, тільки сорок стукнуло. Вчив я його, а він не повірив моєму досвіду. Ну а літо ще, ось і вирішив євро ремонт в будинку зробити, шпаклівка вже купив, колор, кисті. Правда, якісь тітки заходили: «Що робите?». – спрашівают. «Ремонт». – говорю, а сам я відразу зрозумів, що вони спізнилися, будинок вже мною зайнятий. – Сережа Жовтий Сніг дістав з-під ліжка сухар, клацнув по таргану, яка б не знала, як зістрибнути з пайки, обмазав жовтої рідиною і, скривившись, відкусив. Сухар хруснув, але не зламався. Чукча повільно розплющив очі, дивлячись на обламані ікло, що стирчить з тріщини сухаря.

– – Ууууу!! – простонал він і долонькою почав прогрівати зубний біль…

Минуло літо. Чукча приїхав з фінгалами, взагалі без передніх зубів. На голові у пего була тюбетейка з запёкшейся крові.

– – Що Сережа, новосілля справляв, темно було, світло згасло? – прікаливалісь бомжі.

– – Ні, ці тітки з господарями цього будинку приїхали, а я ремонт вже закінчив, хотів за сім'єю їхати. Ось і побили вони мене киями. Собаки. Кінець…

Світило сонце. Небо було чисте і патріоти двірники-бомжі сиділи по двірницьку кімнатах і в'язали картон, інші пляшки укладали, а треті м'яли алюмінієві банки з-під коктейлів і пива. І все б нічого, але в однієї з дворницких жител, стояли два уазика з синіми маяками і «батьки» виводили з дверей і «упаковували» в наручниках жінку і двох хлопців, одягнених в двірницькі жилетки, в народі звані – жовтками. Місцеві мешканці ще не розуміли причину арешту, адже ця трійця сумлінно рилася в смітниках, та й двори прибирало щодня. У кожного був свій інвентар, до якого вже і руки звикли, а це: мітла, савок і мішок у кожного помічені. Ці інструменти були для них, як оберіг або амулет, як будинок або дача для домашнього. І, не дай Бог, що хтось візьме чужий. Все, смерть. Кранти. Але з'явилася у цій трійці раніше до того, що сталося і четверта мадам Пухлина. І понеслося.

Добою раніше. На передодні вранці встала мадам Пухлина перша і вирішила проявити альтернативу, зробити корисну справу і прибрати територію, поки всі сплять з бурхливої п'янки, чи то пак, прописки в сімейку. Всі члени цієї «банди» були неодноразово судимі. За браком свого, вона взяла чужий інвентар, розраховуючи, що, мовляв, всі свої?! Йде, значить, мете, недопалки збирає, фантики всякі прибирає і не гребує, в урнах дивиться щось путнє і по шляху збирає розкидане сміття навколо Пухта і бачків. Пол території вже прибрала і раптом бачить, як на іншій стороні дороги мужик з бабою жорстко розбираються.

– – скандалів. – подумала мадам Пухлина і приступила далі до прибирання території. Сварка загострилася і чути вже були голоси, як раптом дама заридала, та так голосно, що луна прогриміла по дворах. Мадам Пухлина підняла очі і побачила, що цей мужик по-хамськи шльопає даму по щоках. Перехожі не звертають уваги, але затятих зечкі-злодійка курячих яєць і курей в минулому, в особливо великих розмірах, що було додано керівництвом птахофабрики до двох яєць, нею взятими на закусь, на прохання вантажника-співмешканця, що зафіксувала відеокамера охорони даного підприємства. Чи не витримала і пустилася з мітлою через дорогу. Машини в подиві поступалися їй дорогу, як божевільною. Вона, не звертаючи уваги на сигналячих іномарки, вбігла на тротуар і як шуліка з небес, налетіла на мужика, хлестая його по пиці засратой мітлою, від якої відлетіло собаче лайно по сторонам. Дама в подиві витріщила очі і, прикривши долоньками рот, шалено засміялася. Раптом нізвідки не візьмись. Раптом, нізвідки не візьмись, з'явилися три міліціонера і одразу взялися мадам Пухлина відтягати. Та орала:

– – Цей хам, бив даму!!

– – Заспокойтеся, заспокойтеся! – вежліво просив сержант міліції. – Нікто нікого не бив. Он, подивіться туди. – вдалі виднілася кінокамера і укомплектована знімальна група.

– Це фільм знімають комедійний детектив-блокбастер! – добавіл другий мент.

– – Хе хе хе!!! – заржал третій. – І скандал понарошку! Хю Хю Хю!!! І бійка!

Пухлина розсудливою і чогось, пробурмотів, скоса подивилася на артистів, після перевела погляд на ментів, взяла віник і дурна пішла по ту сторону вулиці Фурштатская.

А в цей час в кандейке, де раніше спали гоп компанія, а нині прокинувшись з похмелюгі двірники, побачили, що один з инвентарей відсутня або пропав, виростив ноги і втік, стали готувати змову викриття злодійки або її ніг. Здавши залишилися з учорашнього уїк-енду пляшки, вони набрали засіб для чищення під назвою «Сніжинка» і, розбавивши її водою з унітазу, через відсутність кранової, в зв'язку з ремонтом трубопроводу, потихеньку приступили попивати, закушуючи недоїдками салату, піднятого вчора зі сміттєвого контейнера під назвою – Пухта і сильно кислого.

Наближався полудень. Мадам Пухлина насвистуючи свою каторжанські девчачью пісню, поверталася в кандейку, несучи, в одній руці – інвентар, а в іншій – мішок з набраними банками алюмінієвими з-під пива і пляшками. Ні про що не думаючи і не підозрюючи, вона відкрила двері і зробила крок у всередину кандейке, назустріч своїй долі…

На початку її зустріли косими поглядами.

– -Ну що? – начала концерт жахів, чорна вдова, яка в минулому, вбила своїх трьох чоловіків, від сиділа в зоні для вбивць 15 років і по імені Кампучія, а за національністю – килимчики і без передніх зубів.

– – Що? – іспугано злегка і дивуючись, запитала мадам Пухлина і поставила інвентар на місце.

– -Що що? – добавіл більш жорстко її коханець на прізвисько – Баламут з формою відкритого туберкульозу. – У жопу хуй, що не гаряче??

– – Я, – догадиваясь причину наїзду, вимовила мадам Пухлина. – Я прибирала територію.

– -І як? – спросіл третій персонаж цієї комічної драми, фраєр на прізвисько – Лис.

– -Все чисто?! – заявіла вона.

– – А нам похрену!! – заорала Кампучія. Йміть тобою належить, чи не тобою буде взято, ти це на параші в зоні не засвоїла, а, ссука??

І понеслося: спочатку її страшно побили і іспіналі в тру ноги і кулака. Після вхід пішли предмети: три градусника, зламаних в її порожнині рота, два удари обухом сокири по тім'ячку, жорстокі порізи трояндочкою від розбитої пляшки очей і щік, сім ножових ран по тілу ножем, розбивання пивних, нею принесених, пляшок молотком, які заштовхують в початку в непристойні місця інтиму. І при цьому встигаючи виспівувати «сніжинку» і робити тости. Зрештою, після задушення, бездиханне тіло потягли в Пухта, але зустрівся сусід і в таємниці викликав міліцію і швидку медичну допомогу.

Ці до ранку допитували кулаками причину розбою і на ранок відвезли в СІЗО, а мадам Пухлина відкачали лікарі. Ходить зараз по району метро Чернишевського, свистить, говорить з богами і страшно багато п'є. Живуча виявилася подруга двірників суворих. А в інший кандейке взагалі за зухвале зґвалтування домашньої жінки-матері, її сини молотками і ножами покарали двірників та так, що у одного ажно очей виліз, а іншого на пір'я посадили, інші відбулися ударами молотка по голові. І сталося це в новорічну ніч, але це вже інша пісня Содому і Гоморра…

У цьому убогому бомжатнику, будинку для бездомних, на Синопській набережній 26, під назвою РБОО «нічліжка» проживали, не тільки кримінальники-нулики, чукча і три хохла, тобто, жителі з Донецької області. Решта українців – це бандерівці-фашисти, а й жила два ченці Православної церкви, яким вже набридло вірити в Бога, і вони вирішили зробити собі літні канікули від, даного ними обіду слухняності і заборони деяких мирських спокус, дотримуючись, зрозуміло, головний обід безшлюбності, даного при постригу. Звичайно, вони, в таємниці від інших ночами, копирсалися пальцями один в одного в жопе, і, по всій видимості, вони не потребували скасування цього обіду, через не стояння деяких стоячих частин тіла, в районі паху. Втікши з монастиря Олександро-Невської лаври, міста Санкт-Петербурга, вони свідомо забули всі статутні закони і підкорилися мирському беззаконню: курили, бухали, матюкалися і, врешті-решт, після цього перед сном, каялися своєму Господу. Звичайно, їх можна було зрозуміти, адже батько Серафим, вже монашествовал років двадцять, з незапам'ятних радянських часів і навіть сидів у зоні, для кримінальників, за релігійні переконання. А батько Фіона, служив на терені святому по менше – років дванадцять, але постриг отримав лише недавно і від цього навіженого ченця Серафима, з Києво-Печерської Лаври, від куди його посадили ще в совдепії і у нього почалися поневіряння по монастирях і церквах. Як Серафим неодноразово говорив, що його душа давно вже на небесах, а ось плоть все не вгамуватися і не здохне. І він чекав цієї години щовечора, молячись перед сном. Їх Бог мабуть теж розумів, що вони не залізні, адже основний обід безшлюбності вони шанували, виконували, не приступаючи його і взагалі не звертаючи уваги на жінок, як на інтим. А гроші у них водилися без праці і так само зникали, як і приходили.

В «нічліжки» у них відразу з'явилися багато лже друзів-товаришів по чарці, і ченці по неволі стали, свого роду, годувальниками деяких дармоїдів-блатних, які раз у раз поневолювали інвалідів і людей похилого віку свого поверху, а також до них прирівнювалися і безпорадні бідолахи жебраки, своєї щоденної мздой. Але ченці поступово зметикували цю халяву з їхнього боку і вирішили змінити коло спілкування і місце ночеванія, вдавшись до звернення до мене і нічлігу в підвалі гуртожитку Семінарії Олександро-Невської лаври, де колись навчався і Алексашка Невзоров. Я тоді ще не втратив навички і досвід вуличної бійки і користувався серед блатних особливим авторитетом. Мене називали без баштовим і сперечатися часом не вирішувалися. Коротше кажучи, зі мною не зв'язувалися і я, вислухавши Серафима і Фіону, які знали про моє авторитеті реально, а не за чутками, з приводу спілкування і заробітку, завбачливо погодився. Суть полягала в тому, що я був свого роду гаманець-охоронець. Вони, в облаченні підрясника, заходили в будь-який магазині пропонували помолитися за здоров'я рідних, напередодні, нібито, від'їжджаючи в якісь Псковські печери. Одне ім'я коштувало знову в сумі двадцяти рубльов. Гроші передавалися мені, а квитки, взяті в Казанському соборі, спалювалися під їх молебень. Я був, на відміну від них, одягнений в цивільний одяг, але з бородою. Це робилося на випадок, якщо менти хапнути нас, то я за типом лівий, а у них в наявність не копійки. І все йшло чудово. В день ми «рубали», тобто, отримували просто так, не по одній тисячі рублів і після роботи бродили по шинках, де розливали по сто грам, нажіраясь до свинячого виду. І брели до себе в келію, семінарської общаги, при Олександро-Невської лаври, ситі і п'яні, задоволені і втомлені, від пройдених дня, але дорога додому була і небезпечна, і важка. Прокидалися по-різному, бувало і в витверезнику. І ось знову нас везуть уже добряче п'яних в відділення міліції. Фіона зовсім очі посоловіли. Свиду він був худорлявий, дуже добрий, начитаний і наївний. Вираз обличчя, особливо п'яного, схоже на лик тупорилого барана з косими очима. Серафим, навпаки, був косоокий і жирний, як свиня, жадібний і хитрий. Постійно доводилося його обшукувати, аж до анального отвору, де ховають зазвичай героїн, кокаїн і травичку. Правда в анальний отвір лазив батько Фіона, він же і був ініціатором обшуку всіх по черзі, зрозуміло, крім мене, адже гроші були у мене, та й міг я врізати по сопатке або по печінці, для довіри і віри в моє слова, тому вони завжди вірили в мою конкретність. І після виявлення грошових купюр, отець Серафим каявся і просив вибачення, стаючи на коліна, здивовано дивуючись, як вони туди закотилися, бурмочучи:

– – А як же вони туди замоталися?

Доставивши нас в чергове відділення міліції, черговий наказав закрити нашу банду в мавпятник, де вже вялілісь два туркмена і вошивий, смердючий, бездомний чмо, одягнений в зимову, хоча спека за бортом була плюс тридцять, а він ще й в зимовій шапці. І каже без попиту, що з риболовлі, мовляв, вранці холодно, а сам чеше то лопатки, то сідниця, то шию, то пахву, то підошву, не знімаючи черевик, то пах і інші місця. І це правда.

Фіону ми завели в клітку пахви і поклали на лаву очікування. Той звільнився на спину і захропів, відкривши рот по саме не хочу, від куди витікала повільно слина і плуталася, сповиваючи волосного бороди і вусів. Присівши на слиз мухи липли, як до отруйної липучці від москітів. Серафим подрёмивал сидячи. А я намагався залишки грошей заховати в підошву, там у мене був вбудований гаманець-тайник. Несподівано решітка відчинилися і в усередину зайшов самий здоровий, напевно, з усього ГУВС, андроїд з автоматом на плечі. Він повільно, поїдаючи очима, оглянув Чмиря, потім, як орел кинув погляд на азіатських близнюків різного віку, ті аж прилипли від погляду охоронця до стіни, розкривши очні вузькі прощеліни до п'яти рублевої монети, обізвав зіницями нас і зупинив погляд на сплячому Фионе, у якого на той час в коло рота вже кружляв рій мух, нагадуючи воронку смерчу. Серафим відкрив ліве око і промовив:

– – Командир, добий його! – І сиділи за барною стійкою чергові, бризкаючи не вихована слиною в коло, за сміялися. Жлоб в бронежилеті холоднокровно, скриплячи кістками шийного хребця, повернув голову, не рушаючи з місця і фальцетом, тобто, голосом, як у маленької дівчинки, суворо підірвав:

– – Ти, розумник, з речами на вихід.., Швидко!!

Серафим повільно похитав головою, щоб своїми зіницями вловити погляд охоронця порядку, повільно підвівся і вийшов з накопичувача.

– – ПІБ. – спросіл черговий.

– – Я?! Батько Серафим! – гордо відповів старий чернець і погладив бородищу свою.

– – Я сказав, ПІБ!! – наехал черговий. – ілі в камеру підеш на три доби.

– – Бидло Сергій Байтулеуовіч. – оскорблённо назвав своє ім'я мирське Серафим. – прокляну. – прошіпел він.

– – Що?? – переспросіл мент.

– – Кажу, що це ім'я я носив давно, до постригу і прийняття обіду безшлюбності. – заявіл він і знову прошипів. – Прокляну.

– – Я тобі щас кийком поміж ніг заїду. – рикнул другий, стоїть по зади батька святого. – Правільно, зараз же вже ніч?!

– – Вранці – Бидло, а ввечері.. – дополніл поруч сидить.

– – Це не так, я в вірі вже двадцять рочків. – занил, як дитина у якого забирають льодяник.

– – Чуєш, Серафим, він же – Бидло..

– – Він же Чикатило. – перебів, додав здоровий мент.

– – А ти мощі свого тёскі бачив?

– – Так, о, начальницький!

– -Ось як! – дежурний за посміхався. – І кістка вкрав? принесення засміялися. – І приїхав до Пітера її побаще продати?! – гогот посилився.

– – Чи не богохульство, антихрист, Ірод царя небесного, а то я вас усіх прокляну!!!! – випучіл очі Серафим і ненавмисно по-старечому пернул.

– – А ось пердеть тут не треба. – заметіл черговий.

– – Так це він так проклинає. – добавіл стоїть по зади мент. Серафим ще більше розкрив свої розкосі очі, зіниці яких були: один – темно-зелений, а інший – світло-коричневий.

– – А хочеш, я тебе щас прокляну? – спросіл здоровий з автоматом. – короче, будеш геть, парашу в сараї у нас у відділі щас чистити.