Олександр Довженко
Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Оглавление
Т. М. Панасенко. Олександр Довженко
Талант і краса
Родина
Навчання
Варвара
Пошуки
За кордоном
Художник
Кіномистецтво. Перші кроки
Шедеври
Зустріч
Юлія чи «Юлька»?
«Земля»
Звукове кіно
Заслання? Втеча? Порятунок?
На Далекому Сході. «Аероград»
«Український Чапаєв»
Визволення
Війна
Щоденник
Харків
«Україна в огні»
Останні роки війни
«Мічурін»
Подальша робота
В Україні
«Я не геній…»
Останній рік. Неповернення
Отрывок из книги
Протягом 1942—1956 років митець працював над невеликою кіноповістю «Зачарована Десна». Цей автобіографічний твір, розпочатий у найлютіші роки війни, словами самого Майстра розповідає про його дитинство, родину, рідне село, працьовитих і талановитих людей, які оточували малого Сашка. Це чарівна, чиста, захоплююча розповідь про світ, який формував світогляд майбутнього художника. Мабуть, недаремно Олександр Петрович так довго працював над цим твором, шліфуючи кожне слово, вдосконалюючи кожний образ, зображуючи неповторну красу дитячого світосприйняття.
Олександр Довженко народився у селі Сосниця Чернігівської губернії, точніше, на його околиці, яку називали В’юнище. Це сталося 10 вересня 1894 року в багатодітній селянській родині. У метричній книзі Соборно-Троїцької церкви записано: «Рождение: 29 августа; крещение: 30 августа; звание, имя и фамилия родителей и какого вероисповедания: сосницкий казак Петр Семенович Довженко и законная жена его Дария Ермолаевна; оба православного вероисповедания; имена родившихся детей: Александр». Рід Довженків був давній і славився довгожителями: прабаба письменника прожила понад сто років, дід помер столітнім. Може, якби доля не била Олександра Петровича постійно й немилосердно, він теж дожив би до такого поважного віку. Дослідники біографії Олександра Петровича стверджують, що предки Довженка прибули в Сосницю з Полтавщини. Найдавнішого предка письменника звали Карпом. А у 80-х роках ХІХ ст. була навіть вулиця, що мала назву Довженкова – за прізвищем роду. Дід Семен за молодих років чумакував («…Мій покійний найдобріший дід Семен Тарасович, колишній чумак, чесний і незлобливий. Від нього у мене в картинах завжди з любов’ю написані образи дідів. Це теплота дитинства»).
.....
Назар Терентійович багатозначно підніс угору вказівний палець правої руки:
– Ти ж не забувай!
.....