Читать книгу Повернення - Тамара Альохіна - Страница 2

1

Майстерня в будинку Пітера Ластмана в Амстердамі. Учні за мольбертами. Заскакує Ян.

Алларт. Дізнався?

Ян. Про все довідався!

Рембрандт. Розказуй швидше!

Ян. Дайте передихнути!

Хендрик. Не муч, Яне.

Ян. Ну, картина така: Віченцо сказав, що вчитель запросив… прачку Рінске.

Алларт (розчаровано). Цю товсту стару потвору?

Рембрандт. І з неї ми будемо писати красуню Сусанну?

Всі. Ти брешеш, Яне, обдурюєш нас?!

Ян. Навіщо це мені? Віченцо сказав, що молоді натурниці дорого коштують. А для вас, телепнів, і така підійде!

Алларт, Так сказав Віченцо?

Ян. Ні, це я сказав, відчепіться!

Алларт, Що значить відчепіться?

Ян. А то і означає: наступного разу самі все дізнавайтесь.

Рембрандт. Гаразд, не ображайся, друже!

Хендрик. Вчора привів цього старого жебрака, примусив писати Сатира, а сьогодні ще краще!

Алларт (наслідуючи Ластману). Хіба ви забули: художник має не просто відображати натуру зі всіма її непривабливими виявами, а й облагороджувати її!

Ян. Тихіше! Вони йдуть!

Ластман (заходить, з ним натурниця Рінске). Ось твоє місце, Рінске.

Рінске. Еге ж, добре, ваша милосте.

Ластман. Нагадайте нам, будь ласка, Алларте, сюжет.

Алларт. Сусанна – вишукана молода дама, цнотлива дружина…

Рембрандт (Хендрику). Це Рінске молода і вишукана?

Ластман. Майте терпіння вислухати до кінця, Рембрандте!

Рембрандт. Я Слухаю.

Ластман. Продовжуйте, мій друже.

Алларт. Я продовжую. Три старих (з недобрими намірами) підкрались за нею. Сусанна хоче ступити у воду, але раптом помічає їх. Вона перелякана.

Ластман. Рінске, ти чуєш: ти перелякана?!

Рінске (озираючись). Так, Ваша милосте! І що ж я маю робити?

Ластман. Хапай сукню, прикрийся нею. Тобі жахливо стає лише від думки, що тебе можуть побачити оголеною.

Учні хихикають.

Ластман (підходить до мольберта Хендрика, підправляє малюнок). Ось так буде краще.

Хендрик. Дякую Вам, учителю.

Ластман (підходить до Лівенса). Яне, ти так захопився зображенням жіночих принад, що забув про пропорції. (Вказує па недоліки.)

Ян. Ви маєте рацію, учителю.

Ластман. Твоя Сусанна чудова, Алларте, поклади малюнок у папку, треба виконати цю роботу олією.

Алларт (радісно). Олійними фарбами?!

Ластман. Ми зможемо перетворити її і в Діану, яка купається, і в Псіхею. Це буде красиво в кольорі. (Підходить до Рембрандта, дивиться на його малюнок. Ледь стримуючись, робить крок назад, підходить до моделі і удавано ласкаво говорить.) Дякую, Рінске, на сьогодні досить. Гроші отримаєш у Віченцо.

Рінске. Дуже вдячна, пане Ластман.

Ластман. Іди, ступай!

Ластман (повільно повертається до мольберта Рембрандта). Значить, на твою думку, так виглядала Сусанна?

Рембрандт (розгублено). Я не думав про це…

Ластман. Зрозумій же, нарешті, художник покликаний облагороджувати натуру.

Рембрандт. Я вже чув це не раз!

Ластман. Так, саме так! Для таких, як ти, я повторюватиму це знову і знову! (Бачачи, як скипів Рембрандт, стискаючи кулаки, пом'якшується.) Зосередься і підправ.

Рембрандт. Ну і нехай! (Зриває малюнок і починає його жмакати.)

Ластман (вириває у нього аркуш). Негайно віддай! Ти не маєш права нічого знищувати! (Звертаючись до решти учнів і намагаючись уникнути очей Рембрандта) Все, що створено в цій майстерні, за законом гільдії Святого Луки, належить мені!

Рембрандт (з викликом). Але ж вам не подобається, як я працюю?!

Ян (підходить до Рембрандта, обіймає його за плечі). Рембрандт, не гарячкуй.

Ластман (роздратовано). А це не має значення! (Дзвонить дзвіночком).

Віченцо (заходить). Слухаю, господарю?

Ластман. Ти розрахувався з Рінске?

Віченцо. Як наказували, ваша милосте.

Ластман. А як там…

Віченцо (прислужливо). Вечеря?

Ластман. Так, так, вечеря?

Віченцо. Готова, ваша милосте!

Ластман (до учнів). Йдіть! Не забудьте ретельно вмитися і вчасно з'явитися до столу. (Всі виходять. Ластман розпрямляє малюнок на столі, кладе його в папку і інстинктивно витирає руки носовою хусткою.)

Слуга (заходить). Доктор Ніколас Пітерс – до Вашої милості.

Ластман. Клич, запрошуй!

Тюльп. Добрий вечір, Пітере.

Ластман. Хотілося б, щоб він справді був добрим.

Тюльп. Я приніс гарні новини: судячи з усього, епідемія сходить нанівець.

Ластман. Слава богу!

Тюльп. А що у вас трапилось?

Ластман. У нас своя чума завелась.

Тюльп. Не жартуйте так, Пітере. Дайте-но мені ваш пульс? (Хитає головою.) Мікстуру вживаєте регулярно?

Ластман (зітхає). Приймаю.

Тюльп. От і добре. Ну, тепер розповідайте?

Ластман. Мій новий учень – Рембрандт ван Рейн… (Пауза).

Тюльп. Син мірошника з Лейдена?

Ластман. Так, так, цей син мірошника виводить мене з себе. Уявіть, Ніколасе, на днях приводжу до студії бродягу, старого, з абсолютного соціального дна, пропоную відобразити його Сатиром, Рембрандт подає його таким собі мучеником. Сьогодні ставлю перед ними Рінске, прошу намалювати Сусанну. І ось. (Простягає пожмаканий аркуш доктору, але потім змінює, своє рішення.) Але спершу погляньте на малюнок Алларта.

Тюльп. Так. це захоплююче!

Ластман. А це шедевр Рембрандта.

Тюльп. Ну що ж…

Ластман. Огидно, грубо…

Тюльп (розглядає малюнок). Так, грубувато, але ж дуже схоже. Я можу це взяти собі?

Ластман. Буду радий!

Тюльп (розглядаючи обидва малюнки). Не забувайте, Пітере, Алларт виріс у шовках і оксамиті… Проте цей син мірошника, цей Рембрандт, дуже самобутній! Із нього буде толк!

Ластман (розводить руками). Так, не знаю, не знаю… Боюсь, мені доведеться з ним розпрощатися. Нехай повертається у свій Лейден!

2

На сцені сарай-майстерня у Лейдені. Рембрандт стоїть біля мольберта, на плечах у нього розірваний мішок. Поруч – Ян Лівенс.

Лівенс (читає Біблію). «Раптом постав перед ними Ангел Господній, і слава Божа осяяла їх; і злякалися страхом великим. І сказав їм Ангел: не бійтеся: я сповіщаю вам велику радість, яка буде для всіх людей: бо незабаром народиться вам у місті Давидовім Спаситель, який є Христос Господь».

Рембрандт. Я знаю, як передати це сяйво. Заграва вихоплює із пітьми Ангела. А ось ілюзію того, що він летить…

Лівенс. Мені здається, ілюзію польоту може створити вбрання. Пам'ятаєш, як навчав нас Ластман.

Рембрандт (владно). Ні, вбрання лише підсилює її. а ілюзію повинне викликати саме тіло ангела.

В сарай зненацька вривається Андріан.

Адріан. Рембрандт, мені терміново потрібне п’ять-шість мішків.

Рембрандт. Що? Звідки у мене мішки. Хіба ти не бачиш: я працюю.

Адріан. Працюєш? Поки ти займаєшся своїм малярством, я падаю з ніг на млині. (Заглядає по всіх кутках) Але ж я бачив тут мішки!

Рембрандт (з викликом). Ми порвали їх на ганчірки…

Лівенс (примирливо). Витираємо пензлі.

Адріан. Чудесно! Ми втрачаємо клієнтів, а тобі хоч би що.

Рембрандт. На млині я працюю не менше ніж ти, а що до мішків, то ти міг би потурбуватися завчасно.

Адріан. Ну що ж, я скажу батькові, що солод насипати нема в що. Пропадай воно все пропадом! Тільки ось на що ти сам будеш жити? Ти…

Рембрандт (гнівно). Що? Говори!

Лівенс. Не варто вам сваритися…

Рембрандт. Ні, хай Адріан скаже …

Адріан. Я скажу: університет ти кинув, від Пітера Ластмана втік! І чого досяг? Поглянь, на себе – ти схожий на бурлака!

Рембрандт (кидається на нього з кулаками). Іди геть!

Лівенс стає між братами.

Лівенс. Охолонь Рембрандте, Андріан по-своєму має рацію, ти знаєш це. Тобі справді дістався найбільший шматок сімейного пирога.

Андріан. Та що з ним говорити! (Виходить.)

Рембрандт. Зрозумій, Яне, мені й так нудно. Та хіба я, як блудний син, промотав спадщину і повернувся злидарем у батьківську оселю? Я багато чого досяг за ці роки (показує на свої картини).