Читать книгу Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко - Страница 8
1839–1841
Гайдамаки
Інтродукція
ОглавлениеБула колись Шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою… Було колись…
Та що не минає?
Було шляхта, знай, чваниться,
День і ніч гуляє
Та королем коверзує…
Не кажу Степаном
Або Яном Собієським:
Ті два незвичайні —
А іншими. Небораки
Мовчки панували.
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіде мовчали,
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхетство
Навісне гукає.
«Nie pozwalam! Nie pozwalam!» —
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запанував над ляхами
Понятовський жвавий.
Запановав та й думав шляхту
Приборкать трошки… Не зумів!
Добра хотів, як дітям мати,
А може й ще чого хотів.
Єдине слово «nie pozwalam»
У шляхти думав одібрать,
А потім!.. Польща запалала,
Панки сказилися… Кричать:
«Гонору слово, дарма праця!
Поганець, наймит москаля!»
На ґвалт Пулавського і Паца
Встає шляхетськая земля,
І разом сто конфедерацій.
Розбрілись конфедерати
По Польщі, Волині,
По Литві, по Молдаванах
І по Україні;
Розбрілися та й забули
Волю рятувати,
Полигалися з жидами
Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували,
Церквами топили…
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили.