Отрывок из книги
Задум роману[1] «На твердій землі»[2] (1967) зродився у письменника ще на початку 60-х років ХХ століття. У центрі оповіді – молоді українці-емігранти, котрі намагаються «врости» в ґрунт нової Вітчизни і відшукати тут своє щастя. Важливим чинником складного процесу розміщення-розбудовування-упорядкування власного простору була переконаність кожного з них у тому, що він неодмінно тут приживеться. Улас Самчук розгортає в романі цілісну концепцію «дому-гнізда», у якій центральними є поняття «врослості», «закоріненості»: «В зарисах будови таїться містика людського серця, вибухова сила душі, напруженість м’язів, це нарешті філософія безконечного видозмінного пульсування таємничих законів, що приковують нас до землі на самому дні атмосфери. Ми, як поліпи, прилипаємо до тіла планети, вгризаємося в її твердінь, обкладаємось мурами, стінами, дахами, щоб пристосуватись велінню стихій в ворожості протидіяння. Разом з домом виростає в нас і біля нас безпека, сила, твердість, оборонна наснага».
Дім віддзеркалював усе ще існуючу досконалість земної дійсності, на «острівці» якої людина могла опертися у своїх спробах зайняти гідне місце. Відтак письменник ще від самого початку запрограмував головного героя Павла Даниліва на збереження свого космічного Храму і людського Дому, адже проєктування власного мешкання – це ще одне свідчення готовності особистості продовжувати пошуки чогось особливо важливого в житті.
.....
– Фу! – вирвалось у мене. – Чи ви будете тут ще завтра?
Вона подумала і відповіла:
.....
