Оглавление
Валентин Чемерис. Тарас Шевченко: сто днів кохання
Частина перша. Ранок
«Ми вкупочці колись росли, маленькими собі любились…»
Полетіла б я до тебе та крилець не маю: Феодосія
Втеча з Варшави, або Дуня, чорноброва Гусіковська з далекої чужини
Сошенко, посланий долею, та Амалия, послана бісом (Але ж він саме з нею спізнав ту любов, що зветься… Так, так – сексуальною)
Янгол з гусячими крилами
Жінок (як і дівчат) він знав і далебі інших… Про красуню, яка дурила голови всім, хто потрапляв у її зачароване коло
То що ж воно таке – любов?
То хто ж їм послав Амалію?
…Та целомудріє хранила, та страх боялася гріха. «Дорога кумася»
Частина друга. Я любила Шевченка
Із записок таємного наглядача за Шевченком
Так, це я – княжна Варвара
І блакитнів Петрів батіг, і деревій білів…
І тамбовський Левко покохав дочку малоросійського генерал-губернатора…
Таємний агент імперії повідомляє…
Якось в минулому році, в липні… «Таж збирається сильна гроза, гляньте на небо…»
А звів мене з ним Капніст, грек, що став українцем, той Альоша, «котрий увесь – серце»
Запам'ятайте це ім'я, дорогий учителю, воно належить до мого зоряного неба
І плакала від щастя
Я потай… почала ревнощі через перевагу, яку він віддавав Глафірі…
Товариство мочемордів Віктора Закревського
І мама винесла мені суворий вердикт: «безсоромна!»
Якщо не дружиною, то я хотіла б йому бути матір'ю
Частина третя. Полудень
Хоч і легенди, але, можливо, правдиві: Анна Закревська з Березової Рудки
Мов опеньок засушений, тонка, довгонога, або Олександра Федорівна, ще одна жінка в житті Шевченка
«…По милости либеральной свиньи, годной только на сало»
І море пішло геть…
«Брожу понад Аралом…»
Агата Ускова, або Любов, що зветься іменем давньогрецького філософа Платона
Частина четверта. «У вас, батько і матко, є товар, а я купець – віддайте мені Катрусю»
Лист без відповіді, або В якому вигляді снилася Шевченку Катруся Піунова
Частина п’ята …На поетичній Михайловій горі, де були такі чарівні діброви
Частина шоста. Для чого юній дівчині дід у чоловіки: Харита – часів Шевченка. І Харити наших днів
Частина сьома «Послушай тара твоеими записками издесь никто не нужаеца…» Ликера
«Для дівчат, хоч і простих, але з самостійними помислами і схильностями, ніякий геній не заступить молодості…»
І була одна – з одинадцяти
Частина восьма. І знову до нього почала приходити Варвара Рєпніна…
І почалось у них «німе кохання»
«…Якби я бачила з його боку любов»
«Страшна» клятва Віктора Забіли: «Щоб ти цілий день не пив горілки!..»
Вам потрібні радості невидимі і вічні, які здобуваються тільки через злиття з самим спасителем в його безконечній любові
Святий їх знає, де вони поділись…
…Її прекрасная добра душа мене частенько навідує в неволі
Полум'я любові, що горить перед моїми очима, убиває мене і пече мене…
«Обережно – привиди»
Частина дев’ята … І вісімдесят дівчат-канівчанок
Одарочка, як теє сонечко яснеє, освітило мої очі…
А був же парубком хоч куди
І день той наближався невідворотно: 26 лютого
Зі спогадів очевидців про останній день життя Тараса Григоровича Шевченка
«Батьку Тарасе! Ти від'їжджаєш на Україну…»
…І вісімдесят дівчат-канівчанок
…І вишила півня на весільному рушникові, якому так і не судилося стати весільним
Епілог-1. «…Нехай хоч раз поплачу веселими сльозами»
Під тим теренцем стоїть дівка з молодцем…
У моринцях на Копіївщині…
І вигулькне тобі куточок Швейцарії…
Ні хати, ні дружини, ні діток йому не випало
А нова панщина Енгельгардтам і не снилася…
Літня дача Павла Енгельгардта
Напиши мені, та по-своєму…
Епілог-2. Щастя, послане по смерті…
І єдина його, але безсмертна любов
Отрывок из книги
«Чому дороги наші не зійшлися?» – співають Лілія Сандулеса та Іво Бобул, і пісня їхня щемно відлунює не в одній зворушеній душі, яка, напевно, теж не знаходить відповіді. Справді, чому?
Але хто відповість, чому – як тоді, так і тепер? І завтра-позавтра… Що вдієш – це вічна тема людства.
.....
У таких умовах виник романтичний напрям української літератури дошевченківського періоду, яка живилася подіями народного життя й надихалася ідеями національного відродження. Євген Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII ст. в «Баснях Харьковских» Григорія Сковороди та в російських байках Івана Крилова. Гребінка творчо переусвідомив здобутки попередників у жанрі байки та надав їм ширшого жанрового звучання, ввівши в них українські реалії та думки, що відображали світогляд українського селянина. У байках Гребінки викрито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався казати сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, протиставляється хижакам і гнобителям, багатіям, крутіям, здирникам, чинодралам. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії, де судді, Ведмеді та Вовки, за доносом Лисиці готові розтерзати жертву, бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Вола за скоєні злочини «справедливий» суд постановив «четвертувать і м’ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать».
У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу. Євген Гребінка успішно виступав і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648–1654 років. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 60 – 70-х років. Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М. Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія та Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Гребінка звертався й до злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві. Недарма його роман «Доктор» майже по півстоліттю після смерті Гребінки А. Чехов називав серед найкращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання. Велику популярність у другій половині XIX століття мали також повісті Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», в яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей у тогочасному суспільстві. Окремою, а може, з сьогоднішнього погляду, найяскравішою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Найкращі з-поміж українських поетичних мініатюр – «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А російський романс на слова Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Гребінці ще й світову славу. В історії української культури Гребінка залишився навічно ще й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати «Кобзар» 1840 року.
.....
