Сто днів. Левіафан (збірник)

Сто днів. Левіафан (збірник)
Автор книги:     Оценка: 0.0     Голосов: 0     Отзывов: 0 187,5 руб.     (2,77$) Читать книгу Купить и скачать книгу Купить бумажную версию Электронная книга Жанр: Зарубежная образовательная литература Правообладатель: Фолио Дата публикации, год издания: 1935 Дата добавления в каталог КнигаЛит: ISBN: 978-966-03-7465-2 Скачать фрагмент в формате   fb2   fb2.zip Возрастное ограничение: 16+ Оглавление Фрагмент

Описание книги

Йозеф Рот (1894, Броди, Галичина – 1939, Париж) – австрійський письменник і журналіст, один з найвизначніших німецькомовних авторів першої половини ХХ століття, чиї твори увійшли до скарбниці світової літератури. Більшість його романів екранізовано. «Сто днів» (1935) – єдиний історичний твір письменника, де на тлі вбивчого безумства імператора Наполеона I подано разюче зображення трагедії малої людини, – а водночас і цілого покоління! – що беззастережно вірила в проголошені ідеали. «Левіафан» (1940) – один з останніх творів Йозефа Рота, що вийшов друком уже після смерті автора й зображує нині втрачений світ єврейських громад Галичини та Східної Європи.

Оглавление

Йозеф Рот. Сто днів. Левіафан (збірник)

Сто днів

Книга перша. Повернення Великого Імператора

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

XIII

XIV

XV

XVI

XVII

XVIII

XIX

Книга друга. Життя Анжеліни П’єтрі

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

XIII

Книга третя. Крах

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

XIII

Книга четверта. Кінець Малої Анжеліни

I

II

Левіафан

1

2

3

4

5

6

7

8

Отрывок из книги

Із туману виринуло криваво-червоне, скорботне крихітне сонце. А невдовзі знову зникло в холодній сірості ранку. Почався похмурий день. Було двадцяте березня, отже, за день до початку весни. Та весною ще ніде й не пахло. В усій країні не вщухали дощі та бурі, люди мерзли.

У Парижі ще вчора вночі лютувала буря і дощ. А сьогодні після короткого ранкового веселого щебету птахи раптом замовкли. Зі шпарин у бруківці тонкими, огидними і холодними пасмами зміївся туман і знову зволожував каміння, щойно висушене вранішнім вітром, здіймався поміж вербами і каштанами в парках і обабіч алей, змушував здригатися зухвалі бруньки на деревах, проймав дрожем мокрі спини терплячих коней коло нерухомих фіакрів і пригинав до землі дим, який зранку там або там марно намагалися підняти в повітря працьовиті каміни. Тхнуло пожежею, туманом, дощем, вогким одягом, сніговими хмарами, які чекали своєї миті, а передусім градом, що немов завис у повітрі, неприязним вітром, мокрим наскрізь шкіряним реміняччям і огидним смородом каналізаційних труб.

.....

– З Корсики? – запитав імператор. Прізвище було знайоме йому.

– З Аяччо! – прошепотіла жінка.

.....

Подняться наверх