Оглавление
Валентин Чемерис. Це я, званий Чемерисом…
Українські Чемериси – хто вони такі?
І душу бентежить до дна…
Ромоданівським шляхом із Ромен у веселий Поділ…
Планшетка прокурора, або «Kіно приїхало!.. Кіно!..»
«Розташоване на лівому березі нижньої течії річки Xоролу…»
Це я, «…званий Чемерисом»
Прадід Артем, дід Макар, батько Лука
як мій рідний татусь один-єдиний раз у своєму житті «стрибнув у гречку!» І що з того вийшло… (було, й таке було)
«Чи перебували на тимчасово окупованій території?», або Дещо романтична історія про Христину
Хата – пуф-пуф!.. Матка – капут! Гросфатер – капут! Гросмутер – капут! Кіндер – капут!
П’ята зі списку страчених
«Дяді солдатові на фронт. Бийте, дядю, фашистів!» зими сорок третього і сорок четвертого, весна сорок п’ятого
Мабуть я й справді комусь потрібен у цьому світі
Авраам породив Ісака, або Думки на кладовищі…
Як мене ледь було не підвів художник Їжакевич…
Масова страта заїчинських собак
Чого в нас було найбільше – так це Хоролу з очеретом…
Ті, що домовилися з людьми
«Ми підем незламно, нестримно вперед!» Римування-віршування, як воно починалося? Та як я вперше і востаннє у своєму житті був головним редактором
Стоїть гора високая…
Біляки – село на нашій Україні
Біляківські придибенції
Ходить гарбуз по городу…
А рятувався я від материних нагінок у діда з бабою…
«Встановлений державою обов’язковий збір з населення, підприємств, організацій…»
А Вітько Горобець, це ж насправді я – тодішній Валько Чемерис
Любов до Глібова
Ой, смутку мій, ой, смутоньку чубатий!.
Отрывок из книги
Прізвище своє – Чемерис, з великої, звісно, літери, як і пишуться всі прізвища, я вважав всього лише… прізвищем. Його носили всі мої полтавські предки – прадід Артем, дід Макар, батько Лука і я ось ношу, Валентин, їхній правнук, онук і син – глибше своєї генеалогії я не досліджував, бо глибше не збереглося ніяких даних.
А що таке прізвище – зрозуміло за словником. Це – «найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб (у мене – при народженні. – В. Ч.), що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість».
.....
Але чому ж Т. Шевченко двічі на протязі одного запису називає веселоподільського поміщика-поета автором «грязнейших и глупейших стихов»? Виявляється, Аркадій Гаврилович писав еротичні вірші, балансував, як кажуть, на грані порнографії. (А втім, були в нього й порнографічні речі!) Олександр Пушкін, котрий був знайомий з А. Родзянком, називав його у віршах дещо інакше – «намесником Феба и Приапа». Якщо заглянемо до міфологічного словника, то дізнаємось, що Феб – це одне з найменувань Аполлона, бога муз. Що ж до Пріапа, то це – грецький бог садів, полів, захисник стад кіз та овечих отар, покровитель виноробства тощо. Пізніше він став ще й богом чуттєвих насолод, любострастя. Алегорично Пріап – це любострастя, хіть, любовні пристрасті, жага кохання.
Про Баркова можна дізнатися з московської «БСЭ» (т. 4, стор. 249), що Іван Семенович (або Степанович) Барков (1731 чи 1722–1768) – російський поет і перекладач. Сучасники цінували його віршовані переклади сатир Горація і байок Федра. Але знаний він був ще й своїми непристойними віршами, що розходилися у списках.
.....
