Читать книгу Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18 - Валентин Красногоров - Страница 4

Чорна комедія у двох діях

Переклад з російської – Театр-студія «Хочу» Національного університету «Львівська політехніка»

Діють

Спальня Дездемони в замку Отелло, головнокомандуючого на Кіпрі. В глибині сцени ліжко з напівзадертим пологом і балдахіном, ближче до авансцени стіл і кілька стільців. Артисти в костюмах епохи Відродження грають знамениту фінальну сцену шекспірівського шедевру. Вона може здатися дещо довгою для нашої п'єси, але необхідність цього стане очевидною пізніше. Дездемона в красивій нічній сорочці прибирає на ніч перед дзеркалом своє розкішне золотисте волосся. Емілія допомагає їй.

ДЕЗДЕМОНА.

Емілія, боюся мені не заснути,

Передчуття біди мене турбує.

ЕМІЛІЯ.

Ось, тут напій з цілющих трав,

Він принесе вам сон.

ДЕЗДЕМОНА. (П'є)

Спасибі, дорога.

ЕМІЛІЯ.

Прощайте, пані. На добраніч.

Емілія виходить. Входить ОТЕЛЛО.

ОТЕЛЛО.

Чи ви молились на ніч, Дездемоно?

ДЕЗДЕМОНА.

Так, пане мій.

ОТЕЛЛО.

ДЕЗДЕМОНА.

Вбивати ви сказали?

Та ж я нічим не винна перед вами…

ОТЕЛЛО.

Подумай про свої гріхи.

ДЕЗДЕМОНА.

Мої гріхи – любов моя до вас.

ОТЕЛЛО.

Мовчи, ні слова!

ДЕЗДЕМОНА.

Я мовчу. Що сталось?

ОТЕЛЛО.

Ту хустку, що любив я й дав тобі,

Дала ти КАССІО.

ДЕЗДЕМОНА.

О ні, клянусь! Клянусь душею!

ОТЕЛЛО.

ДЕЗДЕМОНА.

ОТЕЛЛО.

Не скаже вже! Заткнули рота!

Вже про це подбав мій чесний ЯГО.

ДЕЗДЕМОНА.

О горе! Наклеп зведено на нього, і я загинула…

ОТЕЛЛО.

Згинь, повіє!..

ДЕЗДЕМОНА.

Убийте завтра, дайте ніч прожити!

ОТЕЛЛО.

Ти ще пручатися?

ДЕЗДЕМОНА.

Хоч півгодини!

ОТЕЛЛО.

Почато справу – нащо відкладати?

ДЕЗДЕМОНА.

Дозвольте прочитать молитву…

ОТЕЛЛО.

Пізно, пізно.

(Душить її.)

ДЕЗДЕМОНА.

ОТЕЛЛО.

Що там за шум? Не вмерла?…

Ще не вмерла?

Хоча й жорстокий, все ж я милосердний,

Не хочу я щоб мучилась ти довго…

(Заколює Дездемону і кидає її за завісу.)

ЕМІЛІЯ. (Вриваючись.)

О генерале добрий, там сталося огидне вбивство.

ДЕЗДЕМОНА.

Ох без вини убито, без вини…

ЕМІЛІЯ.

Мій боже! Хто це скрикнув?

ОТЕЛЛО.

Хтось скрикнув? Де?

ДЕЗДЕМОНА.

Я умираю без вини…

ЕМІЛІЯ.

Це голос пані! Та хто ж вам заподіяв смерть?

На допомогу! Допоможіть!

(Кидається за полог ліжка до Дездемони.)

Дездемона (Слабким голосом, за пологом.)

Безвинно умираю.

ОТЕЛЛО.

Це я її убив.

Вона була невірна, тягалась з КАССІО.

Спитай у свого чоловіка.

Яго перший про це мені сказав,

Бо він людина надто чесна.

ЕМІЛІЯ.

Як поглумилася з кохання підлість!

Мій чоловік сказав вам, що синьйора була невірна?

Входять Яго, Кассіо, Бянка і представник венеціанського дожа ЛЮДОВІКО.

ЛЮДОВІКО

У чому справа, генерале?

ЕМІЛІЯ.

Якщо ти чоловік – падлюку викрий!

Він каже – наклепав ти на дружину,

Сказав, що зрадила вона його.

Я знаю – ти цього не говорив.

ЯГО.

Сказав йому, що думав, і не більше,

Ніж сам він визнав за ймовірну зраду.

А ти язик свій прикуси!

ЕМІЛІЯ.

ОТЕЛЛО.

Чого всі дивитесь? Усе це правда!

ЕМІЛІЯ.

Щоб я її для нього вкрала.

ЯГО.

Ти брешеш, погань!

ЕМІЛІЯ.

Ні, не брешу! Клянуся небом!

ОТЕЛЛО.

Невже громи на небі лиш для того,

Щоб в час грози гриміти?

Нечестивцю!

Отелло намагається заколоти Яго, але Кассіо обеззброює мавра. Яго вбиває Емілію і бігає по сцені, намагаючись втекти. Кассіо і Людовіко хапають Яго і зв'язують йому руки.

ЕМІЛІЯ.

Прошу вас, покладіть мене найближче до синьйори… (Вмирає)

Касіо.

Ви, Льодовіко, як посланник дожа

Розпорядіться, як нам діяти.

Ми всі вам підкоряємося, сеньйоре.

ЛЮДОВІКО

О ти, Отелло! Той, що був колись

Таким героєм, а тепер попався в тенета клятого раба!

Ви з ним змовлялись Кассіо убити?

КАССІО.

Я приводу вам не давав ніколи.

ОТЕЛЛО.

Як, Кассіо, потрапила до вас, ця хустка,

Що належала дружині?

КАССІО.

БЯНКА.

ОТЕЛЛО.

О дурень я! О, дурень!

ЛЮДОВІКО.

ОТЕЛЛО.

ЛЮДОВІКО

Кривавий час!

КАССІО.

Яка душа велична.

Падає на ліжко і вмирає. Людовіко закриває полог. Кінець вистави «Отелло». Завіса, оплески.

Вся трупа виходить на добре зрежисовані поклони. Оплески, квіти, вторинний вихід. Потім актори викликають режисера (він же грає Льодовіко). Нарешті, оплески стихають. Передбачається, що глядачі розходяться, і завіса опускається. Артисти обнімаються, цілуються, вітають один одного. Одним словом, звичайний кінець прем'єрного спектаклю. Всі, крім Отелло і Яго, залишають сцену. Отелло – великий, добродушний, трохи незграбний «ведмідь». Актор, який грає Яго, розумний, холоднокровний.

ОТЕЛЛО. Виконавців головних ролей режисер просив після спектаклю не йти. Тобі передавали?

ЯГО. Так, я знаю. Буде обговорення та фуршет.

ОТЕЛЛО. Краще б тільки фуршет, без обговорення.

ЯГО. Природно. Але хіба наш Льодовіко обійдеться без того, щоб знову нас повчати і наставляти?

ОТЕЛЛО. Хай собі базікає. Ми будемо слухати та їсти. По правді кажучи, я не проти трошки розслабитися. Адже прем'єра! Треба відсвяткувати.

ЯГО. (Хмуро.) А я не проти навіть як слід напитися.

ОТЕЛЛО. Ти чимось засмучений?

ЯГО. Ні, з чого ти взяв?

ОТЕЛЛО. У тебе якесь дивне обличчя.

ЯГО. Нормальне обличчя.

ОТЕЛЛО. Все через неї? (Киває кудись у глиб сцени.)

ЯГО. (З сухим подивом.) Кого ти маєш на увазі?

ОТЕЛЛО. Я запитав просто так.

ЯГО. А я тобі просто так відповів.

Входить Людовіко, режисер вистави. Він вже не дуже молодий. У його мові і манері відчувається звичка розпоряджатися, яку він пом'якшує доброзичливим тоном.

ЛЮДОВІКО. Ну, що ж, друзі, ще раз вітаю з прем'єрою. (Потискує руки акторам.)

ЕМІЛІЯ. (Входячи.) Робочі сцени запитують, чи треба прибирати постіль та інші декорації.

ЛЮДОВІКО. Ні, завтра ми знову граємо «Отелло». Нехай все залишається на місці.

ЕМІЛІЯ. Тоді я скажу, щоб вони йшли додому. (Виходить)

ЛЮДОВІКО. Давайте поговоримо трохи про сьогоднішню виставу.

Під час подальшого діалогу входять Емілія і Бянка, несуть з собою пакети з закускою, пляшки, тарілки та інше, що потрібно для імпровізованого фуршету. Вони розстилають скатертину і починають накривати на стіл.

ЯГО. Може, відкладемо розмови на завтра, а зараз просто вип'ємо?

ЛЮДОВІКО. Завтра ми обговоримо все детально, а зараз я скажу буквально два слова, так би мовити, по гарячих слідах. Все одно наші пані ще не накрили стіл.

ЯГО. Подивіться на Віктора, адже він ледве тримається на ногах від втоми.

ЛЮДОВІКО. Я двадцять разів говорив: поки ви репетируєте, забудьте, що Отелло звати Віктором, Дездемону – Веронікою, а Кассіо – Марком. Ви повинні весь час називати один одного тільки сценічними іменами, щоб повністю вжитися в роль і в спектакль. Це мій метод.

ЯГО. От я й кажу: подивіться на Отелло: він ледве тримається на ногах.

ОТЕЛЛО. Та ні, я нічого.

ЛЮДОВІКО. Ось бачите: він у нас молодцем. До речі, Отелло, ти був сьогодні в ударі. Молодець.

ОТЕЛЛО. (Соромливо.) Спасибі.

ЛЮДОВІКО. Проте, як завжди, тебе захльостує темперамент. Втрачаєш контроль над собою.

ОТЕЛЛО. Я знаю. Мене завжди заносить.

ЯГО. Але, з іншого боку, як же Отелло може бути без темпераменту?

ЛЮДОВІКО. Я знаю, ви з ним друзі, і ти завжди за нього заступаєшся, але зараз він у цього не потребує.

ЯГО. Вибачте, я забув, що обговоренням у нас називається, коли говорите ви один.

ЛЮДОВІКО. До речі, Яго, твоя гра, на жаль, поки що далека від досконалості. Взяти хоча б останню сцену. Ти повинен був нам показати страх викриття, злість за провал ретельно продуманої інтриги, сором від свого вчинку… А що ми побачили? Підстрибування і мляві вигуки? Ти явно думав про щось інше. Треба менше метушитися, більше грати внутрішньо, а не візуально.

ЯГО. У цій сцені я не хотів тягнути ковдру на себе. Адже вся увага глядача має бути віддана ОТЕЛЛО.

ЛЮДОВІКО. Ти не правий! Для мене головний герой цієї п'єси якраз не Отелло, а ЯГО. Згадаймо, з чого починається п'єса. З появи Отелло? Ні. З монологу Дездемони? Ні. Вона відкривається сценою ЯГО. Цю п'єсу завжди грають як трагедію Отелло, але не менш трагічний і ЯГО. Хоробрий, розумний, вірний солдат не може перенести, що його черговий раз обійшли, віддавши пост командувача негру, а посаду заступника якомусь легковажному красивому щиглику Кассіо, тому він й вигадує хитрий план, щоб убити відразу двох зайців: розпалює ревнощі Отелло до Кассіо, з тим щоб їх пересварити і погубити обох. І Яго вступає на шлях, який погубить і його дружину, і Родріго, і Отелло, і Дездемону, і його самого. Для мене це, перш за все, трагедія не ревнощів, а заздрості.

ОТЕЛЛО. (Він, як і Яго, слухав не дуже уважно.) До речі, де Кассіо?

ЯГО. Напевно наш красень роздає біля службового входу автографи прихильницям. Зараз прийде.

ЛЮДОВІКО. Так от, я й кажу: заздрість – ось що рухає світом. Ми не заздримо якому-небудь Рокфеллеру з його мільярдами, тому що ми його не знаємо і він від нас далеко, але заздримо навіть у дрібницях тим, хто з нами поруч. Чому мій товариш по службі отримує на дві копійки більше, хоча я працюю нітрохи не гірше і не менше? Чому у мого сусіда шикарніше помешкання? Чому у мого приятеля краща машина? Ось що не дає нам спокою і штовхає нас на погані вчинки, аби бути першими в своєму оточенні.

ЯГО. Що тут дивного? Ще Цезар сказав: «Краще бути першим на селі, ніж в місті другим».

ОТЕЛЛО. Що стосується мене, я нікому не заздрю. Правда, чужі успіхи мене завжди дуже пригнічують.

ЛЮДОВІКО. Ось до цього я і веду. Ми живемо в час конкуренції. Людина людині ворог. Всі ми інстинктивно побоюємося оточуючих і не довіряємо навіть друзям. Агресія смутно таїться в кожному з нас і раз у раз виплескується назовні. Ось про це і поставлений мій спектакль.

ЯГО. Наш спектакль.

ЛЮДОВІКО. Так-так, звичайно. Наш.

Входить КАССІО. Він гарний, ніжний, легкий і невимушений в спілкуванні.

КАССІО. Я не спізнився?

ЯГО. Ні, ми ще не почали.

ЛЮДОВІКО. Як «не почали»? Ми вже давно обговорюємо спектакль.

ЯГО. (Не без іронії.) Я мав на увазі не обговорення, а фуршет.

ЛЮДОВІКО. Ах, так, вірно. Адже ми зібралися тут, щоб відзначити прем'єру. Дівчата, що там у вас?

БЯНКА. Все готово, можна сідати.

Всі сідають навколо столу. Людовіко з келихом тримає слово.

ЛЮДОВІКО. Ну що ж, друзі, вип'ємо за успіх вистави і побажаємо їй довгого життя.

ОТЕЛЛО. За успіх! Це головне в житті актора!

БЯНКА. А ще головніше – в житті жінки.

Всі цокаються, п'ють, закушують.

ОТЕЛЛО. (До КАССІО.) Марк, дай закурити.

ЛЮДОВІКО. Що це за «Марк, дай закурити»? Я ж казав: звикайте бачити один в одному не артистів, а справжніх живих героїв у плоті. Краще було сказати: «милий Кассіо, дозволь мені попросити солоденький дим сигар твоїх покуштувати» або що-небудь в цьому дусі.

КАССІО. (Піднімається з келихом в руках.) Я приношу вибачення за те, що не був на обговоренні. Ймовірно, не все ще у нас вийшло, критикувати можна і треба кожного з нас. Але головне – ми перемогли, а переможців не судять. Ось я й пропоную тост – за перемогу!

Всі з ентузіазмом приєднуються до тосту. Атмосфера стає явно тепліше й невимушеною.

ЛЮДОВІКО. Хто ще хоче сказати?

БЯНКА. А давайте оголосимо конкурс на кращий тост.

ЯГО. Найкращий тост – це найкоротший. Ми вже наговорилися на сцені, дуже хочеться просто випити.

ОТЕЛЛО. (З келихом в руках.) Тоді дозвольте мені. Театр – це храм мистецтва, він з'єднав нас в одну велику родину. Я хочу випити за нашу благородну професію, за акторське братство.

Актори дружно підтримують тост.

ЛЮДОВІКО. Ось, Кассіо сказав тут, що переможців не судять. Так, прем'єра пройшла з успіхом, і все-таки в бочці меду не обійшлося і без ложки дьогтю. І я як режисер хочу злегка закінчити обговорення вистави. Про ролі Отелло і Яго ми вже говорили. Ти, Кассіо, був непоганий, але аж надто милувався самим собою. Ти все-таки повинен пам'ятати, що граєш воїна, заступника головнокомандуючого, а не улюбленця жінок.

КАССІО. А чому вояк не може бути улюбленцем жінок?

ЛЮДОВІКО. Тепер Людовіко… Втім, роль Людовіко грав я.

ЯГО. І, зрозуміло, бездоганно. Краща, я б сказав, центральна роль вистави. Просто дивно, що п'єса називається «Отелло», а не «Людовіко».

ЛЮДОВІКО. Твоя іронія недоречна. Ти добре знаєш, що я не актор, а режисер. До того ж, цю епізодичну роль я грав випадково, оскільки її виконавець захворів.

ЯГО. Не прибіднюйтесь. Хоча ви, виголосили всього лиш дві чи три фрази, але відразу стало зрозуміло, що ви природжений актор, і зовсім не режисер.

ЛЮДОВІКО. (Не реагуючи на репліку Яго відповіддю, звертається до жінок.) До тебе, Еміліє, у мене претензій немає. Ти, Бянко, була просто чарівна. От ким я незадоволений, так це Дездемоною. Я ще в антракті виголосив їй догану. До речі, а де вона? Чому її тут немає?

Актори оглядаються на всі боки. Дійсно, Дездемони немає, і всі помітили це тільки зараз.

ЕМІЛІЯ. Напевно, вона переодягається.

ЛЮДОВІКО. Піди, глянь, будь ласка.

Емілія виходить. Людовіко продовжує.

Взяти, наприклад, хоча б її останні слова: «безвинно вмираю». Я вже сто разів їй казав, що це найефектніша її репліка. Коли вже всі думають, що Дездемона випустила дух, вона раптом висовується з-під покривала, бліда, з розпущеним волоссям, тихо стогне «безвинно вмираю» і падає. А вона просто промлямляла щось якимось не своїм голосом так, що публіка майже нічого не почула! На що це схоже? Убита кінцівка вистави. Це неприпустимо.

ЯГО. Ви краще зробіть це зауваження їй самій, коли вона прийде.

ЛЮДОВІКО. І зроблю, не турбуйся.

ЯГО. Чи не боїтеся?

ЛЮДОВІКО. Що ти весь час мене підколюєш? Я знаю твою улюблену фразу: «Я б поставив спектакль по-іншому». Так ось що я тобі скажу: всі знають, як не треба ставити виставу, але ніхто не знає, як треба ставити її.

ЕМІЛІЯ. (Повертаючись.) Її гримерка порожня.

БЯНКА. І на поклони вона не вийшла.

КАССІО. Наша примадонна знову чимось незадоволена.

ОТЕЛЛО. (ЛЮДОВІКО.) Очевидно, вона образилася на догану, яку ви оголосили їй в антракті.

КАССІО. (Не без єхидства.) І завтра вона піде скаржитися на вас директору.

ЛЮДОВІКО. (Занепокоєно.) Але це була зовсім не догана… Лише зауваження, і зроблена в дуже тактовній формі.

ЯГО. Ось це ви і скажете директору, коли він вас викличе.

КАССІО. Або коли вона вас викличе.

ЛЮДОВІКО. Бянко, пошукай, будь ласка, Вероніку. Незручно продовжувати святкувати прем'єру без неї. Вона образиться.

ЯГО. Не Вероніку, а Дездемону. (З іронічною повчальністю.) Адже це ваш метод.

Людовіко вважає за краще не реагувати. Бянка виходить. Пауза.

КАССІО. Ви не нервуйте. Коли вона вас викличе, ви вибачитеся перед нею і директором в дуже тактовної формі, і вона вам пробачить.

ЛЮДОВІКО. (Знервовано.) Плювати я хотів на директора і цю його примхливу коханку. Я не маю наміру без кінця потурати її примхам.

ЯГО. На вашому місці я б не став говорити такі слова при свідках.

Бянка повертається.

БЯНКА. Її ніде не видно.

ЛЮДОВІКО. А ти питала вахтера?

БЯНКА. Вахтер спить.

ЛЮДОВІКО. Розбуди його і запитай, чи не бачив він її.

Бянка виходить. Пауза. Людовіко явно нервує.

КАССІО. Поки Бянка шукає нашу незрівнянну Дездемону, я для розваги пропоную вам розгадати жартівливу шараду: перша частина слова – невелика чоловіча компанія, друга частина – шиплячих буква, а всі разом – тканина. Що це таке?

ОТЕЛЛО. У мене мізки зараз не налаштовані на шаради. Давай викладай одразу відповідь.

КАССІО. Ти, Яго, теж не здогадався?

Яго знизує плечима. Кассіо урочисто проголошує.

«Трикотаж»!

ОТЕЛЛО. Чому «трикотаж»?

КАССІО. «Ж» – це шиплячі, а три коти – це невелика чоловіча компанія. Так от, нас тут як раз троє чоловіків, і я пропоную випити за нашу невелику чоловічу компанію.

Отелло, Яго і Кассіо із задоволенням цокаються і п'ють.

ЛЮДОВІКО. А мене ви за чоловіка не вважаєте?

ЯГО. Ви по положенню настільки вищий від нас, що ми не сміємо включати вас у свою компанію.

Бянка повертається.

ЛЮДОВІКО. Ну? Де ти пропадала?

БЯНКА. Розтормошувала вахтера. За його словами, Дездемона пішла разом з усіма.

ЛЮДОВІКО. Поклич його сюди.

БЯНКА. Він теж пішов додому і просив передати вам ключі.

ЛЮДОВІКО. (Беречи ключі.) Що ж, велика артистка має право поступати по-своєму. Талант спокутує все. Давайте вип'ємо за нашу знаменитість.

ЕМІЛІЯ. Із задоволенням. Прекрасна актриса і чудова людина.

ОТЕЛЛО. Цікаво все-таки, чому вона пішла.

КАССІО. Ми зібралися тут, щоб святкувати, а не говорити про Дездемони. Пішла і пішла. У мене пропозиція: давайте більше не повертатись до цієї теми.

ЛЮДОВІКО. Правильно.

ОТЕЛЛО. Домовилися.

ЯГО. (КАССІО.) Дарма ти це запропонував.

КАССІО. Чому? Ти хочеш, щоб ми зациклилися на Дездемоні?

ЯГО. Зовсім ні. Але домовлятися про це не варт було. Знаєш притчу про те, як одній людині наказали протягом години не думати про мавпу? До цього він взагалі не думав про мавп, але після заборони вже мимоволі думав тільки про неї.

КАССІО. Ти маєш рацію. Постараємося забути про нашу мавпу без жодного вмовляння. Просто будемо пити і веселитися з нашими чарівними дамами. (Цокається з Бянкою.)

БЯНКА. Перестаньте говорити про мавпу. Це негарно.

КАССІО. Більше не буду. Але я найбільше за всіх шкодую, що Дездемона не з нами: у нашій гулянці не вистачає жінок. Вас тільки двоє, а нас, чоловіків, троє. (Глянувши на ЛЮДОВІКО.) Тобто я хотів сказати «четверо».

ЕМІЛІЯ. Нічого, кожна з нас варта двох.

КАССІО. У тому сенсі, що кожна з вас готова взяти на себе двох чоловіків?

БЯНКА. Якщо треба буде, то можна і більше.

ЯГО. Ого! Смілива заявка.

ОТЕЛЛО. Ось я і пропоную – випити за наших прекрасних жінок.

ЛЮДОВІКО. І, до того ж, чудових актрис.

КАССІО. За вашу красу, чарівність і талант!

Традиційний ритуал: чоловіки піднімаються і п'ють стоячи, жінки залишаються сидіти.

ЕМІЛІЯ. Тепер нам нічого не залишається, окрім як запропонувати тост за чоловіків.

КАССІО. Якщо вже жінки хочуть за нас випити, то в мене на цей випадок є для них сюрприз: справжній французький коньяк.

ОТЕЛЛО. Де ж він?

КАССІО. Прихований. Зараз принесу.

Кассіо направляється в глибину сцени, проходить повз ліжко, відводить машинально ковдру, кидає погляд на ліжко, зупиняється, вдивляється і через кілька хвилин повертається до товаришів.

ОТЕЛЛО. Чому ти повернувся?

Кассіо не відповідає.

ЯГО. Що з тобою? На тобі лиця немає.

КАССІО. Там… в ліжку… Дездемона…

ЛЮДОВІКО. Що «Дездемона»?

КАССІО. Нічого. Лежить.

БЯНКА. Спить, чи що?

КАССІО. Не знаю.

ЛЮДОВІКО. Бянко, піди подивися.

БЯНКА. Я боюся.

ЛЮДОВІКО. Чого?

БЯНКА. Не знаю. Просто боюся.

ЛЮДОВІКО. Еміліє, сходи ти.

ЕМІЛІЯ. Не піду.

ЛЮДОВІКО. Теж боїшся?

ЕМІЛІЯ. Сходіть краще ви самі. Що ви все нас посилаєте. Ви ж чоловіки.

Людовіко вагається.

ЯГО. Я не розумію – ви теж боїтеся, чи що?

ЛЮДОВІКО. Ні, але… Заглядати в ліжко до жінки…

ЯГО. Не кажіть дурниць. Це сцена, а не жіноча спальня.

Яго рішучими кроками прямує до ліжка і заходить за завісу. Він залишається там досить тривалий час, перш ніж з'являється знову. Усі напружено чекають, що він скаже.

ЕМІЛІЯ. Ну що?

ЯГО. Вона мертва.

Загальний шок.

ЛЮДОВІКО. Ти впевнений? Вона справді мертва?

ЯГО. Мертвіше бути не може.

ОТЕЛЛО. Не може бути! Вона ж зовсім недавно була жива! Я ж тільки що її душив!

ЯГО. Боюся, що ти впорався з цим дуже успішно.

ОТЕЛЛО. Ти ці жарти відкинь.

ЯГО. Я не жартую.

Лодовико відправляється за ліжко і повертається пригнічений.

ЛЮДОВІКО. Так, вона мертва.

ОТЕЛЛО. Але чому?

ЛЮДОВІКО. Боюся, друже мій, ти знову дав волю своєму невгамовному темпераменту. Я ж тебе попереджав. Ти і вранці на репетиції ледь її не задушив.

ОТЕЛЛО. Та ні, я до неї лише ледь доторкнувся…

ЛЮДОВІКО. Кажеш «Ледь» … Подивися на свої ручища, і згадай, яке у жінки тендітне тіло.

ОТЕЛЛО. А може, у неї просто стався інфаркт? Вона весь час скаржилася на серце.

ЛЮДОВІКО. Не обдурюй себе, ОТЕЛЛО. У неї на горлі сині сліди від твоїх рук.

БЯНКА. Господи, що ж робити?

ЯГО. Особисто я відчуваю потребу випити.

ЛЮДОВІКО. Я теж.

ЕМІЛІЯ. Я теж не проти.

ОТЕЛЛО. І я.

ЯГО. Кассіо, тягни свій коньяк.

Кассіо, ретельно обійшовши постіль на якомога більшій відстані, відправляється в глиб сцени.

ОТЕЛЛО. І все-таки я тут ні при чім.

ЕМІЛІЯ. Слідство розбереться.

Кассіо приносить коньяк і розливає його у келихи.

ЛЮДОВІКО. Ну, за упокій душі, чи що?

Отелло за інерцією хоче цокнутись, але Емілія його зупиняє.

ЕМІЛІЯ. (Строго, з докором.) Коли п'ють за упокій, не цокаються.

Отелло слухняно прибирає руку. Всі п'ють. Мовчання.

ОТЕЛЛО. Що ж тепер буде?

КАССІО. Ти не горюй. Вбивство ненавмисне, багато тобі не дадуть.

ОТЕЛЛО. Скільки, по-твоєму?

КАССІО. (Потискуючи плечима.) Не знаю… Років п'ять, напевно.

ОТЕЛЛО. (В розпачі.) І це ти називаєш «не багато»?

КАССІО. Ну, це краще, ніж десять. Правда, треба ще довести, що вбивство не було навмисним.

ЯГО. Якщо пришиють навмисне вбивство, то дадуть і десять.

ОТЕЛЛО. Десять?! Десять років буквально ні за що?

КАССІО. А ти що думав? Яго, плесни мені ще ковток.

ЕМІЛІЯ. А коньяк нічого.

КАССІО. Я ж казав – французький.

БЯНКА. Мабуть, подарунок шанувальниці?

КАССІО. Може бути.

БЯНКА. Від кого?

КАССІО. Я людина делікатна і чужих таємниць не видаю.

ОТЕЛЛО. І ви можете говорити зараз про якийсь коньяк? Як вам не соромно! До речі, налий і мені.

ЛЮДОВІКО. Я тобі ось що пораджу: якщо встигнеш, сховай до арешту гроші та цінні речі в надійне місце. А то, поки сидітимеш, твоя дружина вийде заміж, і залишишся ні з чим.

ОТЕЛЛО. Та ви що – з глузду з'їхали? Моя дружина не така.

КАССІО. З цього приводу є анекдот. Співкамерники запитають товариша: «Ти не боїшся, що за ті десять років, які ти повинен провести у в'язниці, твоя дружина може піти від тебе?» «Абсолютно не боюся. По-перше, вона порядна жінка, по-друге, вона мене дуже любить, по-третє, вона теж сидить».

Всі, включаючи Отелло, сміються.

ЕМІЛІЯ. Я розповім інший анекдот, який доводить, що бувають жінки, здатні справді чекати свого чоловіка з ув'язнення. «Дружина прийшла на побачення з чоловіком та й каже: – До твого звільнення я підготую твій улюблений костюм у клітинку».

Всі сміються.

БЯНКА. Суддя запитує: «Підсудний, чому для вбивства дружини ви скористалися таким старомодним способом, як удушення, а не пістолет?» Той відповідає: «Я не хотів дітей будити».

Веселий сміх.

ОТЕЛЛО. (Теж сміється, але, усвідомивши нарешті, що справа стосується його самого, обриває сміх). Припиніть розповідати анекдоти. Мені зовсім не смішно. І я ні в чому не винен.

КАССІО. (Не може зупинитися.) «Обвинувачений, ви визнаєте себе винним?» – Запитує суддя. Обвинувачений: – «Мені потрібен час, щоб обдумати відповідь.» Суддя: «Що ж, я сподіваюся, десяти років вам вистачить».

Вся давляться зі сміху.

ОТЕЛЛО. Вам смішно, а мене, може, вже завтра посадять.

КАССІО. Та ти не горюй. Час у в'язниці біжить непомітно. Десять років пролетять, як один день.

ЯГО. А наша Дездемона, напевно, вже в раю.

ЕМІЛІЯ. Грає роль безгрішною жінки.

БЯНКА. І вже видивляється за новим коханцем.

КАССІО. Якщо сказати відверто, Отелло, ти зробив нам велику послугу. Ми, звичайно, дуже любили Дездемону, але, подумай сам: хіба справедливо, щоб за кожен спектакль вона отримувала більше, аніж всі ми, разом узяті?

БЯНКА. І все тому, що публіка, на думку директора, ходить в наш в театр тільки заради неї.

ЕМІЛІЯ. Краще б він розповів, скільки грошей вінпросадив, щоб зробити з неї зірку. Їй дістається половина збору і вся слава, а нам… – безіменність стада.

ЯГО. Я помітив, Еміліє, що тебе в театрі найбільше засмучують не твої невдачі, а чужі успіхи.

ЕМІЛІЯ. Можна подумати, що тебе радує успіх Людовіка.

ЯГО. Ти вважаєш цю виставу успіхом?

ЕМІЛІЯ. Розумію, адже ти сам хотів бути постановником «Отелло», але Дездемона скасувала це рішення під приводом, що ти не режисер.

ЛЮДОВІКО. І вона була права.

ЯГО. Просто вона знала, що я не дам їй роль Дездемони.

ЕМІЛІЯ. Не треба було з нею сваритися. Усі знають, яка у вас була пристрасна любов…

ЯГО. Може, хоча б один вечір ми обійдемося без пліток?

ЛЮДОВІКО. Я визнаю, що не все у виставі вийшло так, як хотілося б. Але хіба я винен, що на справді всім заправляла Дездемона?

ЯГО. Не треба було танцювати під її дудку.

ЛЮДОВІКО. Тобі легко говорити. Але тепер, слава богу, вона відкинула копита, і я перероблю виставу по-своєму! Тобто я хотів сказати не «слава богу», а… як би це сказати… Загалом, дуже шкода, що її немає.

ОТЕЛЛО. Мені все це видається якимось страшним сном. Адже ще якихось півгодини тому, коли ми грали фінальну сцену, вона була жива, як ото ми з вами, і тихенько шипіла мені, що я не повинен своєю грою відволікати від неї увагу публіки. Невже це так просто – була людина, і ось її вже немає?

ЕМІЛІЯ. Всі під Богом ходимо.

ОТЕЛЛО. А мені весь час здається, що зараз вона вилізе до нас з-під покривала, і все буде по-старому.

КАССІО. Та не засмучуйся ти так… Її вже і так не воскресиш.

ОТЕЛЛО. Та я не по ній побиваюсь, по собі. Тільки що все було в порядку, я добре зіграв прем'єру, розраховував на ролі в кіно, на телебаченні… А що тепер? Тюрма і табір?

ЕМІЛІЯ. Ти хоч пам'ятаєш, як ти її вбивав?

ОТЕЛЛО. У тому-то й справа, що ні. Я був у якомусь тумані. Тому й образливо: посадять, а невідомо, за що. Знав би, як справа скінчиться, задушив би її свідомо і зі смаком. Хоч би отримав задоволення. Ну, що вже тепер… Викликайте міліцію.

ЕМІЛІЯ. Краще піди туди з повинною сам. Тоді тобі дадуть менший термін.

ОТЕЛЛО. Ти думаєш?

ЕМІЛІЯ. Звичайно… Щиросерде визнання і каяття… Сам розумієш.

ОТЕЛЛО. Ну що ж … (Встає) Я одразу й піду. Краще жахливий кінець, ніж безкінечний жах. (Святково.) Мавр зробив своє діло, мавр може піти. Не згадуйте лихом.

Виходить на авансцену.

Прощай, спокій! Прощай, душевний світ!

Прощайте, армії в пернатих шоломах,

І війни – честолюбство хоробрих,

І ржущій кінь, і трубні гуркіт,

І флейти свист, і гучний барабан,

І царське прапор на парадах,

І полум'я битв, і честь перемог!

Прощайте, оглушливі гармати!

Кінець всьому – Отелло відслужив!

(В розпачі.) Ех, який артист гине!

КАССІО. (Кладе руку Отелло на плече). Послухай, мені спала на думку ідея, як тобі уникнути в'язниці.

ОТЕЛЛО. (З надією.) Правда?

КАССІО. Я просто подумав: може, тобі краще заколотись?

ОТЕЛЛО. Ти що, серйозно?

ЕМІЛІЯ. Це краще, ніж до кінця життя гнити в ув'язненні. А так буде точно за Шекспіром. Ефектна кінцівка. Про тебе напишуть всі газети. «Смерть, гідна великого артиста».

ОТЕЛЛО. (Після короткого роздуму.) Ти права. Мабуть, я так і зроблю. У кого-небудь є кинджал?

КАССІО. Візьми той, яким ти зарізався на сцені.

ОТЕЛЛО. Той не годиться. Мені потрібен справжній кинджал, не бутафорський.

БЯНКА. Тут, на столі, є ніж, яким я різала ковбасу. Хороший, гострий. Візьми. (Дає ножа).

ОТЕЛЛО. (Пробуючи ніж.) Спасибі.

БЯНКА. Тільки потім його поверни, добре? Я ще не все нарізала.

ОТЕЛЛО. Добре. (Згадує мізансцену свого самогубства.) Як там було?

Вхопив я пса-обрізанця за горло…

ЛЮДОВІКО. (Перебиваючи.) Ти стояв не тут, а трохи правіше. І не забудь взяти себе за горло.

ОТЕЛЛО. Так, правильно. (Переходить на іншу частину сцени.)

Вхопив я пса-обрізанця за горло

І заколов його – отак!

Рука Отелло, готова перерізати горло, зупиняється. Обличчя його світлішає.

Ура! Я згадав!

ЛЮДОВІКО. Що ти згадав?

ОТЕЛЛО. Я її не задушив! Я її не задушив, а заколов!

ЛЮДОВІКО. Ну, і що з того?

ОТЕЛЛО. Ви хіба не пам'ятаєте? Вже після того як я її задушив, вона простогнала спочатку «Невинно вбили, без провини», а потім, після того як я її ще й заколов, вона сказала «безвинно умираю». Значить, вона ще була жива.

ЛЮДОВІКО. Однак зараз – вона мертва.

ОТЕЛЛО. Але я тут не при чому. Все! Я згадав… Коли я скінчив її душити, вона пошепки попросила мене не пом'яти їй нічну сорочку, тому що скоро виходити до публіки на поклони.

ЛЮДОВІКО. А сліди на шиї?

ОТЕЛЛО. Це від ранкової репетиції. Тоді я, дійсно, захопився.

КАССІО. Задушив, заколов – яка різниця.

ОТЕЛЛО. Вибач, бутафорським кинджалом не заколеш. Він з картону, ти добре знаєш.

КАССІО. А звідки ми знаємо, що твій кинджал був бутафорським?

ОТЕЛЛО. А яким же ще? Ось, дивіться. (Виймає з піхов кинджал і дає його КАССІО.)

КАССІО. (Пробуючи лезо.) А кинджал-то справжній.

Кассіо з розмаху кидає кинджал на підлогу. Вістря клинка встромляє в дерево. Всі запитливо дивляться на Отелло, який вражений більше за всіх.

ОТЕЛЛО. Не може бути. Я її не заколював.

Пауза.

ЛЮДОВІКО. Зараз перевіримо. Хто хоче оглянути тіло?

ЯГО. Тільки не я.

БЯНКА. А я взагалі боюсь небіжчиків.

КАССІО. Якщо оглянути тіло, я згоден.

ЕМІЛІЯ. Можна подумати, що за життя ти його не бачив.

КАССІО. Уяви собі, що ні.

ЕМІЛІЯ. Мені здавалося, що ця радість була доставлена всім чоловікам у театрі.

ЯГО. Еміліє, перестань базікати.

ЛЮДОВІКО. Еміліє і Кассіо, ходімо зі мною.

Лодовико прямує за завісу. Емілія і Кассіо неохоче йдуть за ним. Через деякий час усі троє повертаються.

ОТЕЛЛО. Ну?

ЛЮДОВІКО. Уяви собі: є й ножова рана, і кров. Причому кров справжня, а не журавлинний сік.

ОТЕЛЛО. Мені цю справу не приписуйте. Я її не задушив, це головне. А завдати удару ножем міг кожен з вас.

ЛЮДОВІКО. Що значить, «кожен з нас»?

ОТЕЛЛО. А то й означає.

Пауза.

ЛЮДОВІКО. Що ж, давайте розберемося. Згадаймо, хто де був і хто що робив у фінальній сцені.

ЯГО. Боюся, синьйоре Людовіко, що нам цей вечір спогадів нічим не допоможе. Фінальна сцена поставлена вами настільки невдало, що зрозуміти в ній що-небудь буде неможливо.

ЛЮДОВІКО. (Непривітливо.) Ти, звичайно, поставив би її краще.

ЯГО. Поза всяким сумнівом. У вас актори без будь-якого сенсу ганяли по сцені, викрикуючи і вимахуючи руками, і все це ви називаєте режисурою.

ЛЮДОВІКО. Я зробив цю картину дуже динамічною для того, щоб передати схвильованість персонажів, а не для того, щоб проводити за нею слідчий експеримент.

КАССІО. До речі, ще один анекдот? У суді слухається справа про згвалтування. Прокурор оголошує: «Потерпіла вимагає проведення повторного слідчого експерименту!»

ЛЮДОВІКО. Кассіо, вгамуйся. Давайте спокійно розберемося, хто що робив на сцені, після того як Отелло задушив Дездемону.

ОТЕЛЛО. Знову? Я ж кажу – я її не задушив!

ЛЮДОВІКО. Заспокійся, я кажу це в театральному сенсі.

ОТЕЛЛО. А я не хочу це чути ні в якому сенсі.

ЛЮДОВІКО. Обвинувачення з тебе ще не знято.

ОТЕЛЛО. А ніхто його проти мене і не висував. Ви прокурор, чи що? Не задушив, і все!

БЯНКА. А я думаю, що таки задушив. Після цього вона ще як-не-як прохрипіла одну-дві фрази, і потім вже остаточно квікнула.

ЛЮДОВІКО. Бянко, тебе ніхто не питає, що ти думаєш. Ти краще скажи, що ти робила у цей момент на сцені.

БЯНКА. Я? Нічого. Стояла біля Кассіо і демонструвала публіці свої ноги, як ви мені веліли на репетиції.

ЛЮДОВІКО. Нічого подібного я не велів. Я просто нагадував, що тобі слід вести себе як куртизанка.

БЯНКА. Ну, я й вела.

ЛЮДОВІКО. А що робила ти, Еміліє?

ЕМІЛІЯ. Викривала Яго, поки він мене не вбив.

ЯГО. Але спочатку ти припала до Дездемони і довго не могла від неї відірватися. Може, в цей час ти її і задушила?

ЕМІЛІЯ. І заодно штрикнула її ножем? Адже він був у тебе! Той ніж, з яким ти за мною ганявся.

ЯГО. Той ніж був із гнучкої гуми і ти прекрасно це знаєш. Він і зараз при мені. (Виймає з-за пояса і демонструє всім бутафорський ніж.)

ЕМІЛІЯ. Мене вбив театральним ножем, а її – справжнім. Адже після того, як вона тобі зрадила, ти її зненавидів.

ЯГО. Можна подумати, що ви всі її обожнювали.

ЛЮДОВІКО. Перестаньте сперечатися. Кассіо, твоя черга.

КАССІО. Всі ви бачили, що я вийшов на сцену і стояв на ній разом з вами. Потім ми оголили мечі, схопили Яго, і на цьому все скінчилося.

ЛЮДОВІКО. Але поки ми його переслідували, ти міг непомітно ткнути мечем і Дездемону. Адже вона відмовила тобі, першому красеню, у своїй прихильності. Ти і роль Отелло не отримав через неї, хоча дуже хотів.

КАССІО. Ви теж мріяли її прирізати. Адже вона при всіх принижувала вас на кожній репетиції.

ОТЕЛЛО. (КАССІО.) Ти хотів отримати мою роль? Це для мене сюрприз. Так ось чому ти почав упадати за цією стервою!

КАССІО. Чому, власне, ця роль твоя? Судячи з того, як ти її граєш, ти і поняття не маєш, хто такий Отелло і з чим його їдять. Бьянка – і та зіграла б цю роль краще.

Коротка пауза.

ЯГО. Стоп! Ми зайшли не в той ліс. Я пропоную випити по чарці й заспокоїтися.

КАССІО. Слушна пропозиція.

ОТЕЛЛО. Коньяк ще є?

КАССІО. Тільки горілка.

БЯНКА. Це навіть краще. Наливайте!

Кассіо розливає горілку. Усі мовчки п'ють. Пауза.

ЕМІЛІЯ. Послухайте, що я вам скажу. До Дездемони в гримерку перед початком вистави заходив її, так би мовити, покровитель.

БЯНКА. Директор, чи що?

ЕМІЛІЯ. Ні, інший, головний. Ну, знаєте, цей, з крутих.

БЯНКА. Я щось не розумію. Хіба вона не з директором?..

ЕМІЛІЯ. Дорогенька, ти ще недосвідчена і не знаєш, що у порядної актриси має бути, щонайменше, два покровителя: один директор або головний режисер, котрий дає ролі, інший – крутий, який дає гроші.

КАССІО. Еміліє, твоя юна подруга не гірше тебе знає, як треба жити. Продовжуй. Що ти хотіла сказати?

ЕМІЛІЯ. Коротше кажучи, вони крупно посварилися.

ЛЮДОВІКО. Ти впевнена?

ЕМІЛІЯ. Ще б пак! Ніжна Дездемона крила його таким добірним матом, що нам і не снився. Нам ще треба вчитися і вчитися.

КАССІО. (Балагурить, як завжди.)

Дездемону враги катували,

Хотіли її волю зламать,

Дівочі уста прошептали:

Не вийде, ядрі твою мать.

ЯГО. (Емілії.) Ну, посперечалися вони, ну, посварилися. А нам що до того?

ЕМІЛІЯ. А до того, що, може, саме він з нею і порахувався. А ми тут ні при чім.

ЛЮДОВІКО. Яким чином він міг з нею порахуватися?

ЕМІЛІЯ. Дуже просто. Поки ви у фінальній сцені кривлялися і награвали пристрасті, він із куліс зайшов позаду ліжка – та й по всьому.

КАССІО. Коли ж він встиг?

ЕМІЛІЯ. Хіба довго вміючи?

ЯГО. Ні, все це попахує дешевим криміналом. Навіщо йому було її вбивати? Тільки себе підставляти. Міг би просто перестати їй давати гроші.

ЕМІЛІЯ. Це було б занадто жорстоко з його боку.

БЯНКА. А я, знаєте, чого боюся? Якщо цей тип подумає, що це ми кокнули його пасію, то він дійсно порахується – з нами.

КАССІО. Уб'є, чи що?

БЯНКА. Звідки я знаю? Може, і вб'є. Якщо він і справді такий крутий.

Всі переглядаються.

ЯГО. Не кажіть дурниць. Навіщо йому нас вбивати? Можна зробити простіше: дати прокурору в лапу, і він нас всіх пошле за грати.

ОТЕЛЛО. Кажуть, тепер у в'язницях є театри.

ЯГО. Ось, у такому театрі ми років з десять і пограємо.

ЕМІЛІЯ. Я не розумію – ви жартуєте чи всерйоз?

ЯГО. Ми дуже серйозно жартуємо.

КАССІО. Я б сказав – ми дуже жартівливо говоримо серйозні речі.

ЛЮДОВІКО. Ось що, дорогі панове. Пора закінчувати розмови: поруч лежить убита жінка, а ми лепечем язиками. Хтось з вас її вбив і не хоче зізнаватися, але я маю намір розслідувати цю справу до кінця, просто зараз, по гарячих слідах.

БЯНКА. Чому з «вас», а не з «нас»? Може, ви її і вбили. Адже ви ненавиділи її більше за всіх.

ЯГО. І чому ви вирішили, що уповноважені вести слідство?

ЛЮДОВІКО. Тому що я серед вас старший за положенням.

ЯГО. Ну і що? Як режисеру ми вам підкоряємося, але тут не сцена і не театр.

ЛЮДОВІКО. Саме тут сцена і театр. І ви мої актори, і це мій спектакль.

ЯГО. Але це вже інший театр і інший спектакль. І ви тут більше не хазяїн.

ЛЮДОВІКО. Хочете керувати розслідуванням самі – будь ласка.

ЯГО. Я нічого не хочу. Вірніше, я хочу випити.

ОТЕЛЛО. Ми всі цього хочемо.

БЯНКА. А я хочу додому.

ЛЮДОВІКО. Ні, поки ми з цією справою не розберемося, ніхто звідси не вийде. Ключі від театру у мене.

ЯГО. Я пропоную ось що: давайте розійдемось ненадовго по своїх гримерних, і кожний окремо спокійно обміркує цю ситуацію. Потім зберемося знову і тоді вирішимо, що робити далі.

Всі переглядаються.

ЛЮДОВІКО. Що ж, це розумно.

ЕМІЛІЯ. Я теж згодна.

БЯНКА. А я боюся.

КАССІО. Якщо ти боїшся сидіти один у своїй гримерці, ми можемо разом піти до мене.

БЯНКА. Я боюся.

КАССІО. Чого ти боїшся? Що тобі буде замало?

БЯНКА. Не жартуй. Не хочу я до тебе йти, і все.

КАССІО. Чому?

БЯНКА. А раптом ти вбивця?

ЕМІЛІЯ. Бянко, перестань. Нам і так не по собі.

ОТЕЛЛО. Ну що, пішли?

ЛЮДОВІКО. Пішли.

Актори поволі, один за одним, розходяться.

КІНЕЦЬ ПЕРШОГО ДІЇ

ДІЯ ДРУГА

Те ж місце дії п'ятнадцять хвилин по тому. Бянка виходить на сцену і обережно сідає, боязко оглядаючись. При кожному стукоті і шереху вона здригається. Чути чиїсь кроки. Бянка підхоплюється і хоче сховатися за завісу, але, злякавшись фатального місця ще більше, ховається за столом. Входить КАССІО.

КАССІО. Бянко, що ти там робиш?

БЯНКА. Я?

КАССІО. Ти.

БЯНКА. Нічого.

КАССІО. Раз ти так боїшся, сиділа б у себе в гримерці.

БЯНКА. Там одній мені ще страшніше. Тому я і пішла звідти.

КАССІО. Тепер ти не один, а зі мною. Не бійся, коли я тебе і задушу, то тільки в своїх обіймах.

БЯНКА. А я й не боюся. У мене з собою ніж, яким я різала ковбасу.

КАССІО. Дуже розумно. Але тільки сховай його, про всяк випадок, кудись подалі. Ну, заспокоїлася?

БЯНКА. (Сідаючи від Кассіо на порядній відстані.) Так.

КАССІО. Бянко, я ось все думаю: чому ти моя коханка тільки на сцені? Чому б нам не спробувати це і в житті?

БЯНКА. Скажи: чи є хоч одна актриса в нашому театрі, якій би ти не робив цю пропозицію?

КАССІО. При чому тут інші актриси? Адже ми з тобою зараз партнери. Людовіко вимагає від нас вживатися в роль. Так давай виконувати вказівки режисера. На сцені ти виглядаєш першокласної куртизанкою. А як насправді?

БЯНКА. Я й насправді в повному порядку. Люди задоволені.

КАССІО. То чому б і нам з тобою не зайнятися цим? Ти хіба не хочеш?

БЯНКА. Хочу. Дуже хочу. Але не з тобою.

КАССІО. За що мені така немилість?

БЯНКА. (Кокетліво.) Милості ти ще не заслужив.

КАССІО. Якщо мова йде про подарунки і все інше, то за цим справа не стане.

БЯНКА. (Набагато тепліше.) Цікаво, звідки в тебе завжди є гроші? Ти ж актор.

КАССІО. На словах, а на ділі – бізнес. Ось я зайнявся бізнесом.

БЯНКА. І яким?

КАССІО. Утримую стриптиз-клуб. Хочеш піти до мене працювати? Фігура у тебе нормальна, ноги – те що треба… За одну ніч заробиш стільки ж, скільки за місяць у театрі. Трохи підучитися – і вперед.

БЯНКА. Я знаю інше заняття, за одну ніч можна заробити ще більше. І вчитися не треба.

КАССІО. І ти цим займаєшся?

БЯНКА. Це вже моя справа.

КАССІО. Ну що ж, одне другому ж не заважає. (Сідає поруч з Б'янкой.)

БЯНКА. Хто, по-твоєму, вбив Дездемону? Невже Отелло? Адже він такий добродушний ведмідь.

КАССІО. Саме так – ведмідь. Подумай сама: п'єса називається «Отелло», а всі говорять і пишуть тільки про Дездемону. Ось він і озвірів.

БЯНКА. По-моєму, ти його ненавидиш. За що?

КАССІО. Я його не ненавиджу. Я заздрю. А якщо завтра його спіткає невдача, я знову буду його любити, як рідного брата.

БЯНКА. І все тому, що ти сам хотів зіграти Отелло?

КАССІО. І ще зіграю, ось побачиш. Так ти підеш працювати до мене в клуб?

БЯНКА. Не знаю. Я подумаю.

КАССІО. Як хочеш. Гвалтувати тебе я не збираюся.

БЯНКА. Мене неможливо згвалтувати: я завжди вчасно віддаюся сама.

КАССІО. То чому б тобі не віддатися і мені? Я маю на увазі – моїй фірмі.

БЯНКА. Спочатку подивлюся, кому дістанеться роль Дездемони.

КАССІО. (Здивовано) Ти хочеш зіграти Дездемону?

БЯНКА. Чому б ні? Адже вакансія – звільнилася.

КАССІО. А ти однак дівчинка з честолюбством.

БЯНКА. Інакше не проб'єшся. Підтримай мене, а я, коли стану Дездемоною, вимагатиму, щоб ти грав ОТЕЛЛО.

КАССІО. Ну, а на твою прихильність я зможу розраховувати?

БЯНКА. (Дуже тепло.) Чи варто говорити про такі дрібниці? Завжди можна домовитися.

Кассіо обіймає Бянку, але в цей момент входять Отелло і ЯГО.

ЯГО. Що нового?

КАССІО. (Відпускаючи Бянку.) Нічого. Що може бути нового?

Входять Емілія і ЛЮДОВІКО.

ЛЮДОВІКО. Ну, всі в зборі? (І, оскільки всі мовчать, продовжує.) Які будуть заяви? Може, хто-небудь хоче у чомусь зізнатись?

Всі мовчать.

Тоді я спитаю інакше: які будуть пропозиції?

ЯГО. Я гадаю так: чого нам самим копирсатися в цій справі? Є компетентні органи, професіонали – нехай вони цим і займуться.

ЛЮДОВІКО. Одним словом: міліцію викликати?

ЯГО. Ну так. По-моєму, нам давно слід було це зробити.

ОТЕЛЛО. І заодно швидку допомогу.

ЯГО. Похопилися – «швидку»…

ЛЮДОВІКО. Є інші пропозиції?

Всі мовчать. Людовіко дістає мобільний телефон.

Хто буде дзвонити?

Пауза.

ЯГО. Ви і дзвоніть. Ви ж у нас головний. (І додає.) Вам і відповідальність нести.

Людовіко опускає телефон.

ЛЮДОВІКО. Чому мені? Причому тут я? Чому, наприклад, не Отелло?

ЯГО. Звоніть, міліція розбереться.

Людовіко знову хоче набрати номер.

КАССІО. Стривайте. У мене пропозиція. Що буде доброго в тім, якщо просто зараз приїде сюди міліція? Нагрянуть слідчі, фотографи, репортери, почнуться питання, допити, протоколи… А що ти робив, а де ти стояв, а чи були у тебе інтимні стосунки з потерпілою… Розгориться скандал. Нам це треба?

ЛЮДОВІКО. Так що – не телефонувати, чи що?

ЯГО. Ні, чому, дзвонити. Але не зараз. Все це, дійсно, можна відкласти до ранку.

ЕМІЛІЯ. А й справді, не потрібно ніякої спішності. Правда, Дездемона відійшла в кращий світ, але це ще не є причиною, щоб ми не відсвяткували прем'єру. Гарували на репетиціях стільки місяців, заслужили на такий успіх, і що ж – навіть не відзначити?

ОТЕЛЛО. Правильно. Наїмося, нап'ємося, а тоді вже хай і приїжджають.

БЯНКА. Маємо ж ми право після такої роботи трішки повеселитися.

КАССІО. Я впевнений, що Дездемона сама схвалила б таке рішення. Врешті-решт, ми святкуємо і її успіх.

ЕМІЛІЯ. Будемо вважати, що в думках вона з нами.

ОТЕЛЛО. Дуже добре! (Піднімається з келихом.) Я пропоную випити за успіх Дездемони!

Усі дружно піднімають келихи.

ЛЮДОВІКО. Стривайте! Як ми пояснимо міліції, що не викликали її одразу?

ЯГО. А нічого пояснювати і не доведеться. Ми спокійно сиділи до ранку і мирно пили. Тільки коли зібралися розходитися, помітили, що вона непорушно лежить в ліжку. Одразу зателефонували. Ось і все.

ЛЮДОВІКО. Ну, якщо так … (Піднімає келих.) За здоров'я Дездемони!

Всі помітно повеселішали.

ЕМІЛІЯ. А давайте вип'ємо за нашого режисера, який згуртував нас у дружну команду однодумців і привів до заслуженому успіху.

БЯНКА. Браво!

Жінки цілують Людовіко, чоловіки тиснуть йому руку.

ОТЕЛЛО. (Поднімаючись.) За наше акторське братство!

ЯГО. За це ми вже пили.

ОТЕЛЛО. Так? Ну, нічого, вип'ємо ще раз. Ви ж знаєте: це мій улюблений тост. Не знаю, чому, але на душі якось полегшало. Марік, дай закурити. Тобто я хотів сказати

«Любий Кассіо, дозволь мені… так би мовити…

Ну, загалом, це… дай мені сигарету».

КАССІО. Я дивлюся, ти вже добряче набрався.

ОТЕЛЛО. А чому б і ні? Такий радісний день: прем'єра, зоряна роль, успіх… Завтра я зіграю ще краще.

ЯГО. «Завтра» … Ще невідомо, що буде завтра. Можливо, вже зранку тебе, а то і нас всіх заарештують. І вже в усякому разі спектакль доведеться скасувати.

ЛЮДОВІКО. (Занепокоєно.) Скасувати? Після такого успіху?

ЯГО. А прокурору все одно: поки вони з цією справою не розберуться, нікого з нас не випустять.

ЛЮДОВІКО. Але як же так? Я ж запросив на завтрашній спектакль критиків, телебачення, навіть одного столичного журналіста… Про мене б заговорили… Може б, я б, нарешті отримав свій театр…

ЯГО. О, про вас тепер заговорять, не хвилюйтеся.

ЛЮДОВІКО. Ні-ні, скасування вистави допустити не можна.

ЕМІЛІЯ. Ні в якому разі. Я теж запросила на завтрашній вечір дуже важливих для мене людей.

БЯНКА. І я хочу вийти на сцену. У мене такий розкішний костюм. Дарма його шили, чи що?

ОТЕЛЛО. Не знаю, заарештують мене чи ні, але зіграти хоча б ще один спектакль дуже хочеться.

КАССІО. У мене нова ідея! Хочете послухати?

Всі замовкають.

ЕМІЛІЯ. Ну?

КАССІО. А що якщо взагалі нічого нікому не повідомляти? Врешті-решт, ми не зобов'язані були заглядати в її ліжко. Вахтер сказав, що Дездемона пішла з театру – і все. Ми взагалі нічого не знаємо. Відсвяткували прем'єру і розійшлися.

Пауза. Всі переварюють почуте.

ЛЮДОВІКО. І що нам це дасть?

КАССІО. Декорації встановлені, на сцену ніхто не зайде. Відповідно, тіло Дездемони виявиться тільки завтра ввечері. Поки переварять новину, поки повідомлять директору, поки викличуть слідчих, поки те, та се, скасувати виставу вже не встигнуть, і, принаймні, хоча б один раз ми ще зіграємо.

ЕМІЛІЯ. Непогана думка.

ЯГО. Ідея гарна, але хто-небудь обов'язково проговориться. Бянка перша не втримається повідомити по секрету радісну новину чотирьом-п'яти найближчим подругам. Інакше вона просто трісне від надлишку інформації.

БЯНКА. Що я, дурна, чи що?

КАССІО. Давайте дамо клятву мовчати.

ЛЮДОВІКО. Наслідки балаканини повинні бути зрозумілі кожному і без клятви. Якщо з'ясується, що ми знали і не сказали, нас усіх посадять за приховування і співучасть.

КАССІО. Ну, то що ж ми вирішимо?

ОТЕЛЛО. Не повідомляти.

КАССІО. Хто проти?

Всі мовчать.

Прийнято одноголосно.

ОТЕЛЛО. Дуже добре. Ось так сидимо, п'ємо, і потроху одна за одною приходять в голову світлі думки. (Випиває неабияку дозу.)

ЕМІЛІЯ. До речі, мені як раз в голову прийшла ще одна думка. Правда не знаю, світла чи ні.

КАССІО. Що ж, послухаємо.

ЕМІЛІЯ. Вагаюсь, чи варто говорити…

ОТЕЛЛО. Не тягни, викладуй.

ЕМІЛІЯ. Треба зробити так, щоб тіло Дездемони зникло з театру.

Всі вражені.

ОТЕЛЛО. Я щось не розумію. Хіба це можливо?

ЕМІЛІЯ. Чому ні? Винести її звідси, і все.

КАССІО. Куди?

ЕМІЛІЯ. Не знаю. Важливо не куди, а звідки. Головне, щоб тут її не було.

ЛЮДОВІКО. Поясни.

ЕМІЛІЯ. Якщо її знайдуть тут завтра, ми так чи інакше будемо втягнуті в цю історію. Допити під присягою, бесіди зі слідчими, виклики до суду, шум у газетах… А якщо її тут не буде, ми тут ні при чому. Немає Дездемони – немає проблеми.

ЛЮДОВІКО. Це, дійсно, світла думка. Потрібно обдумати деталі.

ОТЕЛЛО. А куди ми сховаємо труп? Закопаємо?

ЯГО. Ми ж у місті. У тебе є лопата і кайло, щоб довбати асфальт?

КАССІО. І гудрон, щоб потім знову заасфальтувати могилу.

БЯНКА. Може, просто кинути її в річку?

ЯГО. Ось що я пропоную. Наша примадонна прийшла до театру в розкішній сукні та дорогому пальто.

ЕМІЛІЯ. Які їй подарував її коханець.

ЯГО. Навіщо про це нагадувати?

ЕМІЛІЯ. Я просто хочу сказати, що ти такі подарунки робити їй не міг.

ЛЮДОВІКО. Емілія, не перебивай. (ЯГО.) Що далі?

ЯГО. У Отелло є машина. Ми роздягаємо Дездемону, вивозимо звідси і залишаємо на вулиці біля її будинку. Тоді всі подумають, що її вбили по дорозі додому з метою пограбування.

ОТЕЛЛО. Геніально. Я завжди знав, що Яго розумніший за нас усіх.

КАССІО. А хто серед нас, по-твоєму, всіх дурніший?

ОТЕЛЛО. Ти на що натякаєш?

КАССІО. Я не натякаю, я просто питаю.

ЛЮДОВІКО. Кассіо, перестань. Зараз не до жартів.

ЯГО. Так що, план приймається?

ЕМІЛІЯ. Одноголосно.

ЯГО. Тоді – ближче до тіла. Жінки, швидко звільніть стіл. Мужики, тягніть її сюди.

Емілія та Б'янка поспішно згрібають на край столу тарілки, склянки й пляшки. Людовіко, Кассіо і Отелло йдуть до краю ліжка і витягають звідти тіло Дездемони. На її нічній сорочці видно плями крові.

ОТЕЛЛО. Куди її?

ЯГО. Кладіть на стіл.

Чоловіки укладають тіло на стіл.

КАССІО. Що тепер?

ЯГО. Тепер треба змити з неї грим і зняти сорочку. Бянко, швидко тягни воду і рушник.

Емілія знімає з Дездемони перуку – красиві золотисті локони.

ЕМІЛІЯ. Перуку викинути?

ЯГО. Не, вона потрібна для іншої Дездемони.

Емілія надягає парик на себе і з задоволенням дивиться в дзеркало. Чоловіки стягують з Дездемони нічну сорочку. Бянка вже чекає з губкою і глечиком води.

БЯНКА. Кров з тіла змивати?

ЯГО. Ні, тільки грим.

БЯНКА. А сорочку викинути?

ЯГО. Ні в якому разі. Її треба випрати, попрасувати і разом з перукою покласти в гримерці Дездемони, так ніби вона перед відходом приготувала їх до завтрашнього спектаклю.

БЯНКА. Тоді вже треба зняти з неї і діамантову каблучку, якою вона так вихвалялася.

ЕМІЛІЯ. І заодно сережки.

БЯНКА. Та й білизни шкода. Це театральна?

ЕМІЛІЯ. Ні, її власна. Вона весь час нахвалялася, що носить тільки дорогу сексуальну білизну.

ЛЮДОВІКО. Дівчата, не захоплюйтеся. Білизну чіпати не будемо.

БЯНКА. А перстень і сережки треба зняти. Хто ж тоді повірить в пограбування?

ЯГО. Чорт з вами, знімайте.

Жінки починають знімати з Дездемони коштовності. Перстень ніяк не піддається.

ЛЮДОВІКО. (Дивлячись на метушню жінок.) Цікавий театр виходить.

ЯГО. Можливо, ви і цю сцену поставите? Ви ж режисер, вам і карти в руки.

ЛЮДОВІКО. Ні, у вас це виходить краще. Продовжуйте командувати.

КАССІО. (Жінкам.) Ну, що ви там копорсаєтесь? Часу у нас не так і багато. Незабаром почне світати.

ЕМІЛІЯ. Ніяк не можу зняти перстня.

КАССІО. Залиште, як є.

БЯНКА. Ти з глузду з'їхав? Це ж діаманти!

ОТЕЛЛО. Відріжте палець, і всі справи.

КАССІО. Ти варвар.

ОТЕЛЛО. А що? Адже все одно він їй вже не потрібен.

ЕМІЛІЯ. Все. Зняли. (Одягає на себе перстень.) Красиво, правда?

БЯНКА. А я візьму собі сережки.

ЯГО. Баби, ви з глузду з'їхали? Якщо хто-небудь побачить на вас її коштовності, нам всім хана.

ЕМІЛІЯ. Не хвилюйтеся, ми їх добре сховаємо.

ЯГО. Отелло, негайно відбери у них ці брязкальця, а не то ми всі сядемо.

Отелло, загрозливо стиснувши кулачища, наступає на жінок. Вони неохоче віддають коштовності. Він передає їх Яго, який ховає їх у кишеню.

ЕМІЛІЯ. Що ти збираєшся з ними робити?

ЯГО. Не хвилюйся, не привласню. Поки сховаю, а там видно буде. Ну, все готово? Отелло, йди піджени машину до входу. Людовіко, дайте йому ключі від театру.

ЛЮДОВІКО. Як він поведе машину? Адже він п'яний.

ОТЕЛЛО. Так, у мене можуть права відібрати. Як же я буду на дачу їздити?

КАССІО. Це твоя єдина проблема?

ЯГО. До її будинку всього-лиш метрів з п'ятсот. Хвилина їзди. І вночі постів немає. Проскочимо.

ОТЕЛЛО. Я боюся. Я ніколи ще не возив небіжчиків.

ЛЮДОВІКО. Перестань нити. Для тебе ж стараємось.

ОТЕЛЛО. Ну добре. Давайте вип'ємо на дорогу. Для хоробрості.

ЕМІЛІЯ. Як на мене, з тебе вистачить. Ти і так вже набрався.

ОТЕЛЛО. Не хвилюйся, я як скельце.