Павло Іванович Харитоненко – особистість, можна сказати, грандіозна. Він успадкував від батька, Івана Герасимовича, найбільше в російській імперії об’єднання цукрових заводів і за роки своєї праці зумів зміцнити його і збільшити. До 1914 року статки Харитоненка досягли 60 млн рублів, його земельні володіння становили 56 тис. десятин (не рахуючи орендованих), а в Державному банку у нього була кредитна лінія в 9 млн рублів. Тож П. І. Харитоненка по праву називали королем «цукрової держави».
Але в історію він увійшов ще й як один з найвідоміших меценатів Російської імперії. Харитоненко зібрав одну з найбільших в Росії колекцій живопису, очолював московське відділення російського музичного товариства, фінансував будівництво в Києві пам’ятника Богдану Хмельницькому… А те, що він зробив для свого улюбленого міста Суми, навіть перерахувати складно: побудував дитячу лікарню, кадетський корпус, міст через річку, замостив бруківкою головні вулиці, оплачував навчання студентів… Згідно із заповітом в Сумах Харитоненко і був похований.
Оглавление
Валентина Скляренко. Павло Харитоненко
Вступ
«Самородки» з провінції
«…Любити місто Суми так, як люблю я»
За кулісами «солодкого життя»
Спадкоємець «цукрової держави»
Ентузіаст сільськогосподарської науки
«Працею возвеличуюсь»
Виконуючи батьків заповіт
«Добрий геній міста Сум»
На служінні «святій справі»
Піклуючись про освіту
«Багатий – як Крез, щедрий – як Меценат»
Наталівський рай
Палац з краєвидом на Кремль
Спосіб життя – європейський
Багаті теж плачуть
Звіяні стихією революції
Доля спадщини Харитоненків
Повернення з небуття
Додатки
Цукрові заводи династії Харитоненків
Громадські споруди, побудовані коштом І. Г. Харитоненка
Громадські споруди, побудовані коштом П. І. Харитоненка
Урядові нагороди і почесні звання І. Г. Харитоненка
Урядові нагороди і почесні звання П. І. Харитоненка
Цивільні і громадські посади І. Г. Харитоненка
Цивільні і громадські посади П. І. Харитоненка
Література
Сайти Інтернет
Отрывок из книги
Початок династії Харитоненків слід шукати у XVIII сторіччі. Відомо про них небагато. Першим в історичних документах згадується Ѳмелян Харитоненко, який разом із сином Герасимом, 1781 року народження, нібито мешкав у слободі Нижня Сироватка Сумського повіту. Обоє записані в метричних книгах «військовими обивателями» і чумакували[1]. За переказами, в одній з таких поїздок до Криму по сіль татари захопили в полон Герасимового товариша – Грицька, який охороняв чумацький обоз. Помітивши нападників, той устиг викинути в траву капшук із золотими монетами. Герасим начебто потім підібрав його. На ці гроші він і почав облаштовувати своє життя: одружився з меткою і проворною молодицею, поставив хату, купив землю, відкрив крамничку. Подружжя працювало від світання до смеркання, за що й заслужило пошану в односельців, які 1839 року обрали Герасима волосним головою. Якщо врахувати, що посадовці такого рангу обиралися з найзаможніших селян, які були до того ж «доброї поведінки» в очах суспільства і начальства, то цілком можна припустити, що родина Герасима омеляновича жила в цілковитому достатку. очолюючи місцеве самоврядування селян Нижньої Сироватки, населення якої на той час налічувало вже близько п’яти тисяч чоловік, він брав участь у збиранні податків, розбирав дрібні сварки та суперечки, а також провини селян.
Назбиравши грошенят, родина Харитоненків, у якій народилося 10 дітей, перебралася до Сум, де з 1849 року Герасим уже значиться купцем 3-ї гільдії. Тут 1822 року в них народилася восьма дитина – хлопчик Іван. Саме він і став засновником родинної справи.
.....
Пархомівський завод у Харківській губернії. Завдяки впровадженню на ньому сучаснішої технології та устаткування підприємство почало виробляти за один сезон більш ніж на півтора мільйона рублів цукру і патоки. При заводі було влаштовано крамницю для робітників, які в рахунок зарплатні могли одержувати талони на купівлю необхідних продуктів.
У 1869 році підприємець збудував рафінадний завод у Сумах – найбільший на той час у Лівобережній Україні, який назвав на честь сина Павлівським. Наприкінці XIX сторіччя питома вага продукції цього підприємства становила вже 17 % від усього вироблюваного рафінаду в країні. Воно ввійшло до п’ятірки найбільших заводів цукрової галузі в російській імперії. Поступово Іван Герасимович викупив і всі орендовані ним до цього цукроварні. Особливо треба зазначити, що всі його підприємства були оснащені за останнім словом техніки: тут працювали водотрубні парові котли, парові турбіни, компресори, підвісні канатні дороги, безперервно діючі механізми, які господар особисто закуповував за кордоном.
